ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
Справа №2а-8065/09/6/0170
(09 г. 54 хв.)
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Латиніна Ю.А.,
при секретарі Лєбєдєвій О.М.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 4249 про визнання дій незаконними,
Суть спору: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогами про визнання дій командування в/ч А4249 щодо відмови у видачі довідки-розрахунку вартості речового майна при звільненні з військової служби незаконними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у в/ч А4249. Наказом №23 від 20.03.09 був звільнений у запас за віком і цього ж дня виключений зі списків особового складу частини. Згідно ст.29 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач вважає, що він має право отримання довідки-розрахунку про вартість речового майна неотриманого при звільненні. Відповідач відмовляється видати таку довідку, що стало підставою для звернення до суду.
Позивач до суду не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, клопотав про проведення засідань за його відсутності, надіслав заяву про уточнення позовних вимог та просив визнати дії командування військової частини А 4249 щодо відмови у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з лав Збройних Сил України протиправними і стягнути грошову компенсації замість неотриманого речового майна у сумі 3985,98 грн. згідно з довідкою про вартість речового майна добровільно виданого відповідачем.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача, враховуючи його клопотання, на підставі наявних доказів.
Представник відповідача проти позову заперечував, суду пояснив, що відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, грошові коти на виплату грошової компенсації за речове майно не надходять, у зв’язку з чим виплатити грошові кошти позивачу неможливо.
Розглянув матеріали справи, дослідив представлені докази, заслухавши пояснення відповідача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Позивач проходив службу у в/ч А 4249 смт. Новоозерне м. Євпаторія і наказом командира військової частини №23 від 20.03.09 був звільнений з служби за віком. За час проходження служби, грошова компенсація взамін речового майна позивачем не отримувалася, що підтверджується довідкою №129 виданою 15.01.09 відповідачем, згідно якої сума вартості речового майна належного до видачі ОСОБА_3 складає 3985, 98 грн.
Згідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до вимог ст. ст. 2, 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, які стимулюють зацікавленість громадян України у військовій службі, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах, визначених законодавством України.
Згідно п. 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, офіцерам, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям, у разі звільнення з військової служби у запас або відставку, виплачується грошова компенсація за не отримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації. Позивач підтвердив у заяві згоду на отримання компенсації за не отримане речове майно.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, при проходженні служби у в/ч 4249 позивач знаходився на публічній службі в органах державної влади, і військова частина у цих відносинах під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являється суб’єктом владних повноважень та повинна діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Так у ході розгляду справи встановлений факт наявності заборгованості перед ОСОБА_3 по виплаті компенсації за неотримане речове майно в сумі 3985,98 грн. підтверджується також довідкою наданою відповідачем за №129 від 15.01.09 про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільнені в запас.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем не виплачена, а відповідач відмовляється від погашення заборгованості, так як вважає, що позивач не має право грошову компенсацію за нього.
У суді представник відповідача пояснив, що дійсно, при звільнені позивач не отримав речове майно в сумі 3985,98 грн., в цій частині заборгованість відповідачем визнана, але вона не може бути сплачена грошима, а тільки майном в натурі, як це передбачено Законом України «Про економію бюджетних коштів та призупинення певних пільг військовослужбовцям». Дійсно Постановою Кабінету Міністрів України № 1444 встановлено право вибору військовослужбовців на отримання речового майна в натурі або його грошової компенсації, але відповідач керується внутрішніми розпорядженнями по Міністерству оборони, якими передбачена виключно видача майна в натурі.
Суд не можу погодитися з доводами відповідача про безпідставність вимог позивача у цій частині, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
У судовому засіданні позивач заявив про бажання одержати компенсації за неотримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що являється його правом відповідно до п. 27 Положення.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни. З’ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2008 рік» мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, виключення Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.
Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 «У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107-VI .
Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 91 Закону України від 20.12.91 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28.10.04 №1444.
Доводи представника відповідача, що позов не підлягає задоволенню у зв’язку з відсутністю коштів, призначених на ці виплати не можуть прийняті до уваги з наступних підстав.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
Суд критично оцінює викладену у запереченнях відповідача про неможливість сплати ОСОБА_3 грошової компенсації за речове майно, так як вона повністю спростовується згаданою довідкою відповідача, згідно з яким позивачу призначена заборгованість саме грошової компенсації за речове майно в сумі 3985, 98 грн.
Приймаючи до уваги, що відповідач при звільнені не сплатив грошову компенсацію за не отримане речове майно ОСОБА_3, суд не знаходить, дії в/ч А4249 такими що вчинені добросовісно, а взагалі є таким що суперечать чинному законодавству і порушують права позивача, як протиправні, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за речове майно у сумі 3985,98 грн., підлягають задоволенню.
Крім того, позивач у позові просить визнати зазначені дії відповідача незаконними.
В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача та положення статті 162 КАС, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним дії командування в/ч А 4249 щодо відмови ОСОБА_2 виплатити грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з лав ЗС України.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, позивач при звернені до суду сплатив 3,40 грн., що підтверджується відповідною квитанцією, які і потрібно стягнути на його користь.
Крім того, позивач при зверненні до суду з вимогою про стягнення грошових коштів, повинен був сплатити судовий збір з розрахунку один відсоток від суми позову, що дорівнює 39,85 грн., однак приймаючи задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд не знаходить підстав для стягнення даних грошових коштів з позивача.
Відповідно до ч.4 ст.167 КАС України у судовому засіданні проголошені вступна та резолютивна частини постанови з повідомленням про виготовлення постанови суду у повному обсязі 26.03.10.
На підставі викладеного, керуючись статтями 94,160-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати дії командування військової частини А 4249 щодо відмови ОСОБА_2 виплатити грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з лав Збройних Сил України протиправними.
Стягнути з військової частини А 4249 (97491, АР Крим, м. Євпаторія, смт. Новоозерне, вул. Молодіжна, 5, код ЄДРПОУ 22997784, банківські реквізити не відомі) на користь ОСОБА_2 грошову компенсації замість неотриманого речового майна у сумі 3985,98 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 3 грн. 40 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подачі через Окружний адміністративний суд АР Крим в 10-ти денний строк з дня проголошення (складення в повному обсязі) постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Латинін Ю.А.
Суд | Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 22.03.2010 |
Оприлюднено | 05.07.2010 |
Номер документу | 8706845 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим
Латинін Ю.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні