Рішення

від 17.01.2020 по справі 910/17169/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2020Справа № 910/17169/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В. , розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОР-СІТІ" (03189, місто Київ, вулиця Академіка Вільямса, будинок 3/7; ідентифікаційний код 41235777),

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМОКОМПЛЕКТ" (04211, місто Київ, Оболонський район, вулиця Йорданська, будинок 7, квартира 69; ідентифікаційний код 40000839),

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 40 784,34 грн,

Без виклику (повідомлення) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕКОР-СІТІ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМОКОМПЛЕКТ" (далі - відповідач, Покупець) про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 40 784,34 грн, яка складається з 30 773,94 грн основного боргу, пені 5 438,13 грн, інфляційних втрат у розмірі 804.36 грн, три проценти річних у розмірі 690,52 грн та 3 077,39 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17169/19 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

Позивач належним чином був повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить, наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103052115209 з відміткою про вручення ухвали про відкриття провадження 17.12.2019.

14.01.2019 представником відповідача було подано до канцелярії суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. У зазначеному клопотанні було заявлено вимогу про зобов`язання позивача направити або вручити відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову (відзив), або будь-які інші письмові заперечення чи пояснення по справі та/або заяви процесуального характеру.

Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття судом провадження в справі - відповідна ухвала суду надсилалася на адресу місцезнаходження відповідача, яка вказана у позові та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Вказана ухвала надсилалася рекомендованим листом.

З залученого до матеріалів справи листа, у якому відповідачу направлялася копія ухвали, убачається, що цей лист, направлений за офіційною адресою місцезнаходження Покупця згідно ЄДР, був повернутий суду поштою.

Інших адрес відповідач суду не повідомляв та у ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду Відповідачем та повернення її до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого Відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим Відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження, за якою він повинен отримувати кореспонденцію.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а Відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.

З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Декор-Сіті , як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Домокомплект , як покупцем, був укладений договір поставки №19/02/19 (надалі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Товариство зобов`язується поставляти для подальшої реалізації товари у власність покупця, а Покупець зобов`язується приймати та сплачувати вартість товару в порядку та на умовах передбачених цим договором.

Згідно пункту 1.2 договору асортимент, ціна на товар визначається у виставлених рахунках та/або видаткових накладних постачальника, що діють на момент отримання замовлення від покупця, які доступні покупцю в друкованому або електронному вигляді.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що постачальник поставляє товар окремими партіями протягом строку дії цього договору.

Відповідно пункту 4.3 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому порядку та формі, що не суперечать чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.

На виконання умов договору Товариство поставило, а Покупець прийняв товар на загальну суму 30 773,94 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 32 від 19.02.2019. Товар був прийнятий відповідачем без зауважень щодо кількості та якості, про що свідчить підпис представника та відтиск печатки відповідача на видатковій накладній.

Відповідач, у свою чергу, свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару в обумовлений договором строк не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 30 773,94 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення із даним позовом до суду, в межах якого Товариство просить стягнути з відповідача суму основного боргу, пеню в розмірі 5 438,13 грн за період з 02.03.2019 по 01.09.2019, 690,52 грн три проценти річних та 804,36 грн інфляційних втрат за період з 02.03.2019-29.11.2019.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 19/02/2019 від 19.02.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки .

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Приписи вказаної статті кореспондуються з нормами статті 712 ЦК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України). Аналогічні положення містяться в статті 526 ЦК України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару . Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 30 773,94 грн, проте відповідач не оплатив поставлений товар, доказів оплати поставленого товару в повному обсязі до суду Покупець не надав.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як судом вказано вище, сторони умовами пункту 4.3 був погоджений строк оплати поставленого товару протягом 10 календарних днів. Керуючись вказаним, суд дійшов висновку про те, що граничний строк оплати товару становить 01.03.2019 та є таким що настав.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі в обумовлені договором строки, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 30 773,94 грн підлягають задоволенню в повному обсязі .

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасного внесення оплати товару, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 5 438,13 грн за період з 02.03.2019 по 01.09.2019, 690,52 грн три проценти річних та 804,36 грн інфляційних втрат за період з 02.03.2019-29.11.2019.

Згідно пункту 8.2 договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Судом було здійснено перевірку та встановлено, що позивачем було вірно здійснено розрахунок заявленої до стягнення суми пені та стягненню підлягає пеня в розмірі 5 438,13 грн за період з 02.03.2019 по 01.09.2019.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 690,52 грн - трьох процентів річних, суд відзначає наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 690,52 грн вказаної компенсаційної плати згідно розрахунку суду.

Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення в розмірі 804,36 грн за період з 02.03.2019-29.11.2019 суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції у межах заявленого позову виникає у Товариства виключно за повний місяць. З огляду на вказане інфляційні втрати, заявлені в межах даного позову, підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Покупець під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129-130, 236-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕКОР-СІТІ до Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМОКОМПЛЕКТ про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 40 784,34 грн - задовольнити повністю .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОМОКОМПЛЕКТ" (04211, місто Київ, Оболонський район, вулиця Йорданська, будинок 7, квартира 69; ідентифікаційний код 40000839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОР-СІТІ" (03189, місто Київ, вулиця Академіка Вільямса, будинок 3/7; ідентифікаційний код 41235777) 30 773,94 грн (тридцять тисяч сімсот сімдесят три гривні 94 копійки) основного боргу, 5 438,13 грн (п`ять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 13 копійок) пені, три проценти річних в розмірі 690,52 грн (шістсот дев`яносто гривень 52 копійки), 804,36 грн (вісімсот чотири гривні 36 копійок) інфляційних втрат та 1 921,00 грн (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню 00 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ