Рішення

від 25.10.2019 по справі 160/8156/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року Справа № 160/8156/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа: Фермерське господарство "ПЕРЕМОГА КВІ" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

21 серпня 2019 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа: Фермерське господарство "ПЕРЕМОГА КВІ", в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.05.2019 року №270109-5353-0417, від 28.05.2019 року №270109-5353-0417/1, прийнятті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, на загальну суму 180 824,20 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що вищевказані рішення ГУ ДФС у Дніпропетровської області є безпідставними та підлягають скасуванню, оскільки позивач як орендар передав право користування земельною ділянкою створеній ним юридичній особі - Фермерському господарству ПЕРЕМОГА КВІ , яке, реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Зауважив, що протягом 2016, 2017, 2018 орендна плата як і за останній податковий період (2019 рік) сплачена Фермерським господарством ПЕРЕМОГА КВІ в повному обсязі відповідно до умов договору на суму 180 824,20 грн. Будь-якої шкоди своїми діями, при нарахуванні та перерахуванні податку ані позивач, ані фермерське господарство державі не нанесли. При цьому , позивач у разі визнання вимоги фіскальної служби зазнає значних фінансових втрат в зв`язку з подвійним оподаткуванням.

Також, позивач звернув увагу на той факт, що Головне управління ДФС приймало податкові декларації з плати за землю, що подавалися ФГ ПЕРЕМОГА КВІ , без заперечень. З 2016 року, до виставлення ППР в 2019 році, вимоги щодо плати орендної плати до позивача та Фермерського господарства не надходили.

Отже, позивач вважає, що при обчисленні, декларуванні та сплаті орендної плати, позивачем та Фермерським господарством дотриманні вимоги ПК України.

10.09.2019 року від Фермерського господарства "ПЕРЕМОГА КВІ" до суду надані пояснення, в яких третя особа зазначила, що позивач передав право користування земельною ділянкою створеній ним юридичній особі - третій стороні за позовом, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, тому, надісланням позивачу вимоги за ППР, контролюючий орган порушує права фермерського господарства як землекористувача, визначаючи останнього суб`єктом платника податку, а отже накладає подвійне податкове навантаження на позивача.

18.09.2019 року від Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити, зазначив, що оскільки позивач є користувачем земельної ділянки як фізична особа, оформив право оренди земельної ділянки на ОСОБА_1 як на фізичну особу і обов`язок нарахування орендної плати покладено на контролюючий орган, то ГУ ДФС у Дніпропетровській області під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України. Отже, відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 17 липня 2014 року рішенням громадянина України ОСОБА_1 було створене та зареєстроване фермерське господарство ПЕРЕМОГА КВІ .

19.08.2016 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області укладено договір оренди земельної ділянки № 03/19-08/16 ДО на 7 років, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Площа земельної ділянки 14,1000 га., кадастровий номер 1221455800:01:004:0002.

Пунктами 2, 1 Договору оренди земельної ділянки визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п.3. Договору оренди, нормативно грошова оцінка земельної ділянки 624105,56 грн.

Згідно п.5.1 Договору, ставка податку становить 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно п. 6.2. Договору, орендар земельної ділянки, окрім іншого, зобов`язаний використовувати земельну ділянку у відповідності до цільового призначення.

Листом Головного управління Держгеокадастру України в Дніпропетровській області від 23.01.2019 року №27-4-0.21-56/104-19, виданим на запит ФГ ПЕРЕМОГА КВІ від 14.01.2019 року №27-25/0/125-19, підтверджено факт користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1221455800:01:004:0002) третьою особою - Фермерським господарством ПЕРЕМОГА КВІ .

Також, судом встановлено, що ФГ ПЕРЕМОГА КВІ були подані податкові декларації з плати за землю за 2016-2019рр., які прийняті контролюючим органом без заперечень, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Згідно з вказаними податковими деклараціями з плати за землю Фермерським господарством ФГ ПЕРЕМОГА КВІ сплачувалось відповідне податкове зобов`язання.

Враховуючи, що позивач, як орендар, сплату за оренду земельної ділянки не проводив, податковий орган самостійно визначив позивачу, як громадянину, податкові зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в загальному розмірі 180 824,20 грн. податковими повідомленнями-рішеннями від 28.05.2019 року №270109-5353-0417, від 28.05.2019 року №270109-5353-0417/1 (грошове зобов`язання за 2016 рік - 22051,75 гривень, за 2017 рік - в сумі 52924,15 гривень, за 2018 рік 52924,15 гривень, за 2019 рік - 52924,15 гривень).

Позивач вважає, що сплата орендної плати відбувалась фермерським господарством, а тому у нього, як громадянина, відсутній обов`язок зі сплати орендної плати, як наслідок, вищевказані податкові повідомлення-рішення, є протиправними та підлягають скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 . ст. 14 ПК України , плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України ).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України ).

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно статті 37 ПК України , підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до статті 270 ПК України , об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року №973-IV (далі-Закон №973), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України .

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №973 , членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Судом встановлено, що відповідно до статуту ФГ ПЕРЕМОГА КВІ засновником і головою фермерського господарства є позивач. Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 статуту, членами ФГ ПЕРЕМОГА КВІ можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14 - річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства.

За правилами ч. 1 ст. 7 цього Закону , надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України .

Згідно пункту а ч.3 ст.22 Земельного кодексу України , землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

В свою чергу, частина 1 статті 7 Закону №973 передбачає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття, громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Тобто, з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Згідно п. б ч. 1 ст. 14 Закону №973 , фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Статтею 19 Закону №973 передбачено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом , право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно ч. 5 ст. 20 Закону №973 , порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

З викладених норм чинного законодавства вбачається, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону №973 , землі фермерського господарства можуть складатися із:

- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Судом встановлено, що земельна ділянка, відповідно до договору оренди від 19.08.2016р., передана позивачу саме для ведення фермерського господарства (п.3 Договору оренди земельної ділянки).

Згідно статті 288 ПК України , підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Суд виходить із того, що об`єктом плати за землю в даних правовідносинах є земельна ділянка, надана в оренду з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передані до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача має обов`язок внесення плати за землю.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.09.2018р. у справі №814/1005/16.

З урахуванням викладеного, суд керується податковою доктриною превалювання сутності над формою , оскільки, в даному випадку, має значення суть господарської операції, яка відбулася, а не її зовнішнє оформлення.

Саме фермерське господарство отримувало прибуток від користування земельною ділянкою, яка була передана позивачу у визначеному законодавством порядку для ведення такого господарства.

Судом встановлено, що протягом 2016, 2017, 2018, 2019 років орендну плату за вказану земельну ділянку сплачувало Фермерське господарство ПЕРЕМОГА КВІ , заборгованість за минулі періоди відсутня.

Згідно вимог пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України , у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу , або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, оскільки закон прямо відносить до земель фермерського господарства землі, отримані його засновником у власність для створення цього господарства, немає підстав не відносити до таких земель і землі, отриманні з цією метою в оренду.

Дослідивши обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 12 Закону №973 , оскільки до земель фермерського господарства відносяться в тому числі і землі отримані засновником такого господарства в оренду, з метою створення цього господарства, і які передані ним та використовуються фермерським господарством за відповідним цільовим призначенням.

Поряд з цим, суд зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення призводять до подвійної сплати податку на землю, оскільки об`єктом оподаткування залишилась одна і та ж земельна ділянка.

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень, судом встановлено, що позивач вносив плату за оренду землі в наступних сумах: за 2016р. - розмір орендної плати склав - 16 774,20 грн., за 2017р. - 49 928,45 грн., за 2018р. - 49 928,45 грн., за 2019 р. - 44 333,99 грн. Всього: 160 965,09 грн.

Отже, з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених обставин суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, складені по відношенню до позивача підлягають скасуванню, оскільки податкове зобов`язання з орендної плати за землю повинен сплачувати суб`єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку - ФГ ПЕРЕМОГА КВІ , що ним і було зроблено.

Це означає, що мета оподаткування досягнута, а виконання позивачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і сплата ним визначеного цими рішеннями зобов`язання надасть право ФГ ПЕРЕМОГА КВІ на повернення з бюджету тих самих сум, які були сплачені фермерським господарством як орендна плата за ту саму земельну ділянку, що, на думку суду, не має практичного сенсу.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову у повному обсязі, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову згідно квитанції від 08.08.2019 року № 0.0.1430160670 1 у розмірі 1808,25 грн.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа: Фермерське господарство "ПЕРЕМОГА КВІ" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.05.2019 року №270109-5353-0417, №270109-5353-0417/1, прийнятті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб, на загальну суму 180 824,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1808,25 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник