Постанова

від 13.01.2020 по справі 926/1320/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р. Справа №926/1320/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Орищин Г.В.

Хабіб М.І.

секретар судового засідання - Кишенюк Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Малєнко О.В. - адвокат

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 07.11.2019 (вх.ЗАГС № 01-05/4019/19 від 11.11.2019)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2019 (суддя Дутка В.В., повний текст складено 15.10.2019, м. Чернівці)

у справі № 926/1320/19

за позовом Приватного підприємства "Світвуд Україна", м. Чернівці

до відповідача ОСОБА_1 , м. Чернівці

про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 744 235,65 грн

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Світвуд Україна" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 744 235,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти на загальну суму 682 785,00 грн за період з 30.08.2012 по 14.06.2013, які відповідач отримав на виконання договору №01/09 від 21.08.2019. Однак, свій обов`язок відповідач не виконав, вказані кошти не повернув, що змусило позивача звернутися до суду за захистом порушеного права в порядку ст.1212 ЦК України. Поряд з цим, позивач заявляє до стягнення 3% річних в сумі 61 450,65 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2019 у справі № 926/1320/19 позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства "Світвуд Україна" безпідставно отримані кошти в сумі 293 670,00 грн, 3% річних - 50 398,60 грн, судовий збір 5 161,03 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що фактичні обставини (в частині того, що договір купівлі-продажу обладнання №01/09 від 21.08.2012, не може бути належним доказом у розумінні ст.36 ГПК України, в редакції, що діяла до 15.12.2017) як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду України від 12.07.2017 у справі №926/1475/15, яка набрала законної сили, а відтак повторного доведення не потребують. Враховуючи, що відповідач свого обов`язку щодо повернення отриманих коштів не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню в розмірі 293 670,00 грн. В решті вимог суд відмовляє з огляду на їх недоведеність.

ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу від 07.11.2019, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2019 у даній справі скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПП "Світвуд Україна" відмовити, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що на підставі усіх наданих позивачем банківських виписок факт здійснення перерахування коштів від ПП Світвуд Україна на рахунок ФОП ОСОБА_1 на підставі договору №01/09 від 01.09.2012 є встановленим постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2017 у справі №926/1475/15 та має преюдиційний характер.

Скаржник вважає, що оскільки доказів визнання договору купівлі-продажу обладнання з розстроченням платежу №01/09 від 01.09.2012 недійсним або його розірвання не надано, відповідно до положень цивільного законодавства України висновок суду першої інстанції про те, що оспорювана сума вважається отриманою скаржником безпідставно в розумінні ст.1212 ЦК України є безпідставними. Перерахування коштів від ПП Світвуд Україна на рахунки ФОП ОСОБА_1 відбувалося вказаним підприємством без примусу та з безпосередньою вказівкою (визначенням) підстави такого перерахування, що відповідно відображено в платіжних документах у графі призначення платежу.

Окрім того, скаржник зазначає, що враховуючи те, що позивачем не доведено, що відповідач безпідставно отримав грошові кошти, стягення 3% річних є безпідставним.

ПП "Світвуд Україна" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2019 у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом повно та всебічно встановлено обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, надані сторонами докази були всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо досліджені судом у відповідності до встановленого порядку, при вирішенні спору вірно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права. Позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів відповідачем не спростовано, правових підстав для їх отримання не наведено.

Представник скаржника в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 273 ГПК України строк для перегляду рішень місцевого господарського суду, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про здійснити перевірку рішення суду в апеляційному порядку за відсутності представника позивача

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні 13.01.2020, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.08.2012 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (яка з 16.05.2017 припинила підприємницьку діяльністю, що підтверджується безкоштовним запитом з офіційного сайту Міністерства юстиції України щодо державної реєстрації фізичної особи підприємця) та ПП "Світвуд Україна" укладено договір купівлі - продажу обладнання з розстроченням платежів №01/09, згідно якого продавець зобов`язується продати, а покупець придбати обладнання для деревообробної галузі на загальну суму 2 625 517,00 грн.

На виконання п.3.1 договору позивач сплатив у період з 12.08.2012 по 14.06.2013 в якості попередньої оплати за обладнання на розрахункові рахунки ФОП ОСОБА_1 806 885,00 грн, що становить понад 25 % від загальної ціни договору. Однак, обладнання ФОП ОСОБА_1 не поставив.

У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебувала справа №926/1475/15 за позовом ПП "Світвуд Україна" до ФОП ОСОБА_1 про стягнення попередньої оплати в сумі 806 885,00 грн, згідно договору купівлі - продажу обладнання з розстроченням платежу №01/09 від 21.08.2012.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.04.2017 у справі з урахуванням зменшення суми позовних вимог, позов задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь позивача борг в сумі 682 785,00 грн, судовий збір в сумі 10 241,78 та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 2 588,16 грн.

Рішення про задоволення позову мотивувалося на договірних відносинах між сторонами, факт існування яких встановлений місцевим судом.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі №926/1475/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2017, рішення Господарського суду Чернівецької області скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Задовільняючи апеляційну скаргу, суд зауважив, що взята місцевим господарським судом копія договору купівлі-продажу №01/09 від 21.08.2012 як доказ на підтвердження позовних вимог та покладена в основу рішення про задоволення позовних вимог, не може бути належним доказом в розумінні ст.36 ГПК України.

Залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України вказав, що ненадання оригінального примірника договору, який містив би усі істотні його умови, позбавило суд можливості надати належну правову оцінку доводам позивача в цій частині, встановити дійсність такої угоди та відповідність її вимогам чинного законодавства, що в свою чергу призвело до того, що обставини існування господарських відносин між сторонами у справі на підставі договору купівлі - продажу обладнання №01/09 від 21.08.2012, які місцевий суд визнав встановленими, є документально не підтвердженими.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07.02.2019 у справі №727/3262/18 частково задоволено позов ПП "Світвуд Україна" до ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП "Світвуд Україна" суму безпідставно отриманих в період з 30.08.2012 по 14.06.2013 року грошових коштів у розмірі 682 785,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25.04.2019 у справі №727/3262/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці скасовано. Провадження у справі за позовом ПП "Світвуд Україна" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів закрито. Закриваючи провадження у справі за позовом ПП "Світвуд Україна" до ОСОБА_1 , колегія суддів зауважила те, що спір, який є предметом даної справи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він пов`язаний з господарською діяльністю, що раніше здійснювала Харченко О. С. , як фізичною особою - підприємцем.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вище стоячою інстанцією.

З врахуванням наведеного судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що фактичні обставини (в частині того, що договір купівлі-продажу обладнання №01/09 від 21.08.2012, не може бути належним доказом у розумінні ст.36 ГПК України, в редакції, що діяла до 15.12.2017) як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 ГПК України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду України від 12.07.2017 у справі №926/1475/15, яка набрала законної сили, а відтак повторного доведення не потребують.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що на підставі усіх наданих позивачем банківських виписок факт здійснення перерахування коштів від ПП Світвуд Україна на рахунок ФОП ОСОБА_1 на підставі договору №01/09 від 01.09.2012 є встановленим постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2017 у справі №926/1475/15 судовою колегією до уваги не приймається з огляду на наступне.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.04.2017 у справі №926/1475/15, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь позивача борг в сумі 682 785,00 грн, та встановлено, що копія договору купівлі-продажу №01/09 від 21.08.2012 не може бути належним доказом в розумінні ст.36 ГПК України як доказ на підтвердження позовних вимог та не враховано доводи відповідача, що надані позивачем банківські виписки містять посилання на оплату за обладнання згідно договору №01/09 від 01.09.2012, а також те, що у призначенні платежу вказано оплата за обладнання .

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 року №22 (надалі - Інструкція) неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; неналежний платник - особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є набуття або збереження майна; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач з посиланням на договір №01/09 від 21.08.2012, зазначив, що протягом 2012-2013 років, здійснив ряд платежів на суму 682 785,00 грн, що підтверджується банківськими виписками ПАТ КБ "Приватбанк" від 25.08.2015, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України в особі філії в м. Чернівцях" від 20.08.2015 та довідками про рух грошових коштів ПАТ "Укрінбанк" від 21.08.2015 та ПАТ "Кредобанк" від 04.07.2014.

07.08.2013 позивач звернувся з претензією до ФОП ОСОБА_1 про перерахування безпідставно отриманих коштів в сумі 423 871,50 грн. Проте, ФОП ОСОБА_1 відповіді на претензію не надано, вищезазначені кошти на розрахунковий рахунок позивача не повернено .

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, позивач до матеріалів позовної заяви також додав договір № 06/07 від 06.07.2011, договір № 11/07 від 11.07.2011, трьохсторонній договір № 01/09 від 01.09.2012 (який був укладений між ПП "Центр Світлиця", ПП "Світвуд Україна" та ФОП ОСОБА_1 та за умовами якого всі боргові зобов`язання ПП "Центр Світлиця" переходять до нового боржника ПП "Світвуд Україна", а в свою чергу ФОП ОСОБА_1 стає кредитором по відношенню до боржника - ПП "Світвуд Україна" в особі директора ОСОБА_2).

В ході розгляду справи судом встановлено, що у банківських виписках, долучених позивачем до матеріалів справи, зазначені два різних призначення платежу: призначення платежу - "оплата за обладнання згідно договору №01/09 від 01.09.2012" та призначення платежу - "оплата за обладнання".

Згідно трьохстороннього договору № 01/09 від 01.09.2012 укладеного між ПП "Центр Світлиця", ПП "Світвуд Україна" та ФОП ОСОБА_1 та за умовами якого всі боргові зобов`язання ПП "Центр Світлиця" переходять до нового боржника ПП "Світвуд Україна", а в свою чергу ФОП ОСОБА_1 стає кредитором по відношенню до боржника - ПП "Світвуд Україна", новий боржник - ПП "Світвуд Україна" зобов`язувався сплатити кредитору - ФОП ОСОБА_1 926 339,64 грн грошового зобов`язання, яке виникло з договору №06/07 від 06.07.2011.

Проаналізувавши дані з банківських виписок та довідки про рух коштів, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що оплата з призначенням платежу "оплата за обладнання згідно договору №01/09 від 01.09.2012" була здійсненна на підставі трьохстороннього договору про перевід боргу №01/09 від 01.09.2012, який не є предметом даного позову.

Як вбачається із поданих позивачем банківських виписок та довідки ПАТ КБ " Приватбанк" (а.с.60-94) за спірний період позивач сплатив 387 915,00 грн на виконання зазначеного договору (згідно призначення платежу "оплата за обладнання згідно договору №01/09 від 01.09.2012") та 293 670,00 грн з вказанням у призначенні платежу - "оплата за обладнання".

Отже, з урахуванням встановлених вище обставин, судом першої інстанції зроблено правомірний висновок, що позовні вимоги є необгрунтованими в частині стягнення 387 915,00 грн як безпідставно одержаних, оскільки зазначені кошти сплачені на виконання умов трьохстороннього договору про перевід боргу №01/09 від 01.09.2012.

Окрім того, позовні вимоги в частині стягнення 1 200,00 грн, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні платіжні доручення про сплату даної суми на рахунок відповідача, а відтак позивач не довів належними та допустимими доказами сплату 1 200,00 грн.

Також, позивач, посилаючись на договір № 06/07 від 06.07.2011, договір № 11/07 від 11.07.2011, трьохсторонній договір № 01/09 від 01.09.2012 зауважив, що двома експертними висновками від 17.02.2016 № 41-42-К та від 30.01.2017 № 6/564 встановлено, що підписи на вищеназваних договорах та документах, від імені директора ОСОБА_2 виконані іншою особою, відтиски круглої печатки ПП "Світвуд" та ПП "Центр Світлиця" також нанесені різними кліше. Проте, в ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції позивачем не надано доказів того, що дані договори визнанні недійсними в судовому порядку, а відтак зобов`язання за договором підлягає виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позовні вимоги про стягнення 293 670,00 грн безпідставно отриманих коштів відповідачем не спростовано, правових підстав для їх отримання не наведено.

З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідач свого обов`язку щодо повернення отриманих коштів не виконав, судом першо інстанції позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 293 670,00 грн.

Посилання скаржника на те, що перерахування коштів від ПП Світвуд Україна на рахунки ФОП ОСОБА_1 відбувалося вказаним підприємством без примусу та з безпосередньою вказівкою (визначення) підстави такого перерахування, що відповідно відображено в платіжних документах у графі призначення платежу, не спростовує висновку суду, що сума у розмірі 293 670,00 грн отримана відповідачем безпідставно.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача за час користування безпідставно отриманими коштами 3% річних нарахованих за період з 01.01.2016 по 31.05.2019 в сумі 61 450,65 грн

Згідно з ч.2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Великої Палати Верховного Суду міститься висновок про те, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, який в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, є обов`язковим до застосування.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, який наданий позивачем, судом першої інстанції правомірно встановлено, що він є арифметично не вірним. Здійснивши перерахунок 3% річних, в межах строку позовної давності, за період з 03.06.2016 по 31.05.2019, правомірно встановлено, що сума до стягнення становить 26 368,05 грн, а відтак підлягає задоволенню.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що враховуючи те, що позивачем не доведено, що відповідач безпідставно отримав грошові кошти, стягнення 3% річних є безпідставним, судовою колегією до уваги не приймається, оскільки спростовується матеріалами справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скаржником не надано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276 282 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2019 у справі № 926/1320/19 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 07.11.2019 (вх.ЗАГС № 01-05/4019/19 від 11.11.2019) без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.10.2019 у справі № 926/1320/19 в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.01.2020.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.

суддя Хабіб М.І.