Рішення

від 20.01.2020 по справі 910/16246/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2020Справа № 910/16246/19

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактікус"

вул. Промислова, буд. 45, оф.26, м. Львів, 79024

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М "Буд"

вул. Пирогова, буд. 2/37, м. Київ, 01030

про стягнення 15 268,71 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галактікус" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "М "Буд" (далі - відповідач) про стягнення 15 268,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариства з обмеженою відповідальністю "М "Буд" порушено свої зобов`язання із оплати за Договором поставки №08/17 від 13.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 відкрито провадження у справі №910/16246/19 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 20.11.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Пирогова, буд. 2/37, м. Київ, 01030.

Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103052124348 із копією ухвали суду про порушення провадження у справі від 20.11.2019 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкладення судового засідання в справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018 Верховного Суду по справі №911/1163/17.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

13.07.2017 р. між позивачем ( постачальником ) та відповідачем ( покупцем ) був укладений договір поставки № 08/17.

Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов`язався в порядку та в строки, встановлені договором передавати у власність покупця товар ( пісок), кількість та строки поставки якого вказуються у специфікаціях та/або в рахунках на оплату, що є невід`ємною частиною даного договору, а останній зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Загальна сума договору складається із вартості всіх партій товару у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за цим договором за період його дії. ( п. 3.3 договору ).

Оплата товару здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару покупцем. ( п. 3.2 договору ).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання представниками сторін і діє до 31.12.2017 року (п. 11.1. договору). У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік (п.11.2. договору). Закінчення строку дії даного договору або його дострокове розірвання не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії даного договору (п. 11.4. договору).

Позивач виконав взяті на себе, згідно з умовами договору зобов`язання, поставивши відповідачу продукцію на загальну суму 11 860 грн. 00 коп., про що свідчать видаткові накладні №485 від 15.06.2018 року на суму 5500 грн., №647 від 19.07.2018 року на суму 3000 грн., №1019 від 16.10.2018 року на суму 3360 грн. Відповідні видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку представниками позивача та відповідача та скріплені печатками юридичних осіб.

Претензій щодо якості чи кількості отриманої продукції на час її прийняття покупець не пред`являв, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов`язань згідно з договорами, а тому продукція вважається прийнятою без зауважень.

Однак відповідач, в порушення умов договору свої зобов`язання по повній та своєчасній оплаті не виконав, жодної оплати за поставлений товар не здійснив.

Відповідно до п.3.2. договору строк оплати товару поставленого за видатковою накладною №485 від 15.06.2018 року сплив 16.07.2018 року (оскільки 15.07.2018 року - вихідний день), за видатковою накладною №647 від 19.07.2018 року - 20.08.2018 року (оскільки 18.08.2018 року та 19.08.2018 року - вихідні дні), за видатковою накладною №1019 від 16.10.2018 року - 15.11.2018 року.

З підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків станом на 31.07.2018 року вбачається, що станом на 31.07.2018 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 8 500 грн. Однак 16.10.2018 року відповідачу була поставлена ще одна партія товару на суму 3 360 грн.

Отже, за твердженням позивача, котре жодним чином не спростоване відповідачем, на момент звернення до суду з позовною заявою розмір основної суми заборгованості відповідача по договору поставки №08/17 від 13.07.2017 року складає 11 860 грн. 00 коп..

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки №08/17 від 13.07.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, враховуючи дату поставки товару за представленими до матеріалів справи видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати товару на суму 11860 грн. 00 коп. настав.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, отриманий товар, оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 11 860 грн. 00 коп.

З огляду на викладене вище в сукупності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11 860 грн. 00 коп. основного боргу, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача пені у розмірі 2 152,94 грн., інфляційне збільшення суми боргу 851,64 грн. та 3% річних у розмірі 404,13 грн. Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 851,64 грн. та 3% річних у розмірі 404,13 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору від 13.07.2017 р. № 06/17 передбачено, що у випадку порушення строку оплати за товар, що поставляється, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від простроченого платежу, за кожний день порушення строку.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 2 152,94 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактікус" до Товариства з обмеженою відповідальністю "М "Буд" про стягнення 15 268,71 грн. підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 02.10.2019 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням Лемеха та Партнери було укладено договір-доручення про надання правової допомоги №1119-Д, предметом якого є надання правової допомоги по справі за позовом ТОВ "Галактікус" до ТОВ "М "Буд" про стягнення заборгованості за надані послуги спецтехніки за договором №08/17 від 13.07.2017 року. Додатком №1 до даного договору-доручення погоджена вартість правових послуг по даній справі, а саме вартість однієї години роботи адвоката становить 1 000 гривень. Окремою угодою погодження вартості правової допомоги за даним договором від 02.10.2019 року сторони погодили розмір авансу в сумі 8 000 гривень.

З платіжного доручення № 1770 від 08.10.2019 року вбачається, що позивачем згідно окремої угоди погодження вартості правової допомоги та виставленого рахунку №1119/1 від 02.10.2019 року було авансом оплачено правові послуги за вказаним договором-доручення у сумі 8 000 гривень.

Акт виконаних робіт №1 від 26.12.2019 року підтверджує факт надання правової допомоги позивачу та містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

З урахуванням наведеного, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським об`єднанням Лемеха та Партнери професійної правничої допомоги Товариства з обмеженою відповідальністю Галактікус на суму 8000,00 грн.

Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідачем не заявлялося.

З огляду на наведене, згідно із приписів ст. 129 ГПК України, витрати на правову допомогу у сумі 8 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги "Галактікус" підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактікус" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М "Буд" (вул. Пирогова, буд. 2/37, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ: 41088673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Галактікус " (79024, м. Львів, вул. Промислова, 45, офіс 26, код ЄДРПОУ: 41084134) 11 860 грн. 00 коп. - основного боргу, 2 152 грн. 94 коп. - пені, інфляційне збільшення суми боргу - 851 грн. 64 коп. та 3% річних у розмірі 404 грн. 13 коп., 8000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 1921 грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов