Постанова

від 15.01.2020 по справі 753/16449/13-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 753/16449/13-к

провадження № 51-3268 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року в кримінальному провадженні №32012110020000007, заобвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Києва, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.2 ст.205; ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 200; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 209 КК України.

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки м.Києва, яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч.2ст.205; ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 200; ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 209 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у предявленому обвинуваченні за ч. 3 ст.27, ч. 2 ст.28, ч. 2 ст.205; ч.5 ст.27, ч. 3 ст.212; ч. 3 ст.27, ч. 2 ст.200; ч. 3 ст.27, ч. 2 ст.209 КК Українитавиправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цих злочинів; ОСОБА_10 визнано невинуватою у предявленому обвинуваченні за ч. 2 ст.27, ч. 2 ст.28, ч. 2 ст.205; ч. 5 ст.27, ч. 3 ст.212; ч. 2 ст.27, ч. 2 ст.200; ч. 2 ст.27, ч. 2 ст.209 КК Українита виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні цих злочинів. Вирішено питання про цивільний позов, процесуальні витрати і речові докази.

Згідно з оскаржуваною ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року зазначений вирок залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 і ОСОБА_9 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що в грудні 2010 року, більш точної дати слідством не встановлено, ОСОБА_8 разом зі своєю дружиною ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, діючи з корисних спонукань, з метою отримання незаконного доходу від вчинення злочинів у сфері господарської діяльності (а саме: ухилення від сплати податків, підробки та використання банківських документів, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, фіктивного підприємництва), вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини за таких обставин.

ОСОБА_8 з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на створення умов, необхідних для вчинення злочинів, що пов`язані з ухиленням від сплати податків, виконуючи взяті на себе зобов`язання перед службовими особами суб`єктів господарювання, які мали на меті отримання незаконних доходів шляхом ухилення від сплати податків, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, уквітні 2009 року, більш точної дати слідством не встановлено, створив групу ускладі ОСОБА_9 та інших не встановлених слідством особи, діяльністю якої було створення та придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) зметою прикриття незаконної діяльності, а також незаконні дії з платіжними картками та засобами доступу до банківських рахунків.

ОСОБА_8 , керуючи утвореною ним групою, будучи організатором злочинів, безпосередньо керував підготовкою їх та приймав активну участь у їх вчиненні. Також ОСОБА_8 розробляв плани злочинних дій під час вчинення кожного ізскоєних групою злочинів, які були відомі всім її учасникам, та розподіляв функції кожного з учасників групи.

Вказана група розробила спільний план злочинних дій, домовилася про його вчинення заздалегідь до початку вчинення злочинів, характеризувалася своєю стабільністю і згуртованістю складу, наявністю спільних правил поведінки, домовленістю, а також готовністю до постійного вчинення злочинів у сфері господарської діяльності кожним із членів групи й отримання матеріальних благ відтакої діяльності на постійній основі.

Для втілення мети - створення службовим особам реально діючих суб`єктів господарювання умов для ухилення від сплати податків, та подальшого безпосереднього ухилення вказаними службовими особами від сплати податків, легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, ОСОБА_8 розробив єдиний відомий всім учасникам створеної ним групи, план злочинних дій, який детально викладений в обвинувальному акті.

Після виконання вказаного плану та враховуючи загальну суму знятих грошових коштів, що становила 28770130 грн. ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, шляхом проведених незаконних операцій зі зняття готівки легалізували грошові кошти в розмірі 1150805 грн. (28 770 130 * 4%). Частину з вищевказаних коштів, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 витратили на придбання автомобілів марки «Porsche Cayenne S» державний номерний знак НОМЕР_1 (придбаний 09 червня 2012 року за орієнтовною вартістю 320 000 грн) та «Mitsubishi L200» державний номерний знак НОМЕР_2 (придбаний 10 травня 2011 року за орієнтовною вартістю 320 000 грн).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду тапризначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, необґрунтовано та безпідставно дійшов висновку щодо визнання недопустимими ряду доказів сторони обвинувачення, а саме: протоколів виїмки та огляду документів від 27 лютого, 06і 07листопада, 06 грудня 2012 року, протоколів огляду від 17 і 18 листопада 2012 року та протоколів обшуку від16 листопада 2012 року, які, на думку прокурора, були складені з додержанням вимог КПК України, що діяв на момент вчинення відповідної процесуальної дії. Прокурор зазначає, що внаслідок визнання вказаних доказів недопустимими суд визнав і всі інші докази недопустимими як похідні від них, а саме: копію акта перевірки від 19 квітня 2013 року № 266/22-509/32664270; копію акта про результати перевірки від 29 травня 2013 року№ 1766/22-221-35838446 ТОВ «Адванс групп»; копію акту про результати перевірки від 06 лютого 2013 року № 503/22-621-35838446 ТОВ «Адванс групп»; копії з реєстрів вчинення нотаріальних дій від 03 та 16 грудня 2010 року, 19 квітня, 07 червня 2011 року; відповіді приватних нотаріусів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; відповіді державної архітектурно-будівельної інспекції України від 16 квітня 2013 року № 40-14-1757; відповіді ТОВ «Український сертифікаційний центр»;аналітичні довідки ГДПРІ другого відділу УОВС УПМ ДПС ум. Києві ОСОБА_13 ; висновок № 56/16-10/ф/о/ від 20 червня 2013 року; висновки експертів від 05 грудня 2012 року № 190-2012, від 06 лютого 2013 року № 8, від 07 лютого 2013 року №9 та №10, від 08 лютого 2013 року № 11, від 11лютого 2013 року №16, 17, 18 і 19, від 18 квітня 2013 року, № 81, 82, 84 і 85, від 27 травня 2013 року № 131, 132, 133, 134, 135 і 136; протоколи огляду від28листопада 2012 року, 04 квітня 2013 року; протоколи про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від27травня 2013 року та складені на його підставі протоколи огляду від13і25серпня 2013 року, 01і02 вересня 2013 року; узагальнені матеріали Державної служби фінансового моніторингу від 16 жовтня 2013 року №0596/2013/ДСК. Вказує, що у порушення вимог КПК України, судом апеляційної інстанції не наведено законних підстав визнання недопустимими доказами відповідей нотаріусів, Державної архітектурно-будівельної інспекції України і ТОВ «Український сертифікаційний центр». Також прокурор не погоджується з висновками апеляційного суду щодо порушення органом досудового розслідування ст. 290 КПК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 цього Кодексу,постановлена зістотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Позиції інших учасників судового провадження

У поданих письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора, якієаналогічними за змістом, виправдані ОСОБА_8 і ОСОБА_9 наводять аргументи на спростування доводів у касаційній скарзі, зазначають, що вона має бути залишена без задоволення, а судове рішення, що оскаржується, без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити подану ним касаційну скаргу в повному обсязі, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора та просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни та у судовому засіданні навела аргументи на підтвердження своєї позиції.

Захисник ОСОБА_6 висловив позицію аналогічну позиції захисника ОСОБА_7 та підтримавзаперечення на касаційну скаргу прокурора подане його підзахисним ОСОБА_8 .

Мотиви Суду

За приписамист. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить ізфактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості тавмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим єрішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Згідно з приписами статей 7, 404, 419 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені вапеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь.

Під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 апеляційний суд дотримався зазначених вимог.

Так суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про недоведеність «поза розумним сумнівом» вчинення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 інкримінованих їм злочинів, що є підставою для їх виправдання за цим законом про кримінальну відповідальність.

Місцевий суд виходив із того, що стороною обвинувачення не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які в сукупності та взаємозв`язку були бидостатніми для прийняття рішення про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочинів середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів у сфері господарської діяльності (а саме: ухиленні від сплати податків, підробці та використанні банківських документів, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, фіктивного підприємництва) за обставин викладених в обвинуваченні.

Перевіряючи доводи прокурора про помилковість висновку суду першої інстанції вчастині визнання протоколів виїмки та огляду документів від 27 лютого, 06і07листопада, 06 грудня 2012 року, та протоколів обшуку від16 листопада 2012 року недопустимими доказами, суд апеляційної інстанції надав їм належну оцінку та обґрунтовано визнав їх безпідставними з чим погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КПК України 1960 року у межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов`язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Згідно з положеннями частин 1-3 ст. 183 КПК 1960 року перед обшуком або виїмкою слідчий пред`являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусовому порядку. Якщо особи, які займають приміщення, відсутні, постанова про проведення обшуку або виїмки пред`являється представникові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів і обшук або виїмка проводиться в їх присутності; проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів; слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки.

Як убачається із протоколів виїмки та огляду документів від 27 лютого, 06і07листопада 2012 року виїмка проводились оперуповноваженими без доручення слідчого, в порядку ч. 3 ст. 114 КПК України. При цьому, матеріали кримінального провадження не містять постанови про створення оперативно-слідчої групи до складу якої б входили оперуповноважені, які проводили виїмку, а отже апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що зазначені протоколи є недопустимими доказами, оскільки складені за результатами слідчих дії проведених неуповноваженими на те особами.

При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на посилання прокурора про можливість проведення оперативними працівниками слідчих дій за дорученням слідчого, яке не обов`язково повинно мати письмову форму, та вказав, що вони не ґрунтуються на вимогах кримінально-процесуального законодавства, оскільки під дорученням слідчого розуміється його пропозиція органу дізнання провести по розслідуваній кримінальній справі певні розшукові або слідчі дії, а отже має бутиконкретизовано обсяг повноважень органу дізнання на проведення, зокрема слідчої дії, що можливо перевірити при її наданні виключно з письмової форми, з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з цим, із вищевказаних протоколів убачається, що постанова слідчого про проведення виїмки пред`явлена оперуповноваженим у порушення вимог ч.1ст.183 КПК України 1960 року, де прямо зазначено про обов`язок саме слідчого пред`явити постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться виїмка.

Крім того, судом апеляційної інстанції проаналізовано дані протоколів виїмки та огляду документів - реєстраційних справ підприємств від 06 листопада 2012 року і встановлено, що старшим оперуповноваженим ОСОБА_14 з 17:10 до 18:20 проведено виїмку документів- ТОВ «Валдівуд» та в цей же час ним проводилась виїмка документів ТОВ «Тессоро грінтех», ТОВ «Престижальянс»; з 16:50 до 17:50 хв. - виїмка документів ТОВ «Тессоро грінтех», але в цей же час проводилась інша слідча дія - виїмка документів ТОВ «Валдівуд», ТОВ «Престижальянс»; з 17:15 по невідомий час - виїмка документів ТОВ «Фюжен Голден Престиж», однак в цей же час проводиться виїмка документів ТОВ «Тессоро грінтех», ТОВ «Валдівуд», ТОВ «Престижальянс»; з 17:00 до 18:15 - виїмка документів ТОВ «Престижальянс», але в цей же час проводиться інша слідча дія - виїмка документів ТОВ «Тессоро грінтех», ТОВ «Валдівуд».

Також 07 листопада 2012 з 16:00 по невідомий час старшим оперуповноваженим ОСОБА_14 проведено виїмку документів ТОВ «Котілар», але в цей же час проведено іншу слідчу дію - виїмки документів ТОВ «Нікос Інтернетконсалтинг», ТОВ «ЮЕЙ Лоджистік», ТОВ «Смолін менеджмент ЕССЕ».

Вказані обставини, викликали у суду апеляційної інстанції обґрунтовані сумніви щодо можливості практично одночасного проведення старшим оперуповноваженим ОСОБА_14 такої кількості слідчих дій, та з урахуванням того, що означені докази зібрані неналежним суб`єктом, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визнання відомостей, що містяться у даних протоколах, недопустимими доказами.

Із такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження видно, що до протоколів виїмки та огляду від 06 і 07 листопада 2012 року долучені постанови слідчого про проведення виїмки документів від 07 травня 2012 року, а безпосередньо сама виїмка проводилась на підставі постанови від 26 жовтня 2012 року.

Із протоколу виїмки та огляду документів від 06 грудня 2012 року убачається, що виїмка проводилась оперуповноваженим. Однак, враховуючи п.7Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу зазначена процесуальна дія проведена неналежним суб`єктом, в порушення вимог п.3ч.1 ст.40 КПК України, на що обґрунтовано вказав апеляційний суд.

Перевіряючи доводи прокурора щодо безпідставності визнання судом першої інстанції протоколів обшуків від 16листопада 2012 року недопустимими доказами апеляційний суд дійшов висновку про їх необґрунтованість враховуючи таке.

Так, постановами Дарницького районного суду м. Києва від13 листопада 2012 року проведення обшуків, згідно з приписамист. 183 КПК України1960 року, доручено слідчому СВ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС ОСОБА_15 , який, відповідно до ч. 3ст. 114 КПК України1960 року, по справах, які перебувають у нього в провадженні, вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій івимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.

Однак в порушення наведених приписів закону обшук в приміщенні універсального відділення АТ «УкрСиббанк» № 993 за адресою: м. Київ, просп. Палладіна, 18/30,та житлових приміщеннях проведено оперативними співробітниками. При цьому,в матеріалах кримінального провадження доручення слідчого на проведення вказаної слідчої дії відсутнє, отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав дані, які містяться у протоколахобшуку від 16 листопада 2012 року недопустимимидоказами,оскільки вони отримані неуповноваженим суб`єктом.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що вказані слідчі дії проведені після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тобто коли діявКПКУкраїни 2012 року, та, відповідно, мали би проводитися згідно з положеннями цьогоКодексу, а натомість, дозвіл на проведення обшуків отримано та їх проведено на підставіКПК України1960 року, що додатково вказує на недопустимість, отриманих в ході цих слідчих дій, даних як доказів.

Також, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, сформульованої в рішеннях «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», відповідно до якої визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші, положень ч.2ст.8, ч. 5 ст.9 КПК України, місцевий судправильно визнавнедопустимими доказамиі протоколи огляду від 17 та 18 листопада 2012 року, оскільки вони є похідним від протоколів обшуків і не були би отримані, якщо б не були отримані останні.

З такими висновками апеляційного суду, погоджується і колегія суддів.

Посилання прокурора щодо необґрунтованості визнання судом першої інстанції недопустимими доказами копій витягів з реєстрів про вчинення нотаріальних дій від 03 і 16 грудня 2010 року, 19 квітня, 07 червня 2011 року, акта перевірки від19 квітня 2013 року № 266/22-509/32664270; акта про результати перевірки від29 травня 2013 року№ 1766/22-221-35838446 ТОВ «Адванс групп»; акта про результати перевірки від 06 лютого 2013 року № 503/22-621-35838446, апеляційний суд відкинув посилаючись на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Так, апеляційний суд вказав, що під час розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення вказаного обовязку не виконано, оригіналів документів не надано, а також враховуючи, що акти перевірок дотримання вимог податкового законодавства базуються на аналізі документів,вилучених у ході обшуку від16 листопада 2012 року, протокол складений за результатами якого визнано судом недопустимим доказом, а отже вірно дійшов висновку про те, що підстави для визнання відомостей, що містяться в копіях вказаних документів, належними та допустимими доказами - відсутні.

Крім того, доводи прокурора про безпідставність визнання неналежними доказами документів, що стосуються питань реєстрації (посвідчення справжності підписів посадових осіб) суб`єктів господарської діяльності, через те, що у розумінні положень ст. 93 КПК України ці докази є документами, а тому їх оцінка має відбуватись окремо не заслуговують на увагу, оскільки вони є похідними від первинних документів, які отримані з процесуальними порушеннями, а отже з урахуванням положень ч. 4 ст. 87 КПК України, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо недопустимості зазначених доказів.

Твердження прокурора про те, що судом апеляційної інстанції не надана оцінка з точки зору належності, допустимості та достатності як доказам відомостям, які викладені в аналітичних довідках ГДПРІ другого відділу УОВС УПМ ДПС у м. Києві ОСОБА_13 , складених на виконання постанови слідчого СВ ДПІ у Дарницького районім. Києва ОСОБА_15 про призначення перевірки ТОВ «ВД «Престиж Альянс»,TOB «МСК «Фьюжен Голден Престиж», ТОВ «Смолінменеджмент-Ессе», ТОВ «ЮЕЙ Лоджистік», ТОВ «Валдівуд» та ТОВ «Вальтравен», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як убачається із ухвали апеляційного суду, вказані документи повторно досліджені в суді апеляційної інстанції, і апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що вони не заслуговують на увагу, оскількипершоджерелами для висновків, які містяться у наведених аналітичних довідках, є документи, вилучені протоколами обшуку від 16 листопада 2012 року, які визнані судом першої інстанціїнедопустимими доказами, а отже, враховуючи наведене та доктрину «плодів отруєного дерева», суд не вправі визнати відомості, що містяться в означених аналітичних довідках допустимими даказами, та правильно відкинув їх як доказ сторони обвинувачення.

За вищенаведених мотивів, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості як доказів висновків експертів, зокрема пославшись на приписи ч. 4 ст. 87 КПК України.

Також судом апеляційної інстанції було ретельно перевірено доводи прокурора про безпідставність висновків суду першої інстанції щодо визнання ряду доказів недопустимими внаслідок порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України та наведено докладні і аргументовані мотиви на спростування цих доводів.

Таким чином істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали, про що йдеться укасаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

У задоволенні касаційної скарги прокурора ОСОБА_5 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції відмовити, а ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3