Рішення

від 20.01.2020 по справі 240/11166/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/11166/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастр у Житомирській області щодо відмови в передачі земельної ділянки в оренду на 49 років ОСОБА_1 , викладені в листі від 17.04.2019 № Г-1624\0-1251\0\22-19 Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області;

- зобов`язати відповідача передати в оренду на 49 років для сінокосіння ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 1820983600:03:000:4103 площею 14.1556 га, яка розташована на території Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області.

В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до відповідача із клопотанням про передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння, яка розташована на території Брусилівського району, однак отримав відмову, викладену у листі, у якому відповідач посилався на порушення порядку оформлення права оренди. Позивач вважає протиправними дії щодо відмови в передачі вказаної земельної ділянки, посилаючись на ст.79-1 Земельного кодексу України, а саме на те, що земельна ділянка за кадастровим номером 1820983600:03:000:4103 є сформованою, а отже є об`єктом цивільних прав.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що на момент подання позивачем клопотання про передачу в оренду для сінокосіння земельної ділянки відповідно до довідки відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області земельна ділянка з кадастровим номером 1820983600:03:000:4103 вже була передана до земель комунальної власності Брусилівської селищної об`єднаної територіальної громади, згідно наказу від 22.12.2018 за №6-5020/14-18-СГ "Про передачу земельної ділянки державної власності у комунальну власність", а відповідно до ст.117 ЗК України ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не є розпорядником земель комунальної форми власності, натомість до повноважень належить розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної форми власності, що розташовані за межами населених пунктів. Тобто, прийняття рішення щодо передачі в оренду даної земельної ділянки позивачу Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області суперечитиме чинному законодавству України. Щодо вимоги позивача зобов`язати надати дозвіл, відповідач зазначає, що це є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень, втручання у які, виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Отже, відповідач відмітив, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області діяло в межах повноважень та у спосіб що передбачені Конституцією України.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням від 22.12.2018, у якому просив надати в оренду терміном на 49 років для сінокосіння земельну ділянку площею 14.1556 га за кадастровим номером 1820983600:03:000:4103, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області.

Листом від 17.04.2019 №Г-1624/0-1251/0/22-19 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу у задоволенні клопотання, у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка згідно довідки відділу у Брусилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області наказом Головного управління від 22.12.2018 №6-5020/14-18-СГ передана у комунальну власність Брусилівської селищної ради.

Вважаючи дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови в передачі земельної ділянки в оренду для сінокосіння протиправними та такими, що порушують його позивача, він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель урегульовано Земельним кодексом України.

Згідно із п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 93 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено у статті 124 Земельного кодексу України.

Так, у частині першій цієї статті закріплено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Окрім цього, положеннями частини 3 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Згідно із частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Таким чином, за наслідками розгляду клопотання позивача Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повинно було б прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа. Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про передачу земельної ділянки в оренду чи відмову у наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 17.04.2019 №Г-1624/0-1251/0/22-19 не може вважатись належним розглядом клопотання позивача згідно із ст. 123 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05 грудня 2019 року в справі №806/2540/17 та від 19 грудня 2019 року в справі №806/777/17.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на зазначене та враховуючи фактичні обставини справи, суд визнає протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка полягає у нездійсненні належного розгляду клопотання ОСОБА_1 про передачу земельної ділянки в оренду та, з метою поновлення прав позивача, зобов`язує Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про передачу в оренду на 49 років для сінокосіння земельну ділянку за кадастровим номером 1820983600:03:000:4103 площею 14.1556 га, яка розташована на території Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, у порядку та відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України, за результатами видати відповідний наказ, з урахуванням викладених в даному рішенні висновків.

Таким чином, суд дійшов переконання, що позов слід задовольнити частково.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ: 397665531) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яка полягає у нездійсненні належного розгляду клопотання ОСОБА_1 про передачу в оренду для сінокосіння терміном на 49 років земельну ділянку за кадастровим номером 1820983600:03:000:4103 площею 14.1556 га, яка розташована на території Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про передачу в оренду для сінокосіння терміном на 49 років земельну ділянку за кадастровим номером 1820983600:03:000:4103 площею 14.1556 га, яка розташована на території Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, у порядку та відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України, за результатами видати відповідний наказ, з урахуванням викладених в даному рішенні висновків.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко