Постанова

від 13.01.2020 по справі 904/5335/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р. Справа№ 904/5335/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Михальської Ю.Б.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 13.01.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 10.05.2019 (повне рішення складено 15.05.2019)

у справі №904/5335/18 (суддя Котельницька В.Л.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ід - Інвест"

2) Приватного підприємства "Опт Плюс"

про стягнення 762469,00 грн,

за зустрічним позовом Приватного підприємства "Опт Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка"

про визнання недійсним договору поставки,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (найменування якого в подальшому змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка") звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ід - Інвест" та Приватного підприємства "Опт Плюс" про стягнення 762469,00 грн заборгованості, з яких 689120,16 грн основної заборгованості, 57496,18 грн пені, 4160,53 грн 3% річних, 11692,13 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-2 зобов`язань за договором поставки №168 від 01.01.2018 в частині оплати товару та неналежним виконанням відповідачем-1 зобов`язань за договором поруки №168-01/18 від 01.01.2018.

15.03.2019 через канцелярію суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зміну назви позивача - ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" на ТОВ "Сладкоєжка" та відмову від позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості з ТОВ Ід-Інвест за договором поруки №168-01/18 від 01.01.2018, викладено вимоги про стягнення з Приватного підприємства "Опт Плюс" 762469,00 грн заборгованості, з яких 689120,16 грн основної заборгованості, 57496,18 грн пені, 4160,53 грн 3% річних, 11692,13 грн інфляційних втрат.

Вказана заява прийнята місцевим господарським судом у зв`язку з чим розгляд справи здійснювався в межах заявлених позивачем вимог до Приватного підприємства "Опт Плюс".

14.01.2019 через канцелярію суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява Приватного підприємства "Опт Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" про визнання недійсним договору поставки №168 від 01.01.2018.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом Приватне підприємство "Опт Плюс" посилається на те, що укладений між ТОВ Роменський завод продовольчих товарів та ТОВ "Опт Плюс" договір поставки товару № 168 від 01.01.2018 підписаний з боку ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" неповноважним представником, оскільки на момент його підписання особа, яка скріпила договір своїм підписом та печаткою товариства, вже не перебувала з останнім у трудових відносинах.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 31.01.2019 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом в одному провадженні у справі №904/5335/18.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в первісному позові, суд виходив з того, що позивачем не доведено факт поставки товару (кондитерських виробів) ПП "Опт Плюс" у зв`язку з відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних (видаткових) на суму 832502,04 грн; наявні у справі докази спростовують твердження позивача за первісним позовом, що ПП "Опт Плюс" має несплачену заборгованість за товар, отриманий за договором поставки №168 від 01.01.2018 у сумі 689120,16 грн; при цьому судом зазначено, що наявними у справі доказами підтверджений факт поставки позивачем другому відповідачеві товару (кондитерських виробів) згідно умов договору №168 від 01.01.2018 на суму 1283448,24 грн, факт часткового повернення товару на суму 55718,69 грн та факт часткової оплати товару на суму 1280000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку про те, що договір поставки товару №168 від 01.01.2018 укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, він виконувався сторонами, юридичною особою був схвалений, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що наявність заборгованості відповідача-2 перед позивачем за договором поставки №168 від 01.01.2018 у заявленому позивачем розмірі підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за березень 2018 р. та актами №10 від 31.01.2018, №13 від 28.02.2018, №7 від 31.03.2018 про надання торгівельної знижки за договором поставки, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" на рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18; задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; доручено забезпечення проведення відеоконференції - Господарському суду Дніпропетровської області; призначено розгляд апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду в частині відмови в первісному позові є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду в цій частині ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

20.08.2019 через канцелярію суду від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати від Роменського управління Головного управління ДФС у Сумській області податкові декларації за період з 01.01.2018 по 31.03.2018 на підтвердження включення податкових накладних ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" до податкового кредиту ПП "Опт Плюс" та розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) у формі викладеного додатку №5 до податкової декларації з податку на додану вартість в редакції Змін до форми податкової декларації з податку на додану вартість, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 23.03.2018 №381 по контрагенту ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" за придбані ПП "Опт Плюс" товари на суму 2115950,28 грн протягом періоду з 01.01.2018 по 31.03.2018.

14.11.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії податкової накладної від 31.01.2018 №2221 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 952730,16 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 07.02.2018, копію податкової накладної від 28.02.2019 №2395 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 556942,56 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 06.03.2018, копію податкової накладної від 31.03.2018 №2282 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 606277,56 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 06.04.2018, копію сторінок із журналу реєстрації товарно-транспортних накладних, що підтверджують наявність оформлених ТТН та факту поставленого товару ПП "Опт Плюс", оригінал журналу реєстрації товарно-транспортних накладних ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", який розпочато 20.05.2017 та закінчено 26.11.2018 (для огляду). На підтвердження неможливості надати суду першої інстанції вищевказаних документів та журнал реєстрації товарно-транспортних накладних ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" заявник посилався на зміну учасника товариства, яка відбулась 07.12.2018 та здійснення передачі новому учаснику ОСОБА_1 попереднім учасником товариства частини документів лише в серпні 2019 р.

18.11.2019 через канцелярію суду від ПП "Опт Плюс" надійшло заперечення проти клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових документів, посилаючись на те, що наведені заявником причини несвоєчасного подання доказів не є поважними; крім того, на думку відповідача-2, додані до клопотання документи та журнал товарно-транспортних накладних не підтверджують передачу матеріальних цінностей апелянтом Приватному підприємству "Опт Плюс".

В судове засідання апеляційної інстанції 13.01.2020, яке здійснювалось в режимі відеоконференції, представники відповідачів за первісним позовом не з`явились.

Оскільки явка представників сторін в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників відповідачів за первісним позовом.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, просив його задовольнити, долучити до матеріалів справи документи, додані до вказаного клопотання та журнал реєстрації товарно-транспортних накладних (наданий для огляду).

Колегією суддів визнано наведені заявником причини несвоєчасного подання доказів поважними, задоволено клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копію податкової накладної від 31.01.2018 №2221 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 952730,16 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 07.02.2018, копію податкової накладної від 28.02.2019 №2395 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 556942,56 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 06.03.2018, копію податкової накладної від 31.03.2018 №2282 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 606277,56 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 06.04.2018, копію сторінок із журналу реєстрації товарно-транспортних накладних, що підтверджують наявність оформлених ТТН та факту поставленого товару ПП "Опт Плюс", оригінал журналу реєстрації товарно-транспортних накладних ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", який розпочато 20.05.2017 та закінчено 26.11.2018 (наданий для огляду).

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав клопотання про витребування додаткових доказів, просив його задовольнити, витребувати від Роменського управління Головного управління ДФС у Сумській області зазначені у відповідному клопотанні документи.

Колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом, оскільки вказане клопотання подане з пропуском встановленого законом строку без обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від заявника.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Предметом спору за первісним позовом є стягнення з Приватного підприємства "Опт Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки №168 від 01.01.2018 в частині оплати товару.

Предметом спору за зустрічним позовом є визнання недійсним договору поставки №168 від 01.01.2018.

01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (найменування якого в подальшому змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка"), як постачальником, та Приватним підприємством "Опт Плюс", як покупцем, укладено договір поставки товару №168 (далі за текстом - договір поставки), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю кондитерські вироби, а покупець зобов`язався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Попередньо погоджені сторонами асортимент, кількість, ціна і загальна сума товарів, які поставляються покупцю, вказуються в товарних накладних (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 4.2 договору його умови викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів Інкотермс (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрідержавним характером цього договору, а також із тих особливостей, що випливають із умов цього договору; поставка здійснюється на умовах СРТ (п. 4.3 договору поставки товару).

Згідно п. 4.6 договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до законодавства. Передача товару матеріально-відповідальним особам покупця/повернення товару матеріально-відповідальним особам постачальника здійснюється на підставі акту юридичної особи - розпорядження із зразками печатки (штампу), якою матеріально-відповідальні особи, які будуть приймати цінності, завіряють на супровідних документах свій підпис про отримання цінностей (далі - багаторазове розпорядження форма якого є додатком № 3 до даного Договору).

Так, відповідно до умов договору (згідно Додатку № 3) повноваження на отримання товарно-матеріальних цінностей ПП Опт Плюс надано завідуючій складом ОСОБА_2 та комірнику ОСОБА_3 .

Виходячи зі змісту пунктів 5.1, 5.2 договору, на товар встановлюються вільні договірні ціни, діючі на момент отримання товару, які можуть бути змінені протягом договірного періоду. Валютою платежу по діючому договору є українська гривня.

Умовами п. 6.1 договору визначено, що розрахунки за неоплачений поставлений товар проводяться покупцем шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника коштів, які повинні надійти на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару або готівкою в той же термін безпосередньо в касу постачальника.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у платіжному документі на оплату товару у розділі Призначення платежу покупець повинен вказувати номер та дату договору та накладної, за якою здійснюється платіж. У разі порушення вказаної умови щодо призначення платежу, а також у разі недостатності грошових коштів для виконання грошового зобов`язання в повному обсязі, отримана сума погашає вимоги постачальника в порядку черговості їх виникнення.

Пунктом 7.1 договору визначений строк його дії до 31.12.2018.

Як стверджує позивач за первісним позовом, ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу-2 товар (кондитерські вироби) на загальну суму 2115950,28 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними (перелік яких викладено в позовній заяві), актом звірки взаємних розрахунків за березень 2018 р. та актами №10 від 31.01.2018, №13 від 28.02.2018, №7 від 31.03.2018 про надання торгівельної знижки за договором поставки. З урахуванням часткової оплати за товар в розмірі 1280000 грн, враховуючи знижку, надану постачальником в розмірі 91111,43 грн та часткове повернення відповідачем-2 товару вартістю 55178,69 грн, сума заборгованості відповідача-2 перед позивачем складає 689120,16 грн.

Згідно частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору позивач за первісним позовом поставив відповідачу-2 за первісним позовом товар вартістю 2115950,28 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів №10 від 31.01.2018, №13 від 28.02.2018, №7 від 31.03.2018 про надання торгівельної знижки за договором поставки, підписаними та скріпленим печатками ПП "Опт Плюс" та ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (а.с. 107-109 т.1), з яких вбачається відвантаження покупцю за договором поставки №168 від 01.01.2018 продукції (кондитерських виробів) в січні 2018 р. на суму 952730,16 грн, в лютому 2018 р. на суму 556942,56 грн, в березні 2018 р. на суму 606278,04 грн, а всього на суму 2115950,28 грн.; копією акту звірки взаємних розрахунків, підписаним та скріпленим печатками ПП "Опт Плюс" та ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (а.с.110 т.1), у відповідності до якого, станом на 31.03.2018 за відповідачем обліковується заборгованість за договором поставки №168 від 01.01.2018 в розмірі 842517,71 грн та який згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, є належним доказом.

Також з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних вбачається, що позивачем на виконання умов договору передано відповідачу-2 товар на загальну суму 1283448,24 грн.

При цьому, в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні накладні (РЗ50 від 09.01.2018 на суму 1111,32 грн, РЗ 110 від 11.01.2018 на суму 47488,80 грн, РЗ711 від 31.01.2018 на суму 9676,80 грн, РЗ 748 від 01.02.2018 на суму 56208 грн, РЗ 753 від 01.02.2018 на суму 37629,42 грн, РЗ774 від 01.02.2018 на суму 30348 грн, РЗ775 від 01.02.2018 на суму 13808,16 грн, РЗ 777 від 01.02.2018 на суму 15232,80 грн, РЗ922 від 05.02.2018 на суму 57926,40 грн, РЗ923 від 05.02.2018 на суму 54283,92 грн, РЗ 1004 від 07.02.2018 на суму 35890,56 грн, РЗ 1012 від 07.02.2018 на суму 45461,10 грн, РЗ 1645 від 21.02.2018 на суму 89652,24 грн, РЗ1720 від 21.02.2018 на суму 7606,08 грн, РЗ2488 від 16.03.2018 на суму 133866 грн, РЗ2489 від 16.03.2018 на суму 83385,60 грн, РЗ2844 від 27.03.2018 на суму 45369,60 грн, РЗ2948 від 30.03.2018 на суму 67557,24 грн), за якими, як стверджує позивач, відповідачу-2 було передано товар на загальну суму 832502,04 грн. При цьому, позивач зазначає, що вказані товарно-транспортні накладні були надані відповідачу-2 та не повернуті ним.

Разом з тим, на підтвердження оформлення вищевикладених товарно-транспортних накладних та поставки товару за ними, позивачем за первісним позовом надано в суді апеляційної інстанції витяг (копії сторінок) із журналу реєстрації товарно-транспортних накладних ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (оригінал якого оглянуто судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 13.01.2020), копію податкових накладних від 31.01.2018 №2221 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 952730,16 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 07.02.2018, копію податкової накладної від 28.02.2019 №2395 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 556942,56 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 06.03.2018, копію податкової накладної від 31.03.2018 №2282 по контрагенту ПП "Опт Плюс" на суму 606277,56 грн з квитанцією №1, яка свідчить про прийняття документа 06.04.2018, копію сторінок із журналу реєстрації товарно-транспортних накладних, що підтверджують наявність оформлених ТТН та факту поставленого товару ПП "Опт Плюс", оригінал журналу реєстрації товарно-транспортних накладних ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів", який оглянуто судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 13.01.2020.

Колегією суддів встановлено, що вартість отриманого за договором поставки товару відповідачем-2 сплачено частково на загальну суму 1280000 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с. 40 -60 т.2). При цьому, з наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних (повернення) вбачається повернення відповідачем-2 позивачу протягом січня-березня 2018 року товару на загальну суму 55718,69 грн (а.с.85-103 т.1).

Таким чином, з урахуванням вартості отриманого відповідачем-2 товару, здійснення ним часткової оплати вартості товару в розмірі 1280000 грн, враховуючи знижку, надану постачальником в розмірі 91111,43 грн та часткове повернення відповідачем-2 товару вартістю 55178,69 грн, сума заборгованості відповідача-2 перед позивачем складає 689120,16 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем-2 вищевикладеної заборгованості.

З огляду на викладене, враховуючи те, що сума основного боргу відповідача-2 за договором поставки №168 від 01.01.2018, яка складає 689120,16 грн підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, колегія суддів вважає, що вимоги позивача за первісним позовом до відповідача-2 про стягнення вказаної суми основного боргу в розмірі 689120,16 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем-2 покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості товару, позивачем на підставі п.10.2 договору здійснено нарахування пені в сумі 57496,18 грн за загальний період з 02.04.2018 по 25.11.2018, а також на підставі ст. 625 ЦК України 4160,53 грн 3% річних та 11692,13 грн інфляційних втрат за загальний період з 02.04.2018 по 25.11.2018.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної або неповної оплати товару в термін, передбачений в пункті 6.1 Договору, покупець зобов`язаний, відповідно до ст.625 ЦК України, сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення платежу, а також 3% річних від простроченої суми, та відповідно до ст. 549 ЦК України пеню, яка нараховується в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла за період, за який сплачується пеня) від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а постачальник залишає за собою право призупинити виконання пункту 1.1. договору; нарахування пені здійснюється незалежно від строку на який буде прострочено виконання зобов`язання, і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання.

Як встановлено вище, відповідач-2 у встановлений строк свого обов`язку по оплаті вартості товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача-2 є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Перевіривши розрахунок заявлених позивачем за первісним позовом до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає його арифметично вірним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем-2 грошового зобов`язання, позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Опт Плюс" 57496,18 грн пені, 4160,53 грн 3% річних та 11692,13 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що укладений між ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" та ТОВ "Опт Плюс" договір поставки товару №168 від 01.01.2018 підписаний з боку ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" неповноважним представником, оскільки на момент його підписання особа, яка скріпила договір своїм підписом та печаткою товариства, вже не перебувала з останнім у трудових відносинах (відповідно до наказу №225-к від 28.12.2017 представник склав повноваження генерального директора ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів").

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За статтею 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Виходячи зі змісту ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було у подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і таке інше). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17.

Колегією суддів встановлено, що договір поставки №168 від 01.01.2018 укладений у письмовій формі, зміст договору не суперечить чинному законодавству, інтересам держави та суспільства; укладення договору поставки було вільним і відповідало внутрішній волі позивача та відповідача за зустрічним позовом, а сам договір спрямований на реальне настання правових наслідків; сторонами вчинялись дії, що свідчать про прийняття договору до виконання, а саме: постачальник передавав у власність покупця товар (кондитерські вироби), а покупець приймав та частково здійснював оплату за товар.

Вказане свідчить про схвалення відповідачем-2 дій оспорюваного правочину у розумінні положень статті 241 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог за зустрічним позовом та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 - скасуванню в частині відмови позовних вимог за первісним позовом, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення первісного позову. В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281 - 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" задовольнити.

Рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 скасувати в частині відмови позовних вимог за первісним позовом.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Опт Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" заборгованість в розмірі 689120,16 грн, пеню в розмірі 57496,18 грн, 3% річних в розмірі 4160,53 грн, інфляційні втрати в розмірі 11692,13 грн., 11437,78 грн судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 10.05.2019 у справі №904/5335/18 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Опт Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка" 17156,67 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.

Матеріали справи №904/5335/18 повернути Господарському суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.01.2020.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Ю.Б. Михальська

Т.П. Козир