Ухвала

від 10.01.2020 по справі 757/9660/19-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/632/2020 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 та власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року,

за участю:

представника власників майна ОСОБА_9

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2019 року задоволено частково клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 та накладено арешт наземельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:453:0133, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1400751380000, яка на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_7 з часткою 1/4, ОСОБА_8 з часткою 1/4 та ОСОБА_6 з часткою 1/2, із забороною відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися (користуватися) таким нерухомим майном, у тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, оренду, вносити до статутного капіталу юридичних осіб та інше.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 та власника майна ОСОБА_7 подали кожен окремо апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_9 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2019 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Копію оскаржуваної ухвали було отримано лише 16.10.2019 року, про судове засідання повідомлено не було.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що органом досудового розслідування під час подання клопотання про накладення арешту на земельну ділянку та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі були дотримані вимоги КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод. В клопотанні відсутні будь які об`єктивні дані, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 є причетними до кримінального правопорушення щодо якого внесені відомості до ЄРДР.

Прокурором під час розгляду клопотання не було доведено відповідність арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України, а постанова про визнання майна речовим доказом є передчасною, належним чином не обґрунтованою та постановленою без належного врахування обставин вчинення кримінальних правопорушень.

Твердження прокурора, що на вказаній земельній ділянці відсутні будь які житлові будинку не відповідає дійсності, оскільки факт наявності будинку встановлено рішеннями Солом`янського районного суду м. Києва, витягом служби містобудівного кадастру та технічним паспортом виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації від 09.12.2015 року.

Рішенням Київської міської ради від 21.09.2017 року про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 було вирішено передати у спільну часткову власність земельну ділянку зкадастровим номером 8000000000:72:453:0133, а підстав стверджувати про незаконність придбання у власність майна у прокурора не було.

ОСОБА_7 також подала апеляційну скаргу в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2019 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.

Про існування оскаржуваної ухвали стало відомо лише 17.10.2019 року.

ОСОБА_7 зазначає, що в будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 проживають орендарі близько 10 років, а тому твердження сторони обвинувачення про відсутність будь яких житлових будинків за вказаною адресою на земельній ділянці не відповідає дійсності. Рішення слідчого судді про накладення арешту на земельну ділянку є передчасним та помилковим, вказаний будинок було успадковано за заповітом, а земельну ділянку приватизовано та є рішення Київської міської ради.

В судове засідання у справі прокурор не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутністю прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали судового провадження, заслухавши пояснення представника власників майна, яка підтримала доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Як вбачається з матеріалів провадження, розгляд клопотання прокурора про арешт майна було здійснено слідчим суддею без повідомлення власників майна. Копію оскаржуваної ухвали було отримано лише 16.10.2019 року та 17.10.2019 року, як зазначають апелянти, а апеляційні скарги було подано 21.10.2019 року та 30.10.2019 року, тобто в межах передбаченого законом строку, у зв`язку з чим, він поновленню не підлягає.

З матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції вбачається, що Генеральною прокуратурою України здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, відомості про яке 11.07.2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12018000000000420 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364 КК України.

Орган досудового розслідування зазначає, що підставою внесення до ЄРДР відомостей про вказане кримінальне правопорушення послугували матеріали Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - ДЗЕ НП України) про виявлені злочинні дії службових осіб Головного управління Держгеокадастру у місті Києві (далі - ГУ Держгеокадастру у м. Києві), вчинені за попередньою змовою групою осіб.

В період жовтня-листопада 2017 року, службові особи ГУ Держгеодастру у м. Києві, діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими особами, без наявності на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Кондукторська, 24, житлового будинку із зареєстрованим правом власності на нього, на підставі заяви нібито власників такого житлового будинку, присвоїли кадастровий номер такій земельній ділянці 8000000000:72:453:0133 як такій, на якій нібито знаходиться житловий будинок, що не відповідало дійсності та послугувало підставою для передачі цієї земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_8 (1/4), ОСОБА_7 (1/4) і ОСОБА_6 (1/2).

Зазначена земельна ділянка в Департаменті земельних ресурсів обліковувалась за - ОСОБА_11 (обліковий код - 72:453:018) за адресою: АДРЕСА_1 .

В травні 2015 року за поданням 3-ох осіб, а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , було отримано завдання на проектування і було розроблено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, (справа П-9519).

Документація розроблена на підставі п. 3 перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр»: «3. Установити, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння».

Документацію розробляла ФОП ОСОБА_13 , відповідно до доданих матеріалах якої видно, що фактично житлового будинку на зазначеній земельній ділянці не існує.

Таким чином,орган досудового розслідування вважає, що при розробці технічної документації ФОП ОСОБА_13 , діючи за попередньою злочинною змовою із групою осіб, достовірно знаючи що право власності на приміщення не зареєстровано, нанесла на план, межі житлового будинку якого фактично не існує, і, використовуючи родинні зв`язки із посадовою особою ГУ Держгеокадастру в м. Києві, здійснила реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:453:0133 в державному земельному кадастрі, внаслідок чого вказану земельну ділянку передано у приватну спільну часткову власність ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_12

23.07.2018 року проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:453:0133, під час проведення якого зазначено, що на ній відсутні будь які житлові будинки.

24.01.2019 року постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_14 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:453:0133 визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

26.02.2019 року прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 звернулася із клопотанням до Печерського районного суду міста Києва про накладення арешту наземельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:453:0133, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1400751380000, яка на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_7 з часткою 1/4, ОСОБА_8 з часткою 1/4 та ОСОБА_6 з часткою 1/2, із забороною відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися (користуватися) таким нерухомим майном, у тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, оренду, вносити до статутного капіталу юридичних осіб та інше та визначити порядок зберігання речових доказів із забороною вчиняти дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2019 року задоволено частково клопотання та накладено арешт наземельну ділянку зкадастровим номером 8000000000:72:453:0133, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1400751380000, яка на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_7 з часткою 1/4, ОСОБА_8 з часткою 1/4 та ОСОБА_6 з часткою 1/2, із забороною відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися (користуватися) таким нерухомим майном, у тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, оренду, вносити до статутного капіталу юридичних осіб та інше.

Задовольняючи частково дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12018000000000420 слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на земельну ділянку, оскільки в даному кримінальному провадженні воно відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням слідчого судді з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94, 132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий суддя, встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання та накладення арешту наземельну ділянку, яка відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених вст. 98 КПК Україниможе набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакамст. 98 КПК Україниможе бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям визначенимст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положеньст. 171 КПК України, наведені у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, відповідно до матеріалів провадження, прокурор, звернувшись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, долучив до матеріалів провадження постанову від 24.01.2019 року, згідно якої майно, на яке він просить накласти арешт, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначено підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положенняст. 98 КПК України належним чином обґрунтувавши її, всупереч доводам апелянта.

Вказане свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту призведе до її відчуження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 173 КПК України, наклав арешт на земельну ділянку, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Необхідно також звернути увагу на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України відповідно до якого, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

У зв`язку із чим доводи апеляційної скарги про те, що в даному кримінальному провадженні відсутні відомості, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 є причетними до кримінального правопорушення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, оскільки арешт майна накладений з метою збереження речових доказів.

Доводи апелянта про те, що орган досудового розслідування у своєму клопотанні зазначив, що на арештованій земельній ділянці відсутній житловий будинок, що не відповідає дійсності, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтами не надано та колегією суддів не встановлено.

На думку колегії суддів, арешт земельної ділянки є співрозмірний з потребами кримінального провадження та необхідний з метою забезпечення кримінального провадження та використання її як доказу у кримінальному провадженні. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, де слідчим суддею і будуть ретельно перевірені їх доводи та надана оцінка матеріалам, долученим до клопотання.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року, якою задоволено частково клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:453:0133, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1400751380000, яка на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_7 з часткою 1/4, ОСОБА_8 з часткою 1/4 та ОСОБА_6 з часткою 1/2, із забороною відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися (користуватися) таким нерухомим майном, у тому числі, але не виключно, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, оренду, вносити до статутного капіталу юридичних осіб та інше, - залишити без змін, а апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 та власника майна ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3