Постанова

від 20.01.2020 по справі 915/1605/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1605/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

Секретар судового засідання Соловйова Д.В.;

Представники сторін в судове засідання не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019

по справі №915/1605/19

за позовом Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто»

про стягнення заборгованості в розмірі 553 897,56 грн.,

(суддя першої інстанції: Мавродієва М.В., дата та місце ухвалення рішення: 03.10.2019, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22)

В серпні 2019 року Державне підприємство «Миколаївський морський торговельний порт» (далі - ДП «Миколаївський морський торговельний порт» ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто» (далі - ТОВ Транспецавто ) заборгованість в розмірі 553897,56 грн., з яких: 4402,09 грн. основного боргу з орендної плати по рахунку за травень 2018 року по договору оренди №14-А від 20.12.2012; 413113,38 грн. пені, 98967,19 грн. інфляційних втрат, 34926,61 грн. - 3% річних по рахункам за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно; 1531,57 грн. пені, 387,54 грн. інфляційних втрат та 129,16 грн. - 3% річних по рахункам за травень 2018 року; 440,02 грн. - 10% штрафу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, з посиланням на умови укладеного між сторонами договору оренди, зазначив, що станом на час подання позову за відповідачем рахується заборгованість з орендної плати по рахункам за травень 2018 року. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов`язків за договором позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 10% штрафу на підставі п.9.4 договору, пеню, 3% річних та інфляційні втрати нарахованих на заборгованість по рахункам за травень 2018 року.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості, яка стягнута за постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №915/292/18 за договором №14-А від 20.12.2012 по рахункам за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно, та непогашена на дату подання даного позову.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2019 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ Трансспецавто на користь ДП «Миколаївський морський торговельний порт» 4402,09 грн. основного боргу, 440,02 грн. штрафу, 110910,38 грн. пені, 99354,73 грн. інфляційних втрат, 35055,77 грн. - 3% річних та 3752,44 грн. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 4402,09 грн. основного боргу, 440,02 грн. штрафу, 110910,38 грн. пені, 99354,73 грн. інфляційних втрат, 35055,77 грн. - 3% річних.

Разом з тим, місцевий господарський суд, з огляду на положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 303734,57 грн. пені.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП «Миколаївський морський торговельний порт» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в які просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти нове рішення в цій частині - про задоволення позовних вимог про стягнення 303 734,57 грн. пені.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.

На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що сторонами не було передбачено у договорі іншого строку для нарахування пені, через що суд зазначив, що стягненню підлягає пеня з розрахунку за період 6 місяців в загальній сумі 110910,38 грн.

Умови договору були добровільно узгоджені сторонами при його укладанні у відповідності до ст.181 Господарського кодексу України. Зміни до п.9.3. договору в порядку, передбаченому ст. 188 Господарського кодексу України не вносились, а тому період, на який нараховувалась пеня за прострочення сплати орендної плати, на думку апелянта, має бути іншим, ніж 6 місяців, а як передбачено Договором, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням судом першої інстанції пзовних вимог, апелянт просить при ухваленні постанови перерахувати суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 відкрито апеляційне провадження по справі №915/1605/19 за апеляційною скаргою ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019, встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2019 апеляційну скаргу ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 по даній справі призначено до розгляду на 20.01.2020.

В судове засідання представники сторін не з`явились, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутністю представників сторін, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

20.12.2012 позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладений договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності №14-а.(а.с.25-30)

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування групу об`єктів окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна автоспецтехніка 49 одиниць згідно Переліку (додаток №1, що є невід`ємною частиною Договору), що знаходиться на балансі орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну експерту оцінку, виконаного ТОВ «Приват-Південь» , станом на 31.10.2012 року і становить 5433000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п.2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання сторонами цього Договору, але не раніше дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

20.12.2012 між сторонами без жодних зауважень підписано акт приймання-передачі майна (а.с.40-42).

Згідно з п.3.1 Договору (з урахуванням додаткової угоди №1 до Договору від 01.10.2013) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 із змінами та доповненнями, за ставкою 23,5% від вартості майна, зазначеної в п.1.1 цього Договору і становить згідно з розрахунком (додаток №2, який є невід`ємною частиною Договору) без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2013) 105864,27 грн.

У відповідності до п.3.2., 3.3. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції від базового до першого місяця оренди включно. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць.

За умовами п.3.6 Договору орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 15 числа місяця, наступного за місяцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування, але не раніше оголошення індексу інфляції за звітний місяць.

Відповідно до п.5.3 Договору орендар зобов`язаний в тому числі своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих орендодавцем.

Пунктом 9.3 Договору визначено, що орендар несе відповідальність за прострочення оплати орендної плати та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п.9.4 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

У відповідності до п.11.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Так, за оренду майна у травні 2018 року позивачем за спірним договором нараховано відповідачеві 4402,09 грн., що підтверджується актами наданих послуг (виконаних робіт) №10962666 від 31.05.2018 на суму 1584,04 грн., №10972666 від 31.05.2018 на суму 1189,97 грн., №10982666 від 31.05.2018 на суму 1628,08 грн., які підписані представниками сторін без зауважень (а.с.109, 111, 113) та виставленими позивачем рахунками (а.с.110, 112, 114).

Позивач вказує, що станом на 07.06.2019 вказані рахунки за травень 2018 року не сплачені та сума основного боргу, яка стягнута з відповідача постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі №915/292/18 за період з грудня 2017 року по квітень 2018 року включно, не погашена.

Невиконання відповідачем взятих на себе обов`язків щодо повної та вчасної сплати орендних платежів за спірним договором стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до Господарського суду Миколаївської області.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Як зазначалося раніше, рішення місцевого господарського суду по даній справі оскаржується позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 302734,57 грн., у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України переглядає рішення у відповідній частині.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами. так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладанні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі встановлюється у порядку, встановленому цим кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на вимоги ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалося раніше, пунктом 9.3 Договору визначено, що орендар несе відповідальність за прострочення оплати орендної плати та сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Судова колегія при перевірці розрахунків, здійснених позивачем по справі, погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що такі розрахунки здійснено без врахування положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням п.3.6 Договору та згідно виставленого рахунку на суму 260043,46 грн., відповідач мав сплатити оренду плату за грудень 2017 року до 15.01.2018, проте станом на час звернення позивача із позовом заборгованість не сплатив. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України складає з 16.01.2018 (кінцевий термін сплати рахунку) по 16.07.2018.

Рахунок за січень 2018 року на суму 263944,10 грн. мав бути сплачений відповідачем до 15.02.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України складає з 16.02.2018 по 16.08.2018.

Рахунок за лютий 2018 року на суму 266319,60 грн. мав бути сплачений відповідачем до 15.03.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України складає з 16.03.2018 по 16.09.2018.

Рахунок за березень 2018 року на суму 269249,11 грн. мав бути сплачений відповідачем до 15.04.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України складає з 16.04.2018 по 16.10.2018.

Рахунки за квітень 2018 року на загальну суму 64624,54 грн. мали бути сплачені відповідачем до 15.05.2018. Отже, період заборгованості з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України складає з 16.05.2018 по 16.11.2018.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи на положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, кінцеві терміни нарахування пені, перевіривши розрахунки, здійснені судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що стягненню підлягає пеня в загальній сумі 110124,75 грн., а в частині стягнення пені у сумі 302988,63 грн. слід відмовити.

Крім того, з тих же підстав, судом першої обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені щодо оплати рахунків за травень 2018 року в сумі 4402,09 грн., а саме - стягнуто пеню в сумі 785,63 грн. за період з 16.06.2018 по 16.12.2018 включно.

Доводи апелянта та посилання на те, що договором, укладеним між сторонами передбачено інший строк для нарахування пені, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки вказані заявником апеляційної скарги обставини не відповідають умовам п.9.3 договору.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що умовами цього пункту договору не встановлювався інший строк нарахування пені, а лише було передбачено обов`язок орендаря у випадку прострочення виконання зобов`язання сплатити пеню.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 303734,57 грн. є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства України.

Враховуючи зазначене, доводи апелянта колегією суддів відхиляються як такі, що не впливають на правомірність прийнятого Господарським судом Миколаївської області рішення, а висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 303734,57 грн. є вірним.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення суду в частині стягнення суми пені відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 по справі №915/1605/19 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 по справі №915/1605/19 залишається без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги ДП «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 по справі №915/1605/19 сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача відповідно до рішення місцевого господарського суду, не перераховується.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 -284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 по справі №915/1605/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.10.2019 по справі №915/1605/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 22.01.2020 року.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: А.І. Ярош

Г.І. Діброва