Постанова

від 21.01.2020 по справі 580/2076/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2076/19 Суддя першої інстанції: П.Г. Паламар

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Степанюка А.Г.,

при секретарі - Кузик О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія ГУД ФУД про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2019 року позивач - Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія ГУД ФУД про стягнення коштів, в якому просив:

- стягнути з ТОВ Виробнича компанія ГУД ФУД на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 668195,64 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та 29267,16 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

16 січня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 1598, представником Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія ГУД ФУД подано відзив на апеляційну скаргу, проте, відповідно до Акту Шостого апеляційного адміністративного суду № 45 на вказаному відзиві відсутній підпис заявника.

20 січня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 2003, Черкаським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було надіслано відповідь на відзив, відповідно до змісту якого, вжиті відповідачем заходи ніяким чином не є такими, що повністю вичерпують обов`язок роботодавця виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю і які модна віднести до тих, що утворюють фактичне працевлаштування особи з інвалідністю за основним місцем роботи у відповідного суб`єкта господарювання, у зв`язку з чим просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання , хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю ГУД ФУД було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, створено робочі місця для інваліда та поінформовано Черкаський міський центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, більше того, диспозиція ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин передбачає вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, натомість, такого судом не встановлено.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Гуд Фуд , як суб`єкт господарювання - юридична особа, ідентифікаційний код 40897896, зареєстровано 17.10.2016 року.

Листом від 17.05.2019 року № 975/01-27 позивач повідомив ТОВ Виробнича компанія Гуд Фуд , що у відповідності до поданого ними звіту від 28.02.2019 року останній має сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 668195,64 грн. (за незайняті інвалідами робочі місця) та пеню в сумі 12829,44 грн., а також зазначено, що в разі їх несплати буде ініційовано звернення до суду.

Оскільки, у визначені законом строки ТОВ Виробнича компанія Гуд Фуд адміністративно-господарські санкції та пеню за їх несплату не сплатило, Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернутись з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні №875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей, які містяться у звіті відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік поданого позивачу 28.02.2019 року:

- середньооблікова чисельність штатних працівників особового складу відповідача становить 545 осіб;

- середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність 8 працівника;

- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону № 875 - 22 особи.

Варто наголосити, що відповідач щомісячно протягом 2018 року подавав до Черкаського міського центру зайнятості звіти форми 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з інформацією про наявні вакантні посади: мерчендайзера, електромеханіка засобів автоматики та приладів технологічного устаткування, механіка, хіміка, комірника.

Водночас, згідно з даними Черкаського міського центру зайнятості, викладеними у листі від 14.05.2019 року № 08-11/838, на заявлені вакантні посади інваліди не направлялись.

Матеріалами справи також встановлено, що товариством протягом 2018 року подавались оголошення про працевлаштування інвалідів до місцевих ЗМІ.

Отже, відповідач здійснив усі передбачені законом заходи щодо працевлаштування інвалідів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, створені робочі місця для інвалідів та поінформовано Черкаський міський центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, у зв`язку з чим в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Мотиви та доводи, наведені у апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем були вжиті всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад). Разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.

Крім того, такий висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20.06.2011 р. №21-60а11 щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 807/545/17) та 06 лютого 2018 року справа № 815/4252/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року - без змін

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

А.Г.Степанюк

Постанова складена в повному обсязі 21 січня 2020 року.