Постанова

від 24.01.2020 по справі 923/780/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 923/780/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокаховський завод плавлених сирів»

на рішення господарського суду Херсонської області від 29.10.2019, суддя в І інстанції Закурін М. К., повний текст якого складено 29.10.2019 в м. Херсоні

у справі № 923/780/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима Юніон»

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Новокаховський завод плавлених сирів»

про стягнення 189 380,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптима Юніон» звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Новокаховський завод плавлених сирів» про стягнення 189 380,27 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договору постачання № 01/06/2017 від 07.02.2018 щодо оплати у повному обсязі поставленого у березні-квітні 2019 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору постачання № 01/06/2017 від 07.02.2018 не оплатив у повному обсязі вартість товару отриманого у березні-квітні 2019 року за видатковими накладними № 177 від 22.03.2019, № 203 від 04.04.2019, № 219 від 11.04.2019, № 241 від 18.04.2019, № 259 від 24.04.2019 та № 264 від 26.04.2019, заборгованість становить 189 380,27 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

Відповідач позов визнав частково посилаючись на те, що до звернення позивача до суду з цим позовом він сплатив на його користь 39 666,71 грн. за платіжним дорученням № 3348 від 24.06.2019, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків між сторонами. Також, вказуючи те, що він має фактично нульовий баланс та наявність заборгованості перед іншими контрагентами та зобов`язань зі сплати кредиту, відповідач просив суд встановити порядок сплати наявної заборгованості наступним чином: у період до 31.10.2019 - 49904,52 грн.; у період до 30.11.2019 - 49904,52 грн.; у період до 30.12.2019 - 49904,52 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.10.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокаховський завод плавлених сирів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима Юніон» - 149 713,56 грн. основної заборгованості та 2245,57 грн. компенсації по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами, на підставі яких суд дійшов висновку, що відповідач, як правонаступник ПАТ «Новокаховський завод плавлених сирів» , допустивши несвоєчасну оплату вартості отриманого товару у сумі 149 713,56 грн. порушив взяте на себе зобов`язання та під час судового розгляду не довів зворотного. Натомість, позивачем не враховано, що частина заборгованості була сплачена покупцем до моменту подачі позову до суду, а тому стягнення 39 666,71 грн є безпідставним.

Відмовляючи відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочку виконання судового рішення, суд зазначав, що у відповідності до частини 4 статті 331 ГПК України при вирішенні такої заяви враховується наявність істотного ускладнення виконання судового рішення або неможливість його виконання, а також ступінь вини відповідача у виникненні спору. У даному випадку відповідач лише вказав про власну фінансову неспроможність погасити заборгованість єдиною сумою та не вказав на обставини і докази, які б підтверджували б можливість виконання рішення суду у запропонований для розстрочки час, а також не надав доказів фінансової неспроможності щодо результатів ведення господарської діяльності станом на час розгляду справи в суді.

У поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі скаржник просить суд скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 29.10.2019 року у даній справі в частині відхилення його клопотання щодо розстрочення виконання судового рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ "Новокаховський завод плавлених сирів" в частинні розстрочення виконання рішення суду у сумі 149713,56 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що з вказаним рішенням в частині стягнення з нього суми 149713,56 грн. основної заборгованості та 2245,57 грн. компенсації по сплаті судового збору він згоден в повному обсязі, вважає що рішення є вмотивованим та таким, що відповідає законодавству.

Однак, з відхиленням господарським судом першої інстанції його клопотання щодо розстрочки виконання не згоден, оскільки прийняття судом рішення про стягнення з нього всієї суми 149713,56 грн., буде особистим і надмірним тягарем, який не відповідає справедливому балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини, та справедливої рівноваги між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються.

Обґрунтовуючи вимоги скарги скаржник посилається на те, що він має фактично нульовий баланс, що підтверджується звітом про фінансовий стан на 30 червня 2019 року, заборгованість перед іншими контрагентами, що підтверджується позовними заявами поданими до господарського суду Херсонської області на загальну суму 431595,77 грн., які доведеться сплатити товариству у разі задоволення позовних вимог судом та наявністю зобов`язань зі сплати кредиту у сумі 5 000000 грн. Тому скаржник просить суд прийняти рішення яким встановити порядок сплати заборгованості у сумі 149713,56 грн. наступним чином: у період до 31.11.2019 року - 49904, 52 грн; у період до 30.12.2019 року - 49904, 52 грн; у період до 30.01.2020 року - 49904, 52 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Позивач вказує, що відповідач цілеспрямовано та свідомо затягував термін оплати (шляхом обману надавав постачальнику обіцянку оплати наявної заборгованості найближчим часом) та не повідомляв його про своє припинення шляхом реорганізації, тим самим позбавив ТОВ ОПТИМА ЮНІОН можливості на своєчасне подання вимоги до боржника по наявній заборгованості, що й продовжує робити і надалі.

Неоплачений ТОВ Новокаховський завод плавлених сирів товар позбавив ТОВ ОПТИМА ЮНІОН можливості використати ці кошти у своїй господарській діяльності для подальшої реалізації своїх економічних планів поставлених на 2019 рік, та створив особистий і надмірний тягар, який теж не відповідає справедливому балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогам захисту основних прав, та справедливої рівноваги між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються.

Позивач звертає увагу колегії суддів на те, що у відзиві на позовну заяву ТОВ Новокаховський завод плавлених сирів просив суд першої інстанції встановити перший термін оплати заборгованості до 31.10.2019р. Однак, станом на день направлення даного відзиву ТОВ Новокаховський завод плавлених сирів жодних коштів ТОВ ОПТИМА ЮНІОН не перерахував, що свідчить про недобросовісність відповідача. Тобто, ТОВ Новокаховський завод плавлених сирів і надалі намагається уникнути виконання своїх договірних зобов`язань шляхом затягування судових процесів та будь-які оплати здійснювати не планує.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи по суті, 07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптима Юніон» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Новокаховський завод плавлених сирів» , правонаступником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокаховський завод плавлених сирів» (покупець) було укладено договір постачання № 01/06/2017, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати в обумовлені строки товар у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти у власність і сплатити за нього обумовлену даним договором грошову суму.

Згідно з п. 2.1 договору, кількість та асортимент кожної партії товару визначається у видатковій накладній, яка складається на кожну партію товару, на підставі замовлення покупця, поданого відповідно до розділу 4 даного договору, та є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктами 3.1, 3.3, 3.4, 3.6 даного договору визначено, що ціна за одиницю товару та загальна кількість товару, що поставляється, визначається на підставі рахунку-фактори» . Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у розділі 10 даного договору. Покупець зобов`язується оплачувати кожну окрему партію товару (кількість та асортимент якої визначено у рахунку-фактурі, видатковій накладній) на протязі чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання товару. сторони зобов`язані здійснювати звірку взаєморозрахунків шляхом складання акту звірки, не менше одного разу на місяць.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту отримання товару покупцем.

Відповідно до п. 5.6 договору, покупець зобов`язаний своєчасно та у відповідності до договору проводити оплату товару.

За змістом п.п. 8.1, 8.2 договору, він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2018р. Якщо жодна із сторін протягом 30 календарних днів до дати припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений, не виявить бажання припинити дію договору, то строк його дії вважається пролонгованим на кожний наступний рік, на тих же самих умовах.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів повідомлення жодної із сторін про розірвання договору, строк його дії автоматично продовжувався на кожен календарний рік, а тому договір станом на дату розгляду справи є чинним .

На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 314 380,27 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, а саме: № 177 від 22.03.2019 на суму 15 864,07 грн., № 203 від 04.04.2019 на суму 63 299,04 грн., № 219 від 11.04.2019 на суму 85 503,60 грн., № 241 від 18.04.2019 на суму 18 454,20 грн., № 259 від 24.04.2019 на суму 103 659,36 грн. та № 264 від 26.04.2019 на суму 27 600 грн.

Наявні у справі вищевказані видаткові накладні їх сукупності є належними доказами підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 314 380,27 грн..

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за вищевказаним договором поставки складає 314 380,27 грн.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з договором постачання № 01/06/2017 від 07.02.2018 за вищевказаними видатковими накладними у загальному розмірі 164 666,71 грн., а весь інший отриманий товар залишився неоплаченим, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 149 713,56 грн., що сторонами не заперечується.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати в розмірі 164 666,71 грн. становить 149 713,56 грн.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача постачальником товару покупцеві за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 149 713,56 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу відповідачем не оскаржується.

Стосовно доводів відповідача щодо відхилення господарським судом першої інстанції його клопотання про розстрочення виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Підставою, зокрема, для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого Кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище ТОВ «Новокаховський завод плавлених сирів» , наявність заборгованості перед іншими контрагентами та зобов`язань зі сплати кредиту, якими обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається ТОВ «Новокаховський завод плавлених сирів» , лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище ТОВ «Новокаховський завод плавлених сирів» є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки.

Разом з цим, відповідачем не було подано до суду беззаперечних, неспростовних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності. На підтвердження обставин щодо необхідності розстрочення виконання рішення до відзиву на позовну заяву відповідачем надані: копія звіту про фінансові результати за І півріччя 2019 року та копія балансу на 30.06.2019 року.

Між тим, перелічені докази не є належними та достатніми в розумінні положень наведених вище процесуальних норм, які б підтверджували наявність фактичних обставин для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення у даній справі.

Обставини щодо важкого фінансового стану, в розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, не є тими виключними обставинами, які б надавали підстави для розстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання - відповідача.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що вказані вище обставини були утворені з об`єктивних та незалежних від нього обставин.

Відповідачем не надано також і доказів того, що він зможе виконувати рішення суду протягом 12 місяців.

Крім того, наявність у відповідача значної кредиторської заборгованості перед іншими особами, окрім позивача, свідчить про ймовірність загрози невиконання рішення суду у даній справі.

Також при розгляді заяви відповідача господарським судом цілком вірно врахована відсутність згоди стягувача для надання розстрочки виконання рішення.

Тому відмова господарського суду в задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення є правомірною.

Відтак, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про те, що надані боржником документи не є достатніми доказами в розумінні ст. 79 ГПК України на підтвердження обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Колегія суддів враховує, що при наданні розстрочки виконання рішення, стягувач (у цьому випадку - ТОВ «Оптима Юніон» ) не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог позивача з розстрочкою не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за період такого розстрочення та останній понесе збитки від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в економіці країни.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції дотримався справедливого балансу інтересів сторін у спорі та обґрунтовано відмовив відповідачу у розстрочці виконання рішення суду, який не довів належні обставини, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, виняткових обставин, що ускладнюють своєчасне виконання судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, які в основному повторюють доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про розстрочення виконання судового рішення, що були предметом судового дослідження та спростовані висновками суду першої інстанції, не ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та не підтверджуються зібраними у справі доказами, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається, а рішення суду першої інстанції в цій частині прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування немає.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 29 жовтня 2019 у справі № 923/780/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокаховський завод плавлених сирів» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Будішевська Л.О.

Мишкіна М.А.