Постанова

від 21.01.2020 по справі 640/12386/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12386/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енджой-Промо на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енджой-Промо до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Енджой-Промо звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28 квітня 2019 року № 1462615147 та № 1472615147.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що господарські операції позивача з ТОВ Грант Стрім , ТОВ ПЛВ , ТОВ Стронг Тім Компані та ТОВ Велурс здійснювались на підставі належним чином оформлених первинних документів, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій та фактичне придбання товару та надання послуг, чим спростовується висновок податкового органу щодо порушення добросовісним платником - Товариством з обмеженою відповідальністю Енджой-Промо положень податкового законодавства. За викладеного, позивач вказує на те, що оскільки факт придбання товару та надання послуг із контрагентами підтверджено документально, то з боку останнього відсутні порушення при формуванні податкового обліку за наслідками здійснення операцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено фактичного виконання саме контрагентами спірних операцій та не встановлено у цьому контексті наявності у контрагентів ресурсів та можливостей, необхідних для здійснення господарської діяльності та спірних операцій зокрема. Суд зауважив, що в даному випадку, за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, за висновком суду першої інстанції, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно вказує на відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої доводи обґрунтовує тим, що судом не надано належної оцінки доказам та поясненням, які надавались позивачем, внаслідок чого надані докази не знайшли свого відображення в рішенні суду.

Так, позивач вказує на неправомірність використання контролюючим органом інформації, що міститься у інформаційних системах Податковий блок , Єдиний реєстр податкових накладних , Облікова картка суб`єкта фіктивного підприємництва під час проведення перевірок, з огляду на невідповідність цих електронних баз вимогам спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів в частині технічного захисту інформації, проведення державної експертизи та засвідчення атестатом відповідності, про що йдеться в листі Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 04/03/03-206-7 від 30.07.2019. Отже, на думку позивача, вказані інформаційні системи є законодавчо невизначеними та є базами даних виключно для внутрішнього користування ДФС України.

Також, в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що реальність господарських операцій з його контрагентами підтверджена належно оформленими первинними документами. При цьому, відомості, що містяться в показаннях свідків, допитаних в ряді кримінальних проваджень не є належними доказами в розумінні адміністративного судочинства, так само як податкова інформація щодо діяльності цих підприємств.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 18.03.2019 по 22.03.2019 посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНДЖОЙ-ПРОМО (код 37024708) при визначені по взаємовідносинах з ТОВ ПЛВ (код 41383471) за вересень 2017 року, з ТОВ ВЕЛУРС (код 41158567) за листопад та за грудень 2017 року, з ТОВ ГРАНТ СТРІМ (код 41111707) за березень 2017 року, з ТОВ СТРОНГ ТІМ КОМПАНІ (код 40494196) за вересень та за жовтень 2017 року - показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за результатами якої складено акт № 66/26-1514-07-02-10/37024708 від 28 березня 2019 року.

Проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами, внаслідок чого занижено значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 739 028,00 грн, що призвело до заниження податку на прибуток на суму у розмірі у тому числі по періодам: за 2017 року на суму 313025,00 гривень;

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 334071 грн, в т.ч. по періодах: березень 2017 у розмірі 87501 грн; вересень 2017 у розмірі 35182 грн.; жовтень 2017 у розмірі 124028 грн., листопад 2017 у розмірі 67010 грн.; грудень 2017 у розмірі 20350 гривень.

Такі висновки відповідача ґрунтуються на тому, що оформлення ТОВ Енджой-Промо первинних документів, пов`язаних із здійсненням господарських операцій з ТОВ Грант Стрім , ТОВ ПЛВ , ТОВ Стронг Тім Компані та ТОВ Велурс , проведено без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою яких є надання фінансових послуг, безтоварних операцій. Таким чином, в порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 ПК України занижено фінансовий результат до оподаткування за 2017 рік на загальну суму 1 739 029, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом було винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 18.04.2019 № 1462615147 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 391 281,00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 313 025,00 грн та штрафними санкціями на суму 78 256,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 18.04.2019 № 1472615147 форми Р , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 417 589, 00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 334 071, 00 грн та штрафними санкціями на суму 83 518,00 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження, проте рішенням ДФС України від 20 червня 2019 року № 28355/6/99-99-11-04-02-25 податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2017 року № 1462615147 та № 1472615147 залишено без змін, а скаргу - без задоволення, що спонукало останнього звернутись до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт власних повноважень довів перед судом, що відносини позивача з наведеним контрагентом мали фіктивний характер, а надані позивачем докази на підтвердження реального характеру здійснених операцій не доводять їх переконливості, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України,).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності ТОВ Енджой-Промо сформовані ним на підставі господарських операцій з ТОВ Грант Стрім , ТОВ ПЛВ , ТОВ Стронг Тім Компані та ТОВ Велурс .

Судом установлено, що між що між позивачем як покупцем та ТОВ ГРАНТ СТРІМ як постачальником укладено Договір поставки № 101 від 15 березня 2017 року, за умовами якого, постачальник зобов`язується поставити (передати) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві - товар, відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах і в порядку, визначених даним договором. асортимент та вартість товару, що поставляється за даним договором, визначається у специфікації або у прайс-листі, які є невід`ємною частиною даного договору. Ціна договору складається з суми вартості партій товару, поставленого постачальником покупцю на протязі строку дії даного договору. Поставка товару здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору, відповідно до узгоджених сторонами замовлень, на умовах DDP: склад Постачальника, розташований за адресою: уточнювати при кожному новому замовлені - до місця призначення, зазначеного у замовленні, згідно Міжнародних правил тлумачення ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року (якщо інше не передбачено додатковою угодою Сторін).

У якості доказів на підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов`язань позивачем надано акти надання послуг, видаткові та податкові накладні; акт звіряння; банківські виписки, які ретельно досліджені судом першої інстанції у сукупності.

Згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010 умова поставки DDP вживається із зазначенням місця прибуття; відповідальність продавця закінчується після того, як товар доставлений у вказане місце; всі ризики, всі витрати з доставки вантажу (податки, мита і т. д.), відповідальність за псування і втрату товару, включаючи мита та інші виплати, які виплачуються при імпорті, до цього моменту несе продавець, також він несе відповідальність за митне очищення; можуть бути додані положення, що звільняють продавця від оплати окремих додаткових формальностей; даний тип розподілу відповідальності може використовуватися незалежно від виду поставки).

За таких обставин, на переконання колегії суддів, умова поставки, наведена у договорі повинна супроводжуватись складанням відповідних товаросупроводчих документів (товарно-транспортних накладних), при цьому виключенням щодо складання останніх може бути наявність власних засобів, проте наявність таких недоведена позивачем.

Відтак, суд першої інстанції правильно зауважив, що обсяг виконаних послуг не узгоджується зі змістом укладеного договору.

Також, між позивачем як покупцем, з однієї сторони, та ТОВ ПЛВ як постачальником, з іншої сторони, укладено Договір поставки № 05/09 від 05 вересня 2017 року, за умовами якого, постачальник постачає товар/послугу, покупець приймає товар і сплачує його вартість на умовах, передбачених даним договором. Постачальник постачає товар покупцеві на адресу покупця та передає товар на підставі довіреності а покупця та видаткової накладної або акту виконаних робіт постачальника. Право власності на товар або послугу та всі ризики випадкового пошкодження/знищення товару переходять до покупця в момент передачі товару покупцю та підписання останнім видаткової накладної. Постачальник зобов`язується доставити товар за місцем постачання, згідно п.2.2. договору. Постачальник зобов`язується передати товар або послугу належної якості та комплектності у супроводі документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та законодавства України. Покупець зобов`язується прийняти товар або послугу за кількістю та якістю за місцем поставки.

У якості доказів в підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов`язань позивачем надано видаткові накладні; акти надання послуг; податкові накладнііз квитанціями про їх прийняття; платіжні дорученн; акт звіряння; банківські виписки.

Зі змісту цього договору вбачається, що він є типовим договором поставки, водночас, інші первинні документи складені сторонами свідчать про їх невідповідність умовам договору, оскільки з видаткових накладних та актів надання послуг вбачається, що вищезазначений контрагент надавав позивачу послуги (маркетингові, рекламні), а саме: організація роботи виставкового стенду, організація фуршету тощо, що за своїм змістом не є договором поставки.

Також, між позивачем як покупцем, з однієї сторони, та ТОВ СТРОНГ ТІМ КОМПАНІЯ як постачальником, з іншої сторони, укладено Договір поставки № 11/09 від 11 вересня 2017 року, за умовами якого, постачальник постачає товар/послугу, покупець приймає товар і сплачує його вартість на умовах, передбачених даним договором. Постачальник постачає товар покупцеві на адресу покупця та передає товар на підставі довіреності покупця та видаткової накладної або акту виконаних робіт постачальника. Право власності на товар або послугу та всі ризики випадкового пошкодження/зношення товару переходять до покупця в момент передачі товару покупцю та підписання останнім видаткової накладної. Постачальник зобов`язується доставити товар за місцем постачання, згідно п.2.2. договору. Постачальник зобов`язується передати товар або послугу належної якості та комплектності у супроводі документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та законодавства України. Покупець зобов`язується прийняти товар або послугу за кількістю та якістю за місцем поставки.

У якості доказів на підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов`язань позивачем надано видаткові накладні; акти надання послуг; податкові накладні із квитанціями про їх прийняття; акт звіряння; платіжні доручення; банківські виписки.

Зміст цього договору аналогічний до попереднього, який досліджувався судом та має ознаки типового договору поставки. При цьому, складені на його виконання первинні документи свідчать про надання послуг, що в свою чергу виходять за межі договірних зобов`язань. Наведене свідчить про їх складення не внаслідок реального виконання правочину.

Також, між позивачем як замовником, з однієї сторони, та ТОВ ВЕЛУРС як виконавцем, з іншої сторони, укладено Договір про надання послуг № 201017 від 20 жовтня 2017 року, за умовами якого порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги, надалі іменовані Послуги , а замовник зобов`язується сплатити послуги згідно з умовами цього договору. Виконавець зобов`язується надати послуги: Послуга по транспортуванню та пакуванню поліграфічної продукції; Дизайн рекламно-поліграфічної продукції; Адаптація макетів; Організація поїздки на концерт Depeche Mode, який відбудеться 13 січня 2018 р. в м. Амстердам; Розробка механіки проведення Рекламної Акції; Забезпечення визначення Переможців Рекламної Акції; Забезпечення персоніфікованого розповсюдження Подарункового Фонду, а саме: 50 срібних браслетів Пандора; Дизайн сторінок Сайту та інших рекламних матеріалів Рекламної Акції. Виконавець гарантує, що він має необхідний обсяг прав/повноважень для укладення і виконання цього договору і надання послуг не буде суперечити діючому законодавству та порушувати жодних прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Виконавець надає Замовнику підписаний зі свого боку акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), надалі за текстом Акт , у двох примірниках протягом 2 (двох) робочих днів з моменту закінчення надання послуг. Замовник зобов`язаний повернути виконавцю підписаний зі свого боку акт протягом 5 (п`яти) днів з дати його отримання, або у цей же строк надати виконавцеві вмотивовану письмову відмову від підписання акта.

У якості доказів в підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов`язань позивачем надано видаткові накладні; акти надання послуг; податкові накладні із квитанціями про їх прийняття, які ретельно судом першої інстанції досліджені.

Дослідивши зміст договору із наведеним контрагентом, судом встановлено, що в реквізитах виконавця ТОВ Велурс зазначено розрахунковий рахунок цього підприємства в ПАТ ПУМБ № 2600139785.

Разом з цим, згідно наявних у контролюючого органу відомостей банківської установи цей рахунок відкритий 15.11.2017, тобто після укладання договору (20.10.2017).

Згідно з пунктом 138 розділу XIII Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів затвердженої постановою Правління Національного банку України 12 листопада 2003 року № 492 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 01 квітня 2019 року № 56), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття/закриття рахунку клієнта - платника податків згідно з вимогами статті 69 Податкового кодексу України.

За приписами пунктів 69.1, 69.2 статті 69 ПК України банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ) чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків.

Банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

За таких обставин, документи бухгалтерської звітності, надані позивачем в якості підтвердження реальності здійснених господарських операцій із цим контрагентом, не можуть вважатись такими, що відповідають Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки зазначені реквізити сторони договору містять недоліки, що в сукупності з іншими доводами контролюючого органу свідчить про не підтвердження фактичного виконання зобов`язань за договором між позивачем та його контрагентом

Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 14 травня 2019 року в справі № 826/6838/18.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на врахування цих витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК України, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов`язання на суму податку, сплаченого ним у зв`язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презюмує здійснення господарських операцій, що є об`єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Судом враховується правовий висновок, сформований Верховним Судом в постановах від 30.01.2018 у справі № 820/11856/13-а, від 22.09.2015 у справі № 826/16369/13-а, який вказує, що правові наслідки у вигляді виникнення права у покупця на формування відповідних сум виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом необхідними первинними документами не підтверджується.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Поряд із цим, відповідачем надано копії протоколів допиту свідків ОСОБА_1 (директора ТОВ ПЛВ ) (а.с. 29-33 т. 2), ОСОБА_2 (директора ТОВ Велурс ) (а.с. 34-40 т. 2), ОСОБА_3 (директора ТОВ Стронг Тім Компані ) (а.с. 41-44 т. 2) та ОСОБА_4 (директора ТОВ Грант Стрім ), в яких вони заперечують свою причетність до створення цих товариств та до їх фінансово-господарської діяльності.

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що первинні документи, виписані від імені підприємств та від осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих підприємств не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

Наведена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 14.03.2019 у справі № 825/2042/14 та від 14.03.2019 у справі № 808/2159/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі № 21-421а11 також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Щодо посилань контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагентів позивача за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 205 КК України, то суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку, оскільки відповідачем такого документального доказу як вироку, ухваленого відносно посадових осіб контрагента позивача або самого позивача суду надано не було, то наведені доводи акту перевірки суд не може вважати беззаперечними та оцінює їх у сукупності з іншими доказами.

З цих же підстав, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на зібрану податкову інформацію щодо контрагентів позивача, відображену в інформаційній базі даних державної фіскальної служби, оскільки такі відомості не є загальнодоступними. Достовірність інформації, яка в них зберігається, не може бути перевірена ані платником податків, ані судом. Електронні докази не захищені від втручання з боку сторонніх осіб, а тому достатність і достовірність такої інформації не може вважатися такою, що поза розумним сумнівом доводить факти податкових правопорушень.

За викладеного, доводи позивача із посиланням на лист Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 04/03/03-206-7 від 30.07.2019 колегія суддів знаходить змістовними та доречними, втім вони не є переконливими, оскільки за наслідками дослідження первинних документів суд виявив їх невідповідність вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Твердження заявника апеляційної скарги про перевищення визначеного законом строку перевірки, з огляду на те, що остання почалась 18.03.2019, а акт датовано 28.03.2019, колегія суддів відхиляє, оскільки, як визначено абз. 3 п. 86.1 ст. 86 ПК України, строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження).

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, тому спірні податкові повідомлення-рішення є правомірним.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енджой-Промо - залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк