Рішення

від 10.08.2007 по справі 4/240-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/240-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

10.08.2007                                                                Справа №  4/240-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Ємленінової З.І. при секретарі  Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом   відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" м. Херсон

до відповідача-1   Голопристанського районного військового комісаріату м. Гола Пристань Херсонської області  

відповідача-2   квартирно-експлуатаційного  відділу  міста Херсона

про  стягнення   2.422 грн. 18 коп.

за участю представників сторін:

від  позивача   - юрист Гейко О.В.

від  відповідача-1   - заступник військового комісара  Долбня С.Б.

від  відповідача-2   - заступник начальника КЕВ Гунько Я.В.   

          Позивач звернувся з  позовом про  стягнення  1999грн.45коп. заборгованості за  надані послуги по забезпеченню природним газом бюджетних  організацій  згідно з договором №5-529Б від  30.12.2005року. Крім  того, він  просить  стягнути  37 грн.30коп. втрат  від  інфляції, 32 грн.98коп. - 3% річних, 111грн.30коп. пені та 241грн. штрафу за прострочку сплати  грошових  коштів.

          Заявою  від   30.07.2007року №08/31-542 позивач відповідно до  ст.22 ГПК України збільшив розмір  позовних вимог та просить  стягнути  з належного  відповідача 1999грн.44коп. основного  боргу, 69 грн.81 коп. втрат від  інфляції, 32 грн.98коп. –3% річних, 244грн.38коп. пені та 244грн.44коп. штрафу, надавши новий розрахунок суми боргу.

          Відповідач-1  позовних  вимог  не  визнає. Не заперечуючи  отримання від  позивача послуг  по  постачанню  природного  газу, він  посилається на те,  що він  є  лише споживачем природного  газу, а розрахунки  за отриманий газ  повинен  здійснювати  відповідач-2 , якому  делеговано  функції  щодо  здійснення розрахунків відповідно до  наказу  Херсонського  обласного  військового  комісаріату від 31.10.2006року №181.

          Відповідач-2 позовні вимоги також  не  визнає, обґрунтовуючи  свої  заперечення тим, що 30.12.2005року між  сторонами укладено  трьохсторонній договір №5-529Б відповідно до  якого  розрахунки  за спожитий відповідачем-1 природний газ  здійснює відповідач-2. Але квартирно-експлуатаційний  відділ м.Херсона є  структурним підрозділом Збройних  Сил  України, фінансується  виключно  із  державного  бюджету. Статтею 22 Бюджетного  Кодексу України  передбачено, що  головним розпорядником бюджетних  коштів є  виключно  Міністерство. Постановою  Верховної  Ради України №3597-1У від 04.04.2006року  „Про  внесення змін  до  Закону України „Про загальний  військовий обов'язок і військову службу” передбачено, що  місцеві державні адміністрації  та органи  місцевого  самоврядування забезпечують районні (міські)  військові комісаріати службовими будинками, підсобними  приміщеннями та здійснюють поточний і  капітальний ремонт цих  будинків, а також оплату  комунально-побутових  послуг (освітлення, опалення, водопостачання, тощо) за рахунок коштів місцевого  бюджету. Зазначені зміни  набрали  чинності з  01.10.2006року, тому  відповідач-2 вважає, що  з  цього  часу він  не  повинен  здійснювати  розрахунки   комунальних  послуг, про  що  ним надіслано  лист  обласному військовому комісару  з  проханням розірвати  з 10.10.2006року    договори  на постачання природного  газу. Оскільки на 2007 рік видатки  із  бюджету  для відповідача-2 не  передбачені, він  вважає, що  не  може бути  відповідачем по  справі, тому просить  відмовити  позивачу в задоволенні позовних вимог.

          Крім  того, військовий прокурор в засіданні  07.08.2007року заявив клопотання про  залучення до  участі у справі органів місцевого  самоврядування, на яких  покладено  обов'язок щодо  здійснення фінансування відповідачів. Зазначене клопотання судом відхиляється, оскільки  позовні вимоги заявлені на підставі  господарських  договорів, згідно з якими виникли  правовідносини  між  позивачем та відповідачами і документального  підтвердження того, що  належними відповідачами за договорами повинні бути  органи  місцевого  самоврядування або  доказів того, що рішення по  справі  може вплинути на їх  права  або  обов'язки   щодо  однієї  із  сторін , суду не  надано.

Справа розглядалася з  перервами, які оголошувалися в засіданнях суду 01.08.2007року та 07.08.2007року.

Дослідивши матеріали  справи, заслухавши представників сторін, суд –

                                        Встановив:

При зверненні з  позовом, позивач підставою позовних  вимог  зазначив  договір від  30.12.2005року № 5-529 Б укладений між позивачем та відповідачем-1  згідно з  яким    позивач зобов'язався  передати  відповідачу-1   природний газ в узгоджених  сторонами обсягах, а відповідач-1 - здійснити  розрахунки  за отриманий газ.

В наступному, відповідачами  суду надано  копію, а в засідання суду 10.08.2007року оригінал  трьохстороннього  договору від 30.12.2005року № 5-529 Б, після  чого  позивач відповідно до  ст. 22 ГПК України змінив підстави  позовних  вимог та просив стягнути  заборгованість за переданий відповідачу-1 газ  з  відповідача-2 на підставі укладеного  між  сторонами  трьохстороннього  договору № 5-529 Б від 30.12.2005року.

Матеріалами  справи  підтверджується, що згідно з  укладеним між відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Херсонгаз" (позивач),  Голопристанським районним військовим комісаріатом (відповідач-1) та   квартирно-експлуатаційним  відділом  міста Херсона  (выдповідач-2) трьохстороннім договором № 5-529 Б від 30.12.2005року (оригінал  якого  надавався для огляду в засіданні суду  10.08.2007 року відповідачем-2), позивач прийняв на себе обов'язки передати  споживачу -  відповідачу-1 узгоджені  договором обсяги  природного  газу, а платник -  відповідач-2, здійснити  за нього  розрахунки  на умовах, передбачених  договором.

Доданими  до  матеріалів справи доказами  підтверджується, що позивач виконав свої  обов'язки  за договором і  в період з січня по  квітень 2006року передав  відповідачу-1 природний газ  в кількості, зазначеній доданими до  матеріалів справи актами приймання-передачі, підписаними представниками  позивача  та відповідача-1.

          Відповідно до п. 6.1 договору від 30.12.2005року  відповідач-2, як  платник за договором,  зобов'язався  здійснити  оплату вартості   отриманого газу    не  пізніше 10  числа місяця, наступного  за звітним.          

          Відповідно до п.1, 7 ст. 193 ГК України,  ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та  вимог  Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не  встановлене  договором або законом.

          Відповідач-2  не виконав своїх обов'язків за договором по своєчасних  розрахунках за  отриманий відповідачем-1 газ природний. Матеріали  справи свідчать  про  те, що  його  борг  становить 1999грн.45коп.,  що   підтверджується наданими  до  справи  рахунками, розрахунком суми  позову, а також  актом звірки  розрахунків, підписаним представниками  сторін  станом на  01.03.2007року.

Таким чином,  позовні вимоги в частині стягнення основного  боргу з відповідача-2, як платника за договором, підлягають  задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України  встановлено, що  боржник, який прострочив виконання  грошового  зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити  борг з  урахуванням  інфляції  і 3% річних, тому вимоги позивача про  стягнення 69грн.81коп. втрат від інфляції,  32грн.98коп. –3% річних,   за період  прострочки  сплати  боргу з 10.02.2006року по 21.05.2007року   також  підлягають  задоволенню за рахунок платника за договором.

Провадження у справі відносно  відповідача-1  щодо  стягнення заборгованості  підлягає  припиненню, оскільки  він  не  є  платником за трьохстороннім  договором від  31.12.2005року.

Розглядаючи  позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу суд виходить  із  наступного.

Відповідно до  ст. 230 ГК України штрафними  санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських  відносин  зобов'язаний сплатити  у разі порушення  ним  правил  здійснення господарської  діяльності.

Разом з  тим, суд  враховує те, що  відповідач-2 є   структурним підрозділом Збройних  Сил  України, фінансується  виключно  із  державного  бюджету, а також те, що постановою  Верховної  Ради України №3597-1У від 04.04.2006року  „Про  внесення змін  до  Закону України „Про загальний  військовий обов'язок і військову службу” передбачено, що  місцеві державні адміністрації  та органи  місцевого  самоврядування забезпечують районні (міські)  військові комісаріати службовими будинками, підсобними  приміщеннями та здійснюють поточний і  капітальний ремонт цих  будинків, а також оплату  комунально-побутових  послуг (освітлення, опалення, водопостачання, тощо) за рахунок коштів місцевого  бюджету, тому вважає  можливим   відповідно до  ч.3 ст.83 ГПК України,  ст. 233 ГК України звільнити  відповідача-2 від  сплати  244грн.38коп. пені та 244грн.44коп. штрафу у зв'язку з  відсутністю  його  вини щодо  затримки  сплати  боргу.

Судом відхиляються, як  безпідставні, посилання відповідача-2 на те, що  оскільки постановою  Верховної  Ради України №3597-1У від 04.04.2006року  „Про  внесення змін  до  Закону України „Про загальний  військовий обов'язок і військову службу” передбачено, що  місцеві державні адміністрації  та органи  місцевого  самоврядування забезпечують районні (міські)  військові комісаріати службовими будинками, підсобними  приміщеннями та здійснюють поточний і  капітальний ремонт цих  будинків, а також оплату  комунально-побутових  послуг (освітлення, опалення, водопостачання, тощо) за рахунок коштів місцевого  бюджету, то   з  01.10.2006року він  не  повинен  здійснювати  розрахунки    з позивачем. Відповідно до  вимог  ст.  204 ЦК України укладений між  сторонами  договір  від  30.12.2007 року є  правомірним, оскільки  його  недійсність  не  встановлена законом або  судом і він не  розірваний між  сторонами  у встановленому законом порядку, тому умови  договору щодо  розрахунків, саме у визначений договором спосіб, є  обов'язковими  для відповідача-2. Правовідносини між  відповідачами  та  органами  місцевого  самоврядування щодо  забезпечення фінансування за рахунок коштів місцевого  бюджету не  є  предметом спору і не  підлягають  вирішенню  в межах  розгляду цієї  справи.

Витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу  відповідно до  ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача-2.

В засіданні за згодою представників  сторін оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.  

          На підставі п. 1, 7 ст. 193, ст. 233 Господарського Кодексу України, ст. 525, 526, ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України та керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 77, 82, ч. 3 ст. 83, ст. 84-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

               1. Позовні вимоги задовольнити  частково.  

            2. Стягнути з квартирно-експлуатаційного  відділу  міста Херсона    м.Херсон вул.Чкалова № 37   ідентифікаційний код  08294952     на користь відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Херсонгаз” м.Херсон вул.Поповича № 3  п/р 260081735  в ХОД ВАТ “Райффайзен Банк “Аваль”МФО 352093  код 03355353  –1.999грн.44коп. основного боргу,  69грн.81коп. втрат від інфляції,  32грн.98коп. –3% річних, 102грн.00коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн.00коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          3. В стягненні пені і штрафу відмовити.  

          4. Припинити провадження у справі по відношенню до відповідача-1 -  Голопристанського районного військового комісаріату м. Гола Пристань Херсонської області.

                    Суддя                                                                                З.І. Ємленінова

                                                                                                      Рішення оформлено  відповідно до  

                                                                                                     ст.84 ГПК України 14.08.2007року.