Рішення

від 15.01.2020 по справі 916/3087/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2020Справа № 916/3087/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРСТРАНС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРРІС-КОМПАНІ"

про стягнення 74 674, 16 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРСТРАНС" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРРІС-КОМПАНІ" (надалі - відповідач) про стягнення 74 674,16 грн заборгованості, з яких: 48 367, 64 грн сума основного боргу, 11 889, 94 грн пеня, 1 299,88 грн інфляційних втрат, 1 024,79 грн 3% річних та 12 091,91 грн штрафу.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.509, 525, 526, 546, 549, 551, 611, 612, 929 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором № 1102-10/19ft на організацію перевезень автомобільним транспортом від 11.02.2019, в частині повної та своєчасної оплати послуг з перевезення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2019 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРСТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРРІС-КОМПАНІ" передано за територіальної підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищенаведену позовну заяву було передано на розгляд судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 року відкрито провадження у справі № 916/3087/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

25.11.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення щодо розгляду справи № 916/3087/19 за правилами спрощеного позовного провадження, які, в зв`язку з перебуванням у відпустці, передані судді Карабань Я.А. 02.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРСТРАНС" із запереченнями проти розгляду справи № 916/3087/19 за правилами спрощеного позовного провадження від 22.11.2019 залишено без задоволення, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 18.12.2019.

17.12.2019 через загальний відділ діловодства від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю останнього в іншому судовому процесі.

У судове засідання 18.12.2019 представники сторін не з`явились, повідомлені належним чином, позивач звернувся до суду із вищезазначеним клопотанням, відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 судове засідання відкладено на 15.01.2020.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 15.01.2020 не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.02.2019 між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено договір № 1102-10/19ft на організацію перевезень автомобільним транспортом (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується організувати за рахунок замовника перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом на умовах, погоджених сторонами.

За умовами п. 4.1 договору виконавець зобов`язаний організовувати виконання перевезення вантажів відповідно до прийнятих заявок і забезпечувати доставку вантажу своїми або залученими автотранспортними засобами.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами погоджено заявку на перевезення вантажів № 19/02 від 19.02.2019 на суму 73 367, 64 грн.

Пунктом 3.1.7 договору сторони погодили, що замовник протягом 5 днів після отримання акту виконаних робіт зобов`язаний підписати його і один екземпляр відправити виконавцю. В разі не підписання акту або не відправки його в зазначений термін, послуги вважаються виконаними в повному обсязі і належним чином. Претензії, подані по даним послугам в подальшому розглядатись не будуть та задоволенню не підлягатимуть.

Виконавець має право у відповідності до п. 3.2.1 отримувати від замовника плату за свої послуги, відшкодування погоджених з ним додаткових витрат, які виникли у виконавця при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювались на користь та в інтересах замовника.

Послуги виконавця, а також витрати та інші платежі, що здійснюються виконавцем в інтересах замовника і пов`язані з виконанням цього договору, оплачуються замовником на підставі виставлених виконавцем рахунків, акту виконаних робіт та скан копій ТТН/CMR протягом семи днів з моменту отримання замовником від виконавця зазначених документів шляхом направлення вказаних документів за допомогою електронного зв`язку або факсом. Акт вважається прийнятим, а перевезення виконане в повному обсязі і належним чином в разі підписання акту, а також не підписання або неповернення його замовником протягом 5 днів з моменту отримання і не відправки його в зазначений термін, послуги вважаються виконаними в повному обсязі і належним чином (п.5.2 договору).

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами і до 31.12.2020, але, в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (п.9.1. договору).

Як зазначає позивач, ним було належним чином та у погоджений з відповідачем строк здійснено перевезення обумовленого сторонами вантажу за договором, що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) №7759/6, 7759/7, 7759/5.

Також, на виконання умов договору позивачем складено акт надання послуг №403 від 20.02.2019 та виписано рахунок №403 від 20.02.2019 на суму 73 367, 64 грн.

31.05.2019 відповідачем було направлено позивачу, підписану зі своєї сторони угоду про врегулювання заборгованості, в якій останній підтверджує, що послуги з перевезення згідно міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) були надані йому позивачем належним чином та у повному обсязі на суму 73 367, 64 грн та він повністю визнає заборгованість за договором на загальну суму 53 367, 64 грн.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов`язання, зокрема, в частині проведення в повному обсязі розрахунків за договором виконав неналежним чином та оплатив вартість здійсненого позивачем перевезення частково, а саме 12.04.2019 у сумі 20 000, 00 грн та 01.07.2019 у сумі 5 000, 00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, випискою по рахунку та платіжним дорученням №@2PL294714 від 01.07.2019, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 48 367, 64 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за послуги з перевезення вантажу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 74 674,16 грн заборгованості, з яких: 48 367, 64 грн основного боргу, 11 889, 94 грн пені та 1 024,79 грн 3% річних за період з 01.03.2019 по 17.10.2019, 1299,88 грн інфляційних втрат за березень 2019 року та 12 091, 91 грн штрафу згідно із пунктом 6.18 договору.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів, а відтак підпадає під правове регулювання Глави 64 ЦК України.

Відповідно до статей 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, до якої Україна приєдналась (з застереженням), прийнявши Закон України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів № 57-V від 1 серпня 2006 року (далі - Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

За змістом ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Як встановлено положеннями ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за договором з перевезення вантажу в обумовлені сторонами строки виконав належним чином, що підтверджується копіями міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) №7759/6, 7759/7, 7759/5.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань з перевезення на загальну суму 73 367, 64 грн підтверджується підписаною зі сторони відповідача 31.05.2019 угодою про врегулювання заборгованості, в якій останній також повністю визнає заборгованість за договором на загальну суму 53 367, 64 грн.

При цьому, судом встановлено факт часткової оплати відповідачем вартості послуг з перевезення на суму 25 000,00 грн.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати вартості здійснених позивачем перевезень у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, матеріали справи не містять.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов`язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 48 367, 64 грн - суми основного боргу, визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 11 889, 94 грн пені та 1 024,79 грн 3% річних за період з 01.03.2019 по 17.10.2019, 1299,88 грн інфляційних втрат за березень 2019 року та 12 091, 91 грн штрафу.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежів, а також компенсує курсову різницю за середньозваженим курсом валюти на міжнародному валютному ринку на день виставлення рахунку.

Також у вказаному пункті сторони дійшли спільної згоди, що встановлений ГК України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій на відносини сторін не застосовується і пеня може нараховуватись протягом одного року з моменту виникнення у сторони права на її нарахування.

Відповідно до пункту 5.2 договору послуги виконавця, а також витрати та інші платежі, що здійснюються виконавцем в інтересах замовника і пов`язані з виконанням цього договору, оплачуються замовником на підставі виставлених виконавцем рахунків, акту виконаних робіт та скан копій ТТН/CMR протягом семи днів з моменту отримання замовником від виконавця зазначених документів шляхом направлення вказаних документів за допомогою електронного зв`язку або факсом. Акт вважається прийнятим, а перевезення виконане в повному обсязі і належним чином в разі підписання акту, а також не підписання або неповернення його замовником протягом 5 днів з моменту отримання і не відправки його в зазначений термін, послуги вважаються виконаними в повному обсязі і належним чином.

Позивачем не надано доказів на підтвердження дати отримання відповідачем документів визначених пунктом 5.2 договору, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити чи є вірною дата початку періоду прострочення сплати заборгованості визначена позивачем у розрахунках - 01.03.2019.

Також, як вбачається з матеріалів справи 12.04.2019 відповідачем було здійснено оплату за договором у сумі 20 000, 00 грн, таким чином можливо дійти висновку, що строк оплати настав саме 12.04.2019, а отже, початок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання слід вважати з 13.04.2019.

У зв`язку з чим судом було виконано власний розрахунок пені за період 13.04.2019 по 17.10.2019, з урахуванням існуючої заборгованості за вказаний період, таким чином загальний розмір пені за розрахунком суду становить 8 940, 91 грн, у зв`язку з чим вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі встановленому судом.

Крім цього, згідно із пунктом 6.18 договору сторони погодили, що за прострочення виконання своїх фінансових зобов`язань щодо сплати боргу понад 15 календарних днів, замовник додатково оплачує виконавцю одноразово штраф в розмірі 25% від суми заборгованості, а також курсову різницю з дня виставлення рахунку по день фактичної оплати.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаного штрафу в розмірі 12 091, 91 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також судом, було здійснено перерахунок 3% річних за період 13.04.2019 по 17.10.2019, з урахуванням існуючої заборгованості за вказаний період, таким чином загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 779, 84 грн, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі встановленому судом.

Крім цього, на підставі ст.625 ЦК України позивач згідно наданого власного розрахунку просив суд стягнути з відповідача 1 299, 88 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з березня по червень 2019 року.

Суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Також, суд зазначає, що індекс інфляції за місяць, в якому виникло право вимоги, береться до уваги лише у разі, якщо право вимоги виникло в першій половині відповідного місяця, а індекс інфляції за місяць, в якому зобов`язання припинилося, береться до уваги лише в разі, коли зобов`язання припинилося в другій половині місяця.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 639, 59 грн нарахованих за період з квітня по червень 2019 року.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, штрафних та фінансових санкцій не спростовано.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення 48 367, 64 грн основного боргу, 8 940, 91 грн пені, 639, 59 грн інфляційних втрат, 779, 84 грн 3% річних та 12 091,91 грн штрафу.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРРІС-КОМПАНІ" (02000, місто Київ, Голосіївський проспект, будинок 132, ідентифікаційний код 41154138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРСТРАНС" (67500, Одеська область, Лиманський район, селище міського типу Доброслав, проспект 40 річчя Визволення, будинок 2Б, ідентифікаційний код 40232010) 48 367 (сорок вісім тисяч триста шістдесят сім) грн 64 коп. основного боргу, 8 940 (вісім тисяч дев`ятсот сорок) грн 91 коп. пені, 639 (шістсот тридцять дев`ять) грн 59 коп. інфляційних втрат, 779 (сімсот сімдесят дев`ять) грн 84 коп. 3% річних, 12 091 (дванадцять тисяч дев`яносто одну) грн 91 коп. штрафу та 1 801 (одну тисячу вісімсот двадцять одну) грн 85 коп. судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 17.01.2020.

Суддя Я.А.Карабань