Постанова

від 10.01.2020 по справі 160/5536/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2020 року м. Дніпросправа № 160/5536/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Чабаненко С.В.,

суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 р. в адміністративній справі №160/5536/19 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "ОДІУМ-ПРЕСТИЖ" про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд стягнути з Приватного підприємства "ОДІУМ-ПРЕСТИЖ" суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 53 142,42 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підприємство не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів, а тому повинно самостійно сплатити відповідну суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі, передбаченому ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми 10-ПІ від 15.02.2019 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 66 осіб, з них: середньооблікова кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів становила 3 особи, проте, фактично на підприємстві було працевлаштовано дві особи зі встановленою інвалідністю.

Також, судом було встановлено, що відповідачем протягом 2018 року направлялись до Криворізького міського центру зайнятості повідомлення про наявність вакансії та статистичні звітності за формою №3-ПН та №10-ПІ. Крім того, підприємством вживались заходи щодо самостійного пошуку інвалідів, зокрема, у газеті "Купівля продажа" підприємство розміщувало оголошення про наявність вакантних місць для інвалідів.

При цьому, позивачем не надано до суду доказів того, що особи з інвалідністю направлялись до відповідача для працевлаштування та випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті таких осіб на роботу.

Відмовляючи в задоволенні даного адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем вживались всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення щодо працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст. 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З аналізу вищенаведених норм, колегія суддів робить висновок, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Пунктом 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) визначено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Так, згідно зі ст. 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону №875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу ч.3 ст. 18-1 цього Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналізуючи зазначені норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №811/696/17, від 06.02.2018 року у справі №811/693/17, від 08.05.2018 року у справі №805/2275/17, від 21.08.2018 у справі №804/6950/15.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В той же час, обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів.

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання".

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п.5 та п.6 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнююча звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Як вбачається з матеріалів справи, приватним підприємством "Одіум-Престиж" подавались звітності про попит на робочу силу (вакансію) форми 3-ПН до Криворізького міськрайонного центру зайнятості 03.01.2018 року та 06.02.2018 року (а.с. 25-26).

Крім того, протягом 2018 року відповідачем до Криворізького міськрайонного центру зайнятості надсилались листи про підтвердження актуальності вакансій для осіб зі встановленою інвалідністю (а.с. 30-46).

Також, в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про те, що відповідачем у 2018 році вживались заходи щодо самостійного пошуку інвалідів, зокрема, в газеті "Купівля продажа" підприємство розміщувало оголошення про наявність вакантних місць для осіб зі встановленою інвалідністю (а.с. 49-84).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів чи відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, або несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій позивачем як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надано. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що причини не працевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 року у справі №160/5536/19 залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 328 - 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак

суддя І.В. Юрко