Постанова

від 21.01.2020 по справі 804/15214/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 січня 2020 року

Київ

справа №804/15214/15

адміністративне провадження №К/9901/26673/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОПЛАСТ

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року (суддя Ляшко О.Б.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року (судді: Уханенко С.А. (головуючий), Богданенко І.Ю., Дадим Ю.М.)

у справі № 804/15214/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОПЛАСТ

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОПЛАСТ (далі - ТОВ ЕЛЕКТРОПЛАСТ , Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДПІ, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 травня 2013 року № 0001821520 та №0001831520.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, відмовив у задоволенні позову ТОВ ЕЛЕКТРОПЛАСТ .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2015 року скасовано судові рішення, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, та не надали належну оцінку обставинам справи.

За наслідками нового розгляду справи Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, відмовив у задоволенні позову ТОВ ЕЛЕКТРОПЛАСТ .

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д в періоді, що перевірявся контролюючим органом, фактично не виконувалися з огляду на обставини, встановлені у вироку Ленінського районного суду міста Луганська від 15 лютого 2013 року у справі №1-60/13.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ТОВ ЕЛЕКТРОПЛАСТ зазначило, що вирок Ленінського районного суду міста Луганська від 15 лютого 2013 року у справі № 1-60/13, згідно з яким директора ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності, не є беззаперечним доказом нереальності господарських операцій, оскільки цим вироком не встановлено фактів, які є предметом доказування у даній справі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги ТОВ ЕЛЕКТРОПЛАСТ просила відмовити.

21 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 12 до 18 квітня 2013 року ДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів за взаємовідносинами з ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д за період з 01 червня 2010 року до дати проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 24 квітня 2013 року № 1168/22-5/32737343.

Відповідно до висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ ЕЛЕКТРОПЛАСТ вимог законодавства, а саме:

- пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу г підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 317 722 грн, зокрема за ІІІ квартал 2010 року - 317 722 грн;

- підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5, пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 113 686 грн, зокрема за липень 2010 року - 113 686 грн.

На підставі акта перевірки 28 травня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення:

- № 0001821520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 142 107,50 грн, з яких сума грошового зобов`язання за основним платежем - 113 686,00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 28 421,50 грн;

- № 0001831520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 397 152,50 грн, з яких сума грошового зобов`язання за основним платежем - 317 722 грн та штрафні (фінансові) санкції - 79 430,50 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-ХIV).

За визначенням статті 1 Закону № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв`язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон про оподаткування прибутку підприємств) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону про оподаткування прибутку підприємств визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР Про податок на додану вартість (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв`язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон по податок на додану вартість) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про податок на додану вартість).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до наданих позивачем первинних документів ТОВ Електропласт мало господарські відносини з ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д (підприємства постачали один одному товари), результат здійснення яких знайшов своє відображення у відповідних бухгалтерських та податкових документах.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 31 грудня 2010 року та станом на 17 червня 2016 року ОСОБА_1 є керівником та єдиним засновником ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д . Вказане підприємство було зареєстроване в державних органах влади як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Ленінського районного суду міста Луганська від 15 лютого 2013 року у справі № 1-60/13 (набрав законної сили) визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 і ст. 205; ч. 2 ст. 27 і ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (організація фіктивного підприємництва та підробка документа).

Зокрема, у вказаному вироку зазначено, що допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у створенні ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д без мети ведення господарської діяльності визнав повністю, пояснивши, що вчинив цей злочин на прохання ОСОБА_2 , так як останній запропонував йому за це грошові кошти.

Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), що кореспондується з положеннями частини шостої статті 78 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Верховним Судом України неодноразово з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі № 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі № 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі № 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16.

У постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року № 21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутність фактичного здійснення позивачем та його контрагентом господарських операцій доводить правомірність висновків контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат і податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТОВ АВТОПАРИТЕТ-Д , що, в свою чергу, свідчить про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 28 травня 2013 року № 0001821520 та №0001831520.

Доводи, викладені в касаційній скарзі Товариства, не спростовують правильність висновків, якими мотивовані судові рішення, та не дають підстав вважати висновки судів попередніх інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛЕКТРОПЛАСТ залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова