Рішення

від 15.01.2020 по справі 902/884/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2020 р. Cправа № 902/884/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "КУСЕН-ІФ" (вул. Довга, 85/5, м. Івано-Франківськ, 76018)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Картек" (вул. Келецька, 53, офіс 415, м. Вінниця, 21027)

про стягнення 84 230,38 грн.

за участю секретаря судового засідання Стафійчук І.С.,

представників сторін:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява б/н від 20.08.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "КУСЕН-ІФ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Картек" 84 230,38 грн, з яких: 69500,00 грн - сума основного боргу; 3644,00 грн - 3% річних; 11086,38 грн - втрати від інфляції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором № 01/17 від 01.02.2017 в частині своєчасної поставки товару та повернення авансового платежу.

Ухвалою суду від 25.10.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/884/19 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.11.2019.

За наслідками судового засідання 21.11.2019 підготовче засідання відкладено на 17.12.2019 з підстав неявки представників сторін та невиконання останніми вимог ухвали суду від 25.10.2019.

Ухвалою суду від 17.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті на 15.01.2020.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. В заяві б/н від 10.01.2020 позивач просив розглянути справу за відсутності його представника.

Відповідач правом участі в судовому засіданні також не скористався, визначених судом доказів не подав.

При цьому суд зважає, що органом поштового зв`язку повернуто конверти з вкладенням (ухвала від 21.11.2019 та ухвала від 17.12.2019) з відмітками "за закінченням терміну зберігання , які направлялись на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Господарський суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання, оскільки ухвали направлено на юридичну адресу місцезнаходження відповідача.

Окрім того, в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2102702609210, яке свідчить про отримання відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі від 25.10.2019.

Згідно частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, господарський суд розглядає справу по суті в судовому засіданні 15.01.2020 за відсутності представника відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.01.2020 прийнято судове рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Картек (відповідач, за Договором Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю КУСЕН-ІФ (позивач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки № 01/17. (надалі Договір)

Згідно з предметом Договору Продавець продає, а Покупець купує на умовах Франко-склад Продавця наступну продукцію: обрізні та необрізні пиломатеріали хвойних ти листяних порід; кругляк хвойних та листяних порід.

Відповідно до п. 1.2. Договору об`єм продажу складає 150м.куб.

Ціна встановлюється згідно додатку до Договору поставки (п. 2.1. Договору)

Загальна вартість Договору складає 900 тис.грн. (п. 2.3. Договору)

Відповідно до п. 3.1. Договору поставка здійснюється з моменту підписання Договору поставки.

За змістом п. 4.1. Договору сторонами погоджено як готівковий, так і безготівковий вид розрахунків.

Договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2017р. з подальшою пролонгацією.

Додатком № 1 до Договору Сторони погодили асортимент, ціну товару, та визначили порядок і строки поставки та оплати товару.

Сторонами обумовлено поставку товару об`ємом мінімально 22,0м.куб. в поставці. На першу поставку погоджено аванс в гривнях в розмірі 2500,00 євро по курсу НБУ на день оплати. З дня отримання авансу Продавець зобов`язується виконати замовлення - брус дубовий обрізний згідно специфікації (20-22м.куб.) на протязі 14 робочих днів.

Відтак, сторонами погоджено істотні умови Договору.

За доводами позивача, 03.03.2017, на виконання умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача 71500,00 грн авансового платежу, в підтвердження чого в матеріалах справи міститься засвідчена копія платіжного доручення № 30 від 03.03.2017.

Проте, свої зобов`язання відповідач порушив і поставку товару не здійснив.

У зв`язку із невиконанням Договору поставки, з метою досудового врегулювання питання 24.05.2017 позивач надіслав на адресу відповідача листа №02-05/17 з вимогою повернути авансовий платіж.

У відповідь на вказаний лист відповідач в листі № 14/17 від 14.07.2017 повідомив про надходження грошових коштів на його розрахунковий рахунок в сумі 71500,00 грн, та визнав невиконання з його сторони умов Договору. При цьому, гарантував повернення коштів в повному обсязі до 26.07.2017.

20.11.2017 відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача 2000,00 гри., решту суми авансового платежу відповідачем не повернуто, що визнається останнім в акті звірки взаємних розрахунків станом на 24.05.2019.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 Господарського кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Покупець, відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом Додатком № 1 до Договору Сторони погоджено аванс на першу поставку в гривнях в розмірі 2500,00 євро по курсу НБУ на день оплати.

На виконання домовленостей досягнутих між Сторонами позивач перерахував на користь відповідача передоплату у загальному розмірі 71500,00грн. (платіжне доручення № 30 від 03.03.2017)

Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Господарський суд встановив, що сторонами досягнуто домовленості щодо строку поставки товару, а саме протягом 14 робочих днів з дня отримання авансу.

З урахуванням фактичних обставин справи, товар мав бути поставлений відповідачем позивачу до 24.03.2017.

Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарським судом встановлено, що строк виконання зобов`язання до 24.03.2017.

Станом на день ухвалення рішення в даній справі докази виконання обов`язку відповідачем з поставки товару позивачу, та докази повернення суми авансового платежу в розмірі 69500,00 грн в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача передоплати у розмірі 69 500,00грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2019 по справі №911/2355/18.

Поряд з цим позивач просить стягнути з відповідача 3644,00 грн - три проценти річних за період з 20.11.2017 по 20.08.2019 та 11086,38 грн - втрат від інфляції за період з 20.11.2017 по 20.08.2019.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, Договором розмір таких процентів встановлено не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції.

Аналогічна правова позиція з даного питання викладена в постанові Верховного Суду по справі 922/1151/18 від 24.09.2019.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені Позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 86 ГПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов слід задовольнити частково, та стягнути з відповідача 69500,00 грн боргу.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволенні частково, сплачена позивачем сума судового збору, за подання цього позову до суду, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача в розмірі 1 585,05 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Картек" (вул. Келецька, 53, офіс 415, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 40757427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КУСЕН-ІФ" (вул. Довга, 85/5, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39680524) 69 500 (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. - основного боргу та 1 585 (одну тисячу п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 05 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 20 січня 2020 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Довга, 85/5, м. Івано-Франківськ, 76018)

3 - відповідачу (вул. Келецька, 53, офіс 415, м. Вінниця, 21027)