Рішення

від 20.01.2020 по справі 910/17851/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2020Справа № 910/17851/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Арон

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лібер-Транс

про стягнення 229 829, 24 грн.

За участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.01.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Арон звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лібер-Транс про стягнення 229 829, 24 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем неналежним чином виконане грошове зобов`язання за договорами поставки, у зв`язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 229 829, 94 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 20.01.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою належного повідомлення відповідача про дату та час слухання справи, ухвалу про відкриття провадження у справі від 21.12.2019 було направлено на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак вказана ухвала була повернута до суду.

За приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись із вищевказаною ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення учасників судового процесу - відповідача.

В судовому засіданні 20.01.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Частиною 1 ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

У частині 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

Між ТОВ Торговий дім Арон (постачальник) та ТОВ Лібер Транс (покупець) було укладено договір поставки № 01/10-01 від 01.10.2018.

За умовами вказаного договору, додатків та додаткових угод до нього постачальник продає і передає у власність, а покупець придбаває, приймає і оплачує продукцію з асортименту постачальника (далі - Товар), найменування, асортимент, кількість, ціна та вартість якого вказується в специфікаціях (додатках), які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 2.1. - 2.5. Договору, постачальник постачає (продає, реалізує) товар покупцю, па підставі цього договору, додатків до нього та відповідно до умов попереднього замовлення (заявки на поставку), яке оформлюється та направляється на адресу постачальника факсом, засобами електронної пошти та/або в усній формі засобами телефонного зв`язку.

Після отримання замовлення від покупця, постачальник формує специфікацію, в якій відображає погоджені сторонами умови поставки, а саме: кількість, асортимент, ціну товару, умови його оплати, а також умови і строки поставки товару.

Специфікація згідно замовлення покупця формується в письмовій формі та підписується сторонами, на кожну окрему поставку (партію) товару і є невід`ємного частиною цього договору.

Сформована специфікація надсилається покупцю до відома і на погодження разом з рахунком на оплату, на всю вартість замовленої партії товару.

За умови прийнятності відомостей специфікації для покупця, останній здійснює оплату грошових коштів на користь постачальника, на погоджених сторонами умовах.

Відповідно до п. 3.4. Договору умови здійснення розрахунку за товар сторони визначають в специфікації.

01.10.2018 між постачальником та по покупцем було підписано Додаток № 1 до Договору поставки, в якому сторони узгодили найменування товару, кількість ціну, та умови поставки і оплати товару.

Згідно вказаного додатку сторони визначили, що оплата у розмірі 20 % протягом 10-ти календарних днів з дати відвантаження товару та відтермінування платежу у розмірі: 40 % до 30- ти календарних днів з дати відвантаження товару та 40 % до 60-ти календарних днів з дати відвантаження товару.

05.10.2018 позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар на загальну суму 192 000 грн, що підтверджується видатковою накладною від 05.10.2018 № 18, довіреністю № 32 від 01.10.2018 на отримання товару та товарно-транспортною накладною від 05.10.2018 № 1.

За умовами договору з урахуванням специфікації № 1 до договору, відповідач мав сплатити у строк до: 15.10.2018 - 38 400 грн, 03.11.2018 - 76 800 грн та до 03.12.2018 року - 76 800 грн.

26.10.2018 відповідачем здійснено оплату, за отриманий товар лише у розмір 23 530 грн, що підтверджується платіжним доручення № 20 від 26.10.2018.

Наявність боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 168 470 грн підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем від 31.12.2018, що підписаний та скріплений печатками сторін.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Враховуючи, що строк оплати за поставлений товар настав, за відсутності доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 168 470 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 7.3. Договору за затримку оплати товару (здійснення кінцевого розрахунку) понад строк, передбачений в специфікації, покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не сплаченого товару, за кожний день затримки, та додатково 8 % річних.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 30 708, 05 грн пені.

Господарський суд, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 30 708, 05 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення: 5372, 67 грн 3 % річних, 14 327, 97 грн 8 % річних та 10 950, 55 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договорами щодо своєчасної сплати за надані послуги, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договорами.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Згідно ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 8 % річних за умовами договору входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 8 % річних визначених договором є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, Господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 10 950, 55 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 8 %, визначених умовами договору, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 14 327, 97 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 5372, 67 грн, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України, суд вважає її безпідставною, оскільки даний вид відповідальності фактично дублює міру відповідальності, що передбачена у п. 7.3. Договору.

Відтак, вбачається, що позивач фактично двічі нарахував відповідачу відсотки за одне і те ж порушення умов Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тому, позов у частині стягнення з відповідача 3 % річних у відповідності до ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3366, 85 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІБЕР-ТРАНС (01021, м. Київ, вул. Мечнікова, будинок 16, офіс 211/2, ідентифікаційний код 41584751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ АРОН (03040, м. Київ, проспект Голосіївський, будинок 70, офіс 228, ідентифікаційний код 41408490) заборгованість у розмірі 168 470 (сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят) грн 00 коп., пені у розмірі 30 708 (тридцять тисяч сімсот вісім) грн 05 коп., 8 % річних у розмірі 14 327 (чотирнадцять тисяч триста двадцять сім) грн 97 коп., інфляційних втрат у розмірі 10 950 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 55 коп. та витрат зі сплати судового збору у розмірі 3366 (три тисячі триста шістдесят шість) грн 85 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва