Рішення

від 14.01.2020 по справі 910/16097/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2020Справа № 910/16097/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНТЕЛКОМ"

до Приватного акціонерного товариства "МЕТРОБУД"

про стягнення 84 338,29 грн.

Представники сторін:

від позивача: Пантєєв І.О.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ИНТЕЛКОМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "МЕТРОБУД" про стягнення 84 338,29 грн., з яких 59 664,00 грн. основного боргу, 10 641,40 грн. інфляційних втрат, 4 097,61 грн. 3% річних, 9935,28 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 1201/17 від 03.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16097/19, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 17.12.2019.

12.12.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: Акт звірки розрахунків складено сторонами 31.12.2018, тобто за рік до звернення позивача з даним позовом до суд, а тому не можна стверджувати, що такий акт містить актуальні дані про стан розрахунків між сторонами; претензія була отримана відповідачем 04.11.2019, однак позивач подав позов не чекаючи закінчення строку для надання відповіді на претензію. З урахуванням викладеного, за твердженням відповідача, позовна заява не містить жодних доказів існування у відповідача заборгованості. Також відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення пені. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач також заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу, оскільки отримувачем грошових коштів є не адвокат Стеців Р.І., а ФОП Стеців Р.І.

17.12.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що досудовий порядок врегулювання спору не є обов`язковим для правовідносин про надання послуг; строк позовної давності для нарахування пені був перерваний шляхом підписання відповідачем акту звірки розрахунків; витрати на правову допомогу сплачені особі, яка надавала правову допомогу.

У судовому засіданні позивач пояснив, що загальний строк для нарахування інфляційних втрат становить з 15.02.2017 по 30.09.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання.

17.12.2019 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 14.01.2020.

У судовому засіданні 14.01.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.01.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином ухвалою суду від 17.12.2019, яка вручена відповідачу 21.12.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052355714.

В судовому засіданні 14.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2017 між Приватним акціонерним товариством "МЕТРОБУД" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ИНТЕЛКОМ" (далі - виконавець) укладено договір № 1201/17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати послуги по обслуговуванню локальної комп`ютерної мережі ПрАТ "МЕТРОБУД", вузлів зберігання, пристроїв комутації і передачі даних, призначених для користувача робочих станцій (персональних комп`ютерів), периферійної техніки, з консультації персоналу щодо роботи з комп`ютерною технікою, а також представлення інтересів співробітників ПрАТ "МЕТРОБУД" по взаємовідносинах з третіми особами, що виконують будь-які роботи з автоматизації виробничої діяльності ПрАТ "МЕТРОБУД" на базі прикладного та системного програмного забезпечення, що використовується на призначених для користувача персональних робочих станціях (комп`ютерах), консультаційні послуги по веденню бухгалтерського обліку в автоматизованій системі управління фінансово-економічної діяльності підприємства.

Повний перелік послуг виконавця, що надаються ПрАТ "МЕТРОБУД", приведено в Додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору, щомісячна вартість послуг становить 4972,00 грн. з ПДВ, згідно протоколу погодження договірної ціни (додаток № 2 до договору).

У п. 3.1 договору сторони погодили, що після підписання обома сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг, замовник протягом 10-ти банківських днів зобов`язаний сплатити повну вартість наданих послуг за поточний місяць.

Документом, що підтверджує надання послуг є Акт здачі-приймання наданих послуг, який оформляється щомісячно і підписується представниками обох сторін ( п. 4.1 договору).

Договір вступає в силу з 03.01.2017 і діє до 31.12.2017, а в відносинах розрахунків - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги за період з січня 2017 по грудень 2017 на загальну суму 59 664,00 грн., що підтверджується наступними актами надання послуг: № 3 від 31.01.2017 на суму 4972,00 грн., № 11 від 28.02.2017 на суму 4972,00 грн., № 50 від 31.03.2017 на суму 4972,00 грн., № 83 від 28.01.2017 на суму 4972,00 грн., № 110 від 31.05.2017 на суму 4972,00 грн., № 134 від 30.06.2017 на суму 4972,00 грн., № 161 від 31.07.2017 на суму 4972,00 грн., № 182 від 31.08.2017 на суму 4972,00 грн., № 203 від 29.09.2017 на суму 4972,00 грн., № 218 від 31.10.2017 на суму 4972,00 грн., № 237 від 30.11.2017 на суму 4972,00 грн., № 255 від 29.12.2017 на суму 4972,00 грн.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань, за надані позивачем послуги не розрахувався.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за надані послуги за договором становить 59 664,00 грн.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 59664,00 грн., а також у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання 10 641,40 грн. інфляційних втрат, 4 097,61 грн. 3% річних, 9935,28 грн. пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач надав відповідачу, обумовлені договором, на суму 59 664,00 грн., на підтвердження чого долучив до матеріалів справи акти надання послуг № 3 від 31.01.2017, № 11 від 28.02.2017, № 50 від 31.03.2017, № 83 від 28.01.2017, № 110 від 31.05.2017, № 134 від 30.06.2017, № 161 від 31.07.2017, № 182 від 31.08.2017, № 203 від 29.09.2017, № 218 від 31.10.2017, № 237 від 30.11.2017, № 255 від 29.12.2017.

Вищевказані акти надання послуг підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Вартість наданих позивачем послуг відповідачем не оплачена.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами укладеного між сторонами договору встановлено, що після підписання обома сторонами Акту здачі-приймання наданих послуг, замовник протягом 10-ти банківських днів зобов`язаний сплатити повну вартість наданих послуг за поточний місяць.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов`язання за договором у розмірі 59 664,00 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 59 664,00 грн.

Крім того, заборгованість у вказаному розмірі підтверджена підписаним обома сторонами Актом звірки розрахунків станом на 31.12.2018, у якому відповідач визнав заборгованість у розмірі 59664,00 грн.

Будь-яких доказів здійснення відповідачем оплат після 31.12.2018 матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

При цьому, щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.

Згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як й інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Більше того, ні укладеним між сторонами договором, ні законодавством, не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання спору для правовідносин із надання послуг.

Факт надання послуг підтверджується належними доказами, зокрема, підписаними між сторонами без зауважень та заперечень актами надання послуг.

Отже, доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заву не спростовують обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 59 664,00 грн. основного боргу.

Позивачем також заявлені до стягнення з відповідача 10 641,40 грн. інфляційних втрат, 4 097,61 грн. 3% річних, 9935,28 грн. пені.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 6.2 договору, відповідно до якого за порушення терміну оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості несвоєчасно наданих послуг.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 9 935,28 грн., нараховану за загальний період з 17.01.2018 по 17.07.2018.

В той же час, у відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов`язання.

Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 14.11.2019, то вимоги про стягнення пені, яка нарахована за період з 17.01.2018 по 17.07.2018 заявлено із пропуском строку позовної давності.

При цьому, суд відхиляє твердження позивача про те, що строк позовної давності до вимог про стягнення пені переривався підписанням акту звірки взаємних розрахунків, так як в акті звірки розрахунків, який долучений до позовної заяви, відображена лише сума основного боргу, без будь-яких інших нарахувань.

Оскільки визнання боржником основного боргу не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пп. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 9935,28 грн. у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Інфляційні втрати нараховані позивачем за загальний період з 15.02.2017 по 30.09.2019.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, з урахуванням зазначених вище положень, за загальний період з 01.03.2017 по 30.09.2019, суд встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 641,40 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що розмір 3% річних становить 4097,20 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНТЕЛКОМ" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової допомоги № 1707/19 від 17.07.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ИНТЕЛКОМ" та адвокатом Стеців Роксоланою Іванівною, акт № 1211/1 здачі-приймання виконаних робіт за договором № 1707/19 від 17.7.2019 на суму 8500,00 грн.

Зі змісту вказано акту вбачається, що адвокатом надана правова допомога по стягненню заборгованості із ПрАТ "МЕТРОБУД" за договором № 1201/17 від 03.01.2017.

Також, позивачем долучено платіжне доручення №626 від 12.11.2019 про сплату за надання правової допомоги згідно договору № 1707/19 та акту № 1211/1 у розмірі 8500,00 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія ордеру серії ТР № 054567 на ім`я адвоката Стеців Р.І. та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заперечень відповідача про те, що отримувачем грошових коштів є не адвокат Стеців Р.І., а ФОП Стеців Р.І., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 14 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об`єднуватися з іншими адвокатами в адвокатські об`єднання. При цьому, ч. 1 ст. 13 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відтак, оскільки Стеців Р.І. зареєстрована як фізична особа-підприємець, є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, суд дійшов висновку, що правничу допомогу позивачу надавала саме адвокат Стеців Р.І., яка здійснює індивідуальну адвокатську діяльність і зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Крім того, номер банківського рахунку, вказаний у платіжному дорученні про перерахування коштів за правову допомогу, відповідає номеру банківського рахунку, вказаного адвокатом у договорі про надання правової допомоги. При цьому, законодавством прямо не заборонено особі бути одночасно і адвокатом, і фізичною особою-підприємцем. Вказане має значення лише для оподаткування діяльності вказаної особи та не спростовує факту надання послуг адвокатом.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 130, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "МЕТРОБУД" (01034, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПРОРІЗНА, будинок 8, ідентифікаційний код 32961977) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНТЕЛКОМ" (04210, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУЛЬЖЕНКІВ СІМ`Ї, будинок 35, ідентифікаційний код 32772435) 59 664,00 грн. основного боргу, 4097,20 грн. 3% річних, 10 641,40 грн. інфляційних втрат, 1694,69 грн. витрат зі сплати судового збору та 7498,64 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.01.2020.

Суддя С.О. Турчин