Рішення

від 22.01.2020 по справі 910/12929/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2020Справа № 910/12929/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак

до Товариства з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес

про стягнення 12 823,20 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес про стягнення 12 823,20 грн., з яких: 10 776,00 грн. - сума основного зобов`язання, 451,27 грн. - 3% річних та 1 595,93 грн. - інфляційне збільшення суми боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки від 11.11.2016 № 11-11/16 в частині своєчасної оплати поставленої продукції, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

З метою усунення недоліків позовної заяви 11.10.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано письмові пояснення від 08.10.2019 № 08/10 разом з додатковими доказами до позовної заяви, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12929/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою судом встановлено відповідачу строк подачі відзиву на позовну заяву.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, а також заяв та клопотань процесуального характеру від позивача на час розгляду справи до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 25.10.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3-А, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Факт отримання відповідачем зазначеної ухвали суду підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103052562280.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що про відкриття провадження у справі № 910/12929/19 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалах, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес (покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 11-11/16, за умовами якого продавець зобов`язується поставити різні види продукції за заявкою покупця згідно видаткової накладної, а покупець - своєчасно проводить оплату згідно з виставленими рахунками.

Розділами 2-8 Договору сторони погодили ціну договору, порядок розрахунків, умови поставки, відповідальність сторін тощо.

Договір укладено строком на один рік і набирає чинності з моменту підписання. У випадку якщо жодна із сторін не повідомила іншу про бажання розірвати договір за 30 днів до моменту закінчення терміну дії даного Договору, то він вважається продовженим на 1 (один) рік на тих же умовах (пункти 7.1., 7.3 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками обох підприємств.

Як вбачається із матеріалів справи, жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про розірвання Договору та припинення його дії, у зв`язку з чим вказаний Договір вважається щорічно пролонгованим на тих самих умовах.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами пункту 2.3. Договору ціна на товар зазначається у рахунку-фактурах та/або товарних накладних та/або специфікаціях (розрахункових документах) та зазначається у гривнях з урахуванням ПДВ.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами пункту 3.2. Договору продавець зобов`язаний своєчасно поставити продукцію протягом 3-х банківських днів з моменту отримання заявки на поставку продукції.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору, за усним замовленням відповідача на поставку товару позивачем виставлено рахунок на оплату від 20.03.2018 № 92 на загальну суму 10 776,00 грн.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору в подальшому позивачем було поставлено, а уповноваженою відповідачем за довіреністю від 20.03.2018 № 4 на отримання товарно-матеріальних цінностей особою ОСОБА_1 отримано товар на загальну суму 10 776,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та засвідчені відтиском печаток обох підприємств видатковими накладними від 20.03.2018 № 114 на суму 5 400,00 грн. та від 23.03.2018 № 119 на суму 5 376,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість переданого обладнання.

Враховуючи викладене, підписання та засвідчення відтиском печатки покупця видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Повноваження представника відповідача на отримання товару від позивача підтверджується відповідною довіреністю від 20.03.2018 № 4 на отримання товарно-матеріальних цінностей, копія якої містяться в матеріалах справи. В цій довіреності зазначено інформацію про прізвище та посаду особи відповідача, яка приймала участь у зафіксованих в накладних господарських операціях з поставки товару і при цьому підпис уповноваженої особи відповідача на накладних та на довіреності засвідчені підписом директора відповідача та візуально збігаються. Докази та заяви відповідача щодо підробки таких підписів в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Відтак, довіреність за своєю правовою природою є первинним документом, що фіксує волевиявлення покупця про уповноваження конкретної особи на отримання від його імені відповідного товару у постачальника.

Крім того, зазначені у довіреності найменування та кількість товару, які належало отримати представником відповідача, збігаються з найменуванням та кількістю товару поставлених за спірними видатковими накладними, що в сукупності з наведеними вище відомостями підтверджує достатність зазначених вище накладних та довіреності як доказів, що в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про поставку позивачем відповідачеві зазначеного в накладних товару саме за спірним Договором, за участю повноважних осіб сторін та датами виписки накладних.

Також, наявні у матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних Товариства з обмеженою відповідальністю Нова пошта від 20.03.2018 № Р114 та від 23.03.2018 № Р119 містять перелік видаткових накладних, за якими здійснено поставку товару, а також зазначено прізвище та посаду представника покупця (вантажоодержувача) - менеджер по роботі з клієнтами Голендухіна С.В., номер довіреності (довіреністю від 20.03.2018 № 4 на отримання товарно-матеріальних цінностей), оголошена вартість (цінність) відправлення.

Таким чином, судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаних накладних та засвідченням їх печаткою підприємства відповідача та підписом директора Кабалова С.В.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару по вказаним накладним відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо дефектів поставленого товару та відмови від останнього від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак умов Договору в частині якості, кількості та комплектності товару з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак виконано прийняті на себе зобов`язання з передачі товару, а відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес , у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень, факт передачі товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, яка покладає на покупця обов`язок оплатити товар після його прийняття, проте не встановлює термін протягом якого має бути здійснена така оплата.

Відповідно до пункту 3.1. Договору покупець зобов`язаний своєчасно проводити оплату, відповідно до обумовлених термінів, встановлених у Договорі.

За умовами пунктів 2.2., 2.4. Договору покупець оплачує поставлений продавцем товар в такому порядку: по факту поставки в розмірі 100% від вартості товару. Днем виконання зобов`язань щодо платежів вважається день списання грошових коштів з розрахункового рахунку замовника.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За твердженнями позивача, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав та у строк, визначений спірними накладними згідно умов Договору, за отриманий товар не розрахувався, у зв`язку з чим вартість поставленого та неоплаченого товару становить 10 776,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку із порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес претензію-вимогу без номеру та дати, в якій вимагав сплатити суму заборгованості в розмірі 10 776,00 грн. Факт направлення зазначеної претензії підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 20.06.2019, відповідної накладної від 20.06.2019 № 3600807223532 та фіскального чеку відділення поштового зв`язку від 20.06.2019 № 3000351303.

Проте, вказана вимога щодо погашення заборгованості була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак грошових коштів в сумі 10 776,00 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним Договору поставки від 11.11.2016 № 11-11/16 або його окремих положень чи розірвання спірного Договору суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару у добровільному порядку, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення залишку основної заборгованості в сумі 10 776,00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений за спірним Договором товар підлягає задоволенню в заявленому розмірі 10 776,00 грн.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та пред`явлено до стягнення 451,27 грн. процентів річних за період 20.03.2018 - 12.08.2019 та 1 595,93 грн. втрат від інфляції за період березень 2018 року - серпень 2019 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, як встановлено судом, при визначенні граничного строку виконання зобов`язання з оплати відповідачем поставленого за Договором на підставі видаткових накладних від 20.03.2018 № 114 на суму 5 400,00 грн. та від 23.03.2018 № 119 на суму 5 376,00 грн. товару та застосовуючи приписи ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, позивач визначає граничний строк виконання даного зобов`язання датою прийняття товару, а саме 20.03.2018 та 23.03.2018, відповідно визначено початок періоду прострочення та нарахування процентів річних і втрат від інфляції з 20.01.2018 та 23.03.2018.

Тобто, враховуючи визначений позивачем період прострочення, останнім неправомірно включено 20.01.2018 та 23.03.2018 до періоду нарахування процентів річних та втрат від інфляції за порушення строку виконання зобов`язання з оплати товару за видатковими накладними від 20.03.2018 № 114 та від 23.03.2018 № 119, позаяк період обрахування процентів річних та втрат від інфляції за вказаними накладними починається з наступного дня після закінчення кінцевого строку виконання зобов`язання, тобто з 21.03.2018 та 24.03.2018 відповідно.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного позивачем періоду закінчення нарахування та враховуючи визначений судом початок такого періоду, становить 449,49 грн. процентів річних та 994,64 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції внаслідок несвоєчасної оплати поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 449,49 грн. процентів річних та 994,64 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю А.С.Д.-Експрес (02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 33632014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кур`єр-Пак (36008, м. Полтава, вул. Комарова, буд. 2-Б, офіс 312, код ЄДРПОУ 38768602) 10 776,00 грн. (десять тисяч сімсот сімдесят шість гривень нуль копійок) основного боргу, 449,49 грн. (чотириста сорок дев`ять гривень сорок дев`ять копійок) процентів річних, 994,64 грн. (дев`ятсот дев`яносто чотири гривні шістдесят чотири копійки) втрат від інфляції та 1 830,66 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять гривень шістдесят шість копійок) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22 січня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон