Рішення

від 20.01.2020 по справі 910/15201/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2020Справа № 910/15201/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/15201/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Карпатські

мінеральні води"

до Приватного виробничо-торгового підприємства "Мартель"

про стягнення 350 860,09 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Карпатські мінеральні води" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного виробничо-торгового підприємства "Мартель" про стягнення 45791,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Дистриб`юторського договору № 0203/2014-1 від 03.02.2014 , внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 281 549,21 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 54 500,31 грн, 3% річних - 4952,89 грн та інфляційні втрати - 9857,68 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.11.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.11.2019 був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.11.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на дату винесення рішення від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.02.2014 позивачем (за договором - продавець) та відповідач (за договором - дистриб`ютор) було укладено Дистриб`юторський договір № 0203/2014-1, з додатковими угодами (надалі за текстом - договір).

Відповідно до умов п. 2.1 договору продавець на постійній основі зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передавати у власність дистриб`ютора товар, а дистриб`ютор зобов`язується приймати та оплачувати продавцю в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1 та п. 2 додаткової угоди № 5 від 01.03.2015 до договору, позивач надає відповідачу послуги, а відповідач зобов`язувався щомісячно сплачувати позивачу 8 % від вартості відвантаженого відповідачем товару позивача клієнтам, вказаним у п. 1 цієї додаткової угоди, протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання від Продавця рахунку-фактури.

Згідно п. 1 та п. 2 додаткової угоди № 6 від 01.04.2015 р. до договору, позивач надає відповідачу послуги, а відповідач зобов`язувався щомісячно сплачувати позивачу 8 % від вартості відвантаженого відповідачем товару позивача клієнтам, вказаним у п. 1 цієї додаткової угоди, протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання від Продавця рахунку-фактури.

Згідно п. 3.5 договору, зворотна тара багаторазового використання підлягає поверненню продавцю не пізніше трьох місяців з дати накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар. Вартість тари (піддону) вказується у накладних окремою строчкою. Повернення тари багаторазового використання здійснюється за рахунок продавця.

У п. 3.6. договору зазначено, що у випадку неповернення тари дистриб`ютором зі спливом вказаного у п. 3.5. договору строку, дистриб`ютор зобов`язується сплатити повну вартість неповернутої тари протягом трьох банківських днів з моменту настання строку повернення.

Згідно п. 6.1 договору, дистриб`ютор зобов`язується в період з 16 квітня по 15 жовтня включно сплатити повну вартість поставленого йому товару протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.

Згідно п. 6.2 договору, дистриб`ютор зобов`язується в період з 16 жовтня по 15 квітня включно сплатити повну вартість поставленого йому товару протягом 21 календарного дня з дати поставки товару.

За порушення строку оплати, встановленого п. 6.1, 6.2 даного договору, дистриб`ютор сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого, але неоплаченого товару, за кожен день порушення строку оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання (п. 12.2. договору).

На виконання договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 166 047,78 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними № ТКУТ-03600 від 05.09.2018 на суму 75 403,74 грн, ТКУТ-03641 від 07.09.2018 на суму 9 999,36 грн, ТКУТ-04348 від 13.11.2018 на суму 80 644,68 грн.

Позивач стверджує, що відповідач поставлений товар не оплатив.

На виконання договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 28 807,18 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЦБ-0000044 від 30.11.2016 на суму 4 477,77 грн, №ЦБ-0000048 від 30.12.2016 на суму 6 654,65 грн, № ЦБ-0000002 від 31.01.2017 на суму 5 456,39 грн, № ЦБ-0000006 від 28.02.2017 на суму 9 389,45 грн, № ЦБ-0000011 від 31.03.2017 на суму 2 358,64 грн, актом надання послуг №8 від 30.04.2017 на суму 470,28 грн.

Позивач стверджує, що відповідач надані послуги не оплатив.

Крім того, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар у тарі багаторазового використання - піддонах, що підтверджується накладними на товар.

Позивач передав відповідачу товар у тарі багаторазового використання - піддонах, що підлягають поверненню. Факт передачі тари відповідачу підтверджується накладними на товар, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що станом на 25 жовтня 2019 року відповідач в порушення умов договору не повернув позивачу піддони у кількості 1433 шт. загальною вартістю 86694,25 грн. з ПДВ.

28.01.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією №2301/2019-1 від 23.01.2019 про погашення заборгованості за договором. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку із викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 166 047,78 грн, заборгованість за надані послуги в сумі 28 807,18 грн, пеню в сумі 54 500,31 грн, 3% річних в сумі 4 952,89 грн, інфляційні втрати в сумі 9 857,68 грн, вартість неповернених відповідачем піддонів в сумі 86 694,25 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 166 047,78 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними № ТКУТ-03600 від 05.09.2018 на суму 75 403,74 грн, ТКУТ-03641 від 07.09.2018 на суму 9 999,36 грн, ТКУТ-04348 від 13.11.2018 на суму 80 644,68 грн.

Також, на виконання договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 28 807,18 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЦБ-0000044 від 30.11.2016 на суму 4 477,77 грн, №ЦБ-0000048 від 30.12.2016 на суму 6 654,65 грн, № ЦБ-0000002 від 31.01.2017 на суму 5 456,39 грн, № ЦБ-0000006 від 28.02.2017 на суму 9 389,45 грн, № ЦБ-0000011 від 31.03.2017 на суму 2 358,64 грн, актом надання послуг №8 від 30.04.2017 на суму 470,28 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару та наданих послуг є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати в повному обсязі не виконав, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 166 047,78 грн., заборгованість з оплати наданих послуг в сумі 28 807,18 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару та наданих послуг за договором настав, а доказів оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 166 047,78 грн. та з оплати наданих послуг в сумі 28 807,18 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що відповідачу також було передано піддони загальною вартістю 86 694,25 грн.

У порушення п. 3.5 договору поставки відповідач отриману тару не повернув.

Оскільки доказів повернення зворотної тари суду не надано, відповідач повинен відшкодувати позивачу вартість тари, що становить 86 694,25 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості неповернутої тари є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 12.2. договору сторони збільшили період нарахування пені.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що він є вірним, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 952,89 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він є вірним, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 9 857,68 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 9 857,68 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Дистриб`юторським договором № 0203/2014-1від 03.02.2014., документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного виробничо-торгового підприємства "Мартель" (02090, м. Київ, вул. О. Копиленка, 3, кв. 7; ідентифікаційний код 22447474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Карпатські мінеральні води" (01011, м. Київ, вул. Володимира Сосюри, буд.6,; ідентифікаційний код 35633685) заборгованість в сумі 281 549, грн. 21 коп., пеню в сумі 54 500 грн. 31 коп., 3% річних в сумі 4952 грн. 89 коп., інфляційні втрати в сумі 9857 грн. 68 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 262 грн. 90 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.01.2020.

Суддя А.І. Привалов