Постанова

від 21.01.2020 по справі 910/8462/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2020 р. Справа№ 910/8462/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "ТОМ і Ко"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.10.2019

у справі №910/8462/19 (суддя Босий В.П.)

за позовом Комунального підприємства

"Лісопаркове господарство "Конча-Заспа"

до Приватного підприємства "ТОМ і Ко"

про стягнення 132 636,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа" (надалі - позивач, КП "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ТОМ і Ко" (надалі - відповідач, ПП "ТОМ і Ко") про стягнення 132 636, 12 грн., з яких: 96 600,00 грн. - заборгованість за виконані послуги, 6 769,46 грн. - 3% річних та 29 266,66 грн. - інфляційні витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих на підставі договору №01/08 від 03.08.2015 послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/8462/19 позов задоволено частково. Провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 6 600,00 грн. закрито.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 90 000,00 грн., 3% річних у розмірі 6 042,13 грн., інфляційні у розмірі 25 753,78 грн. та судовий збір у розмірі 1 925,94 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що тягне за собою застосування встановленої законом відповідальності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/8462/19 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 90 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не обґрунтував підстави здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2019, апеляційну скаргу ПП "ТОМ і Ко" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Зубець Л.П. (суддя - доповідач), суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/8462/19 за апеляційною скаргою ПП "ТОМ і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги ПП "ТОМ і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Також судом апеляційної інстанції зазначеною вище ухвалою у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України надано відповідачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

04.12.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві позивач зазначає, що оскаржуване судове рішення законне та обгрунтоване, винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідно не доводять існування підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла такого висновку.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 03.08.2015 між КП "Лісопаркове господарство "Конча-Заспа" (виконавцеь) та ПП "ТОМ і Ко" (замовник) укладено договір №01/08 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого сторони домовились про послуги з вивезення сміття з фактично зайнятої площі замовника розміром 2 000 кв.м. за адресою: 03084, м. Київ, вул. Столичне шосе, 26 км.

За містом пп. 3.1, 3.2 Договору сторони домовились, що протягом всього строку дії договору, замовник зобов`язується здійснити оплату шляхом 100% передоплати за місяць. Загальна вартість наданих послуг за місяць складає 13 800 (тринадцять тисяч вісімсот) грн. з ПДВ. Вартість надання послуг з організації вивезення за 1 кв.м. фактично зайнятої площі складає 6,90 грн. з ПДВ.

На виконання умов Договору позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги з вивезення сміття на загальну суму 96 600,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1/06 від 30.06.2016, №1/07 від 31.07.2016, №1/08 від 31.08.2016, №1/09 від 30.09.2016, №1/10 від 31.10.2016, №1/11 від 30.11.2016 та №1/12 від 31.12.2016.

Відповідачем грошового зобов`язання за Договором по оплаті наданих послуг з вивезення сміття виконано не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом (претензія №1) від 26.09.2018 №400, у якому просив сплатити суму боргу у розмірі 96 600,00 грн. При цьому було попереджено відповідача про те, що в разі несплати вказаного боргу протягом 15 календарних днів, з дня отримання даної претензії, позивач змушений буде звернутися до місцевого господарського суду для захисту своїх прав та інтересів, а також наполягатиме на сплаті відповідачем суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми боргу.

Проте відповідач відповіді на лист не надав, зобов`язання за Договором не виконав.

Позивач звернувся до місцевого господасрького суду з позовними вимогами, в яких зазначив, що виконав зі свого боку зобов`язання (послуги з вивезення сміття), проте відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за Договором по оплаті наданих послуг. За розрахунком позивача, станом на дату звернення з позовом загальна сума грошових коштів, які відповідач зобов`язаний сплатити позивачу становить 132 636, 12 грн., з яких: 96 600,00 грн. - основна заборгованість за виконані послуги, 6 769,46 грн. - 3% річних та 29 266,66 грн. - інфляційні витрати.

З матеріалів справи вбачається, що після подачі позовної заяви до суду відповідачем сплачено позивачу 6 600,00 грн., в рахунок погашення заборгованості за Договором, що підтверджується платіжним дорученням №2009 від 19.08.2019.

Таким чином, на момент розгляду справи в суді першої інстанції, спір у даній справі, щодо основного боргу зменшився на суму 6 600,00 грн.

Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача, а саме в частині стягнення основного боргу в розмірі 90 000,00 грн. за надані на підставі Договору послуги та за своїм розрахунком в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В частині стягнення основного боргу в розмірі 6 600, 00 грн. провадження закрив.

Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/8462/19 відповідачем оскаржується частково, а саме: у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, колегією суддів не переглядається правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог в іншій частині.

Так, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за Договором по оплаті наданих послуги з вивезення сміття. Договір є договором надання послуг, а тому права та обов`язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України. Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 цього кодексу).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Ураховуючи положення частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Так, у вказаній вище постанові Верховний Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Підсумовуючи вищевикладене, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно перераховано та встановлено, що позивачем невірно визначено індекси інфляції за липень, серпень та вересень 2018 року, а також за лютий 2019 року, а саме: у липні 2018 року індекс інфляції становив 99,3%, тоді як позивачем зазначено 100%, у серпні 2018 року індекс інфляції становив 100,0%, тоді як позивачем зазначено 101,9%, у вересні 2018 року індекс інфляції становив 101,9%, тоді як позивачем зазначено 101,7%, у лютому 2019 року індекс інфляції становив 100,5%, тоді як позивачем зазначено 101%.

А тому здійснивши власний розрахунок, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 25 753,78 грн.

Щодо оскарження судового рішення в частині стягнення 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі в цій частині необґрунтованими та безпідставними, оскільки 6 042,13 грн., які розраховані за заявлений позивачем період з 01.01.2017 по 31.01.2019, розраховані за формулою: Сх3хД:365:100, де С - сума заборгованості, а Д - кількість днів прострочення (96 600*3*761:365:100=6 042,13).

Враховуючи вищенаведене, оскільки судом першої інстанції встановлена наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 90 000,00 грн. за надані на підставі Договору послуги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення вимог щодо сплати штафних санкцій, а саме 3% річних у розмірі 6 042,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 25 753,78 грн.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, такими, що відповідають фактичним обставинам справи та не спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак правомірно стягнено 3% річних та інфляційних втрат.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/8462/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПП "ТОМ і Ко" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ПП "ТОМ і Ко").

Керуючись ст.ст. 129, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТОМ і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/8462/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/8462/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним підприємством "ТОМ і Ко".

4. Матеріали справи №910/8462/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк