Ухвала

від 21.01.2020 по справі 185/11394/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

21 січня 2020 р. Справа № 185/11394/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою Павлоградської міської організації профспілки працівників освіти і науки України до Павлоградської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2020 р. за вх.№2974/20 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на виконання ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про передачу справи на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду від 24.12.2019 р. по справі №185/11394/19 (провадження №2-а/185/129/19), надійшли матеріали адміністративної справи №185/11394/19 за позовом Павлоградської міської організації профспілки працівників освіти і науки України до Павлоградської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали справи №185/11394/19 передані на розгляд судді Віхровій В.С.

Згідно зі ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи є передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Так, на виконання вказаної норми КАС України, суд за наслідками розгляду матеріалів судової справи, виходить з наступних міркувань.

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області, як місцевий адміністративний суд, розглянувши подану позовну заяву, посилаючись на положення ч.1 ст.20 КАС України дійшов висновку, що означений адміністративний позов предметно підсудний окружному адміністративному суду, з огляду на що постановив ухвалу про передачу справи на розгляд Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

З матеріалів адміністративної справи, яка надійшла вбачається, що 19.12.2019 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області із посиланням на положення КАС України надійшла позовна заява Павлоградської міської організації профспілки працівників освіти і науки України до Павлоградської міської ради, з наступними позовними вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність Павлоградської міської Ради, Дніпропетровської області, яка полягає у відсутності рішення про виділення додаткових асигнувань Павлоградському міському комітету Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки у перерахуванні на її рахунковий рахунок за період з 01 лютого 2016 року по 29 липня 2019 року додаткових асигнувань/кошторису/ на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі 0,3 відсотка від фонду заробітної плати працівників освіти відділу Освіти Павлоградської міської Ради відповідно до вимог статті 250 КЗпП України, статті 44 Закону України Про професійні спілки,, їх права та гарантії діяльності та пункту 8.3.4 Угоди, укладеної та зареєстрованої між відділом Освіти Павлоградської міської Ради та Павлоградським міським Комітетом Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 рр.;

-зобов`язати Павлоградську міську Раду Дніпропетровської області прийняти рішення про виділення з 01 лютого 2016 року додаткових асигнувань /кошторису/ на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу, згідно до ст. 250 КЗпП України, ст. 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та пункту 8.3.4 Угоди, укладеної між відділом Освіти Павлоградської міської Ради та Павлоградським міським Комітетом Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки з розрахунку не менше ніж 0,3 % від фонду оплати працівників освіти м. Павлограда, які є членами первинної профспілкової організації Павлоградського міського комітету Профспілки працівників освіти і науки України в сумі 1291323,88 (один мільйон двісті дев`яносто одна тисяча триста двадцять три) грн. 88 коп., Павлоградському міському комітету Профспілки працівників освіти і науки України.

Судом встановлено, що обґрунтування підстав звернення позивачем до суду полягає у наступному. Угодою між відділом Освіти Павлоградської міської Ради та Павлоградським міським Комітетом Профспілки працівників освіти і науки на 2016-2020 роки передбачено статтею 8.3.4 відрахування первинним профспілковим організаціям відповідно до статті 44 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності не менше 0,3 % фонду оплати на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу від 28.12.2016 р., зареєстрованої виконавчим комітетом Павлоградської міської Ради за № 88/16 від 28.12.2016 року. Розділом 8 Соціальні гарантії, пільги, компенсації Угоди, ст. 8.1. відділ освіти зобов`язується домагатися безумовного забезпечення педагогічним та іншим працівникам в галузі гарантій, передбачених чинним законодавством . Пунктом 8.3.4 передбачені відрахування первинним профспілковим організаціям відповідно до статті 44 Закону України Про Професійні спілки, їх права та гарантії діяльності не менше 0,3 % фонду оплати праці на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу. Таким чином, виконавчій комітет Павлоградської міської Ради зобов`язаний щорічно проводити відрахування коштів профспілці працівників освіти і науки міста Павлограда на культурно-масову, фізкультурну роботу в розмірі не 0,3 відсотки фонду оплати праці що також має відображена стаття 9 Закону України Про колективні договори і угоди , а отже, і заходами по оздоровленню, фізкультурній та культурно-масовій роботі охоплюються усі працівники підприємства, а не члени профспілки. Так статтею 250 Кодексу Законів про працю України передбачено зобов`язання власників або уповноважених ними органів відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбач колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці. На думку позивача, відділ освіти Павлоградської міської Ради та виконавчій комітет Павлоградської міської Ради ухиляються від планування кошторису додаткових асигнувань в розмірі 0,3 % вигляді додаткових коштів від фонду оплати праці працівників освіти тривалий час, чим порушує права членів трудових колективів, членів міської організації профспілки працівників освіти і науки на участь та проведення масових оздоровчих і культурних заходів, зокрема, порушено право на публічний доступ до контролю витрат, що в свою чергу, зумовлює відсутність розвитку відносин профспілок і роботодавця, яким є відділ освіти Павлоградської міської ради.

Аналіз фактичних обставин справи дає підстави для висновку, що спір між сторонами виник з трудових відносин між профспілкою та органом місцевого самоврядування з підстав виконання умов колективного договору та в порушення вимог КЗпП України, Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , Закону України Про колективні договори і угоди , Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 243 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) відповідно до Конституції України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Статтею 244 КЗпП України визначено, що права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» , цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 249 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації.

За наявності письмових заяв працівників, які є членами професійної спілки, власник або уповноважений ним орган щомісяця безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок професійної спілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в строки, визначені цим договором чи угодою. Власник або уповноважений ним орган не вправі затримувати перерахування зазначених коштів.

Спори, пов`язані з невиконанням власником або уповноваженим ним органом цих обов`язків, розглядаються у судовому порядку.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначені Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» ( далі - Закон).

Положеннями статті 1 вказаного Закону визначено, що професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст.2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об`єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об`єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування(ст. 3 Закону).

Статтею 7 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі.

Згідно з положеннями ст. 13-1 вказаного Закону, професійні спілки, їх об`єднання визнають організації роботодавців, їх об`єднання повноважними представниками роботодавців і захисниками їх законних прав і інтересів, сприяють їх діяльності.

Професійні спілки, їх об`єднання взаємодіють з організаціями роботодавців, їх об`єднаннями на принципах соціального діалогу.

Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Професійним спілкам, їх об`єднанням забороняється втручатися у діяльність організацій роботодавців, їх об`єднань.

Згідно зі ст. 19 та ст. 26 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси працівників в органах, що розглядають індивідуальні трудові спори.

Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у порядку, встановленому законодавством. Представники профспілок беруть участь у діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колективний трудовий спір (конфлікт) .

У відповідності до положень ст. 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв`язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою).

За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів.

Спори, пов`язані з невиконанням роботодавцем цих обов`язків, розглядаються в судовому порядку.

Отже, взаємодія профспілкової організації з організацією - роботодавцем ґрунтується на трудових відносинах, які випливають із взаємовідносин членів профспілкової організації, які одночасно є працівниками організації - роботодавця із таким роботодавцем та профспілкою, а також із взаємодії профспілкової організації з роботодавцем щодо свого функціонування з метою захисту прав своїх членів.

Слід відмітити, що адміністративна справа є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. (п. 1., п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Згідно п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У контексті зазначених положень статті 4 КАС України, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб`єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого суб`єкта, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору), то такий суб`єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як встановлено судом, Павлоградська міська організація профспілки працівників освіти і науки України звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із цим позовом з метою захисту свого права на проведення культурно-масової, фізкультурної та оздоровчої роботу за рахунок отримання від роботодавця відрахувань, як це передбачено чинним трудовим законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спірні правовідносини, які виникли у даній справі не містять ознак публічності, оскільки гуртуються на трудових відносинах, а захист таких прав в силу приписів ч. 1 ст. 19 ЦПК України віднесений до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи викладене, компетентним судом для вирішення спору, зазначеного в позовній заяві, є суд цивільної юрисдикції.

Так, розгляд даної справи в порядку адміністративного судочинства суперечить вимогам статті 19 КАС України, якою визначені межі компетенції адміністративних судів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року ).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.

Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

При цьому, суд особливо звертає увагу, що порушення правил юрисдикції та/або підсудності є безумовною підставою для скасування судового рішення.

У зв`язку із наявністю трудового спору у складі основних та похідних вимог позову, які звернені до оскарження, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів та Дніпропетровський окружний адміністративний суд в даному випадку не є належним судом, який має такий спір розглядати, у зв`язку із чим до даних правовідносин слід застосувати наслідки, визначені положеннями п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В порядку ч. 6 ст.170 КАС України, суд роз`яснює, що даний спір виник с трудових відносин, порядок вирішення спорів яких передбачений нормами Цивільного процесуального законодавства, отже спір має розглядатися місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.

За приписами ч. 1 ст.30 КАС України, спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана (ч. 2 ст.30 КАС України).

Справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду (ч. 3 ст.30 КАС України).

Судом встановлено порушення правил юрисдикції при подані даного позову, що виключає можливість розгляду справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом та такими висновками суд дотримується загальних засад та основних принципів здійснення судочинства, а отже додержує вимоги ч.1 ст. 30 КАС України про недопущення спору між адміністративними судами щодо підсудності, оскільки такий спір не порушує.

При формуванні висновку за результатами розгляду матеріалів даної справи, суд, серед іншого керувався положеннями ч.ч.1, 2, 4 ст. 242 КАС України, якими встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 2,5, 29, 30, 170, 243, 248 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Павлоградської міської організації профспілки працівників освіти і науки України до Павлоградської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд спору має здійснюватися місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Позовну заяву, разом із усіма доданими до неї документами надіслати позивачу, копію позовної заяви залишити в суді.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк з дня її складення через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Ухвала не набрала законної сили 21.01.20

Суддя В.С. Віхрова

Згідно з оригіналом

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун