Постанова

від 20.01.2020 по справі 905/1792/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2020 р. Справа № 905/1792/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В.І.

за участю секретаря судового засідання Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Східноукраїнська компанія", м. Рубіжне (вх.№3791Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2019 у справі № 905/1792/19 (повний текст якої складено та підписано 12.11.2019 суддею М.О. Лейба у приміщенні господарського суду Донецької області),

за позовом ТОВ "Східноукраїнська компанія", м. Рубіжне;

до ТОВ "Донбас-Екологія", м. Лиман;

про стягнення 25272,89грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Східноукраїнська компанія", м. Рубіжне, Луганська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, ТОВ "Донбас Екологія", м. Лиман, Донецька область, про стягнення 25272,89грн., з яких: 23800,00грн. - основний борг; 1353,48грн. - пеня; 119,41грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №1 від 22.01.19р. в частині повної та своєчасної оплати товару.

В якості правових підстав подання позову позивач посилався на положення статей 509, 526, 614, 629 ЦК України, статей 193, 218, 220, 229 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.11.2019 у справі №905/1792/19 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія", м. Рубіжне, Луганська область до товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Екологія", м. Лиман, Донецька область про стягнення 25272,89грн., з яких: 23800,00грн. - основний борг; 1353,48грн. - пеня; 119,41грн. - 3% річних, задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Екологія" (вул. Комунальна, буд.7, м. Лиман, Донецька область, 84400; код ЄДРПОУ 37160554) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія" (вул. Визволитилів, буд. 114, м. Рубіжне, Луганська область; код ЄДРПОУ 36847053) основний борг в сумі 11200,00 грн., 3% річних в сумі 69,40грн., пеню в сумі 766,64 грн., витрати на правову допомогу адвоката в сумі 4762,43грн, та судовий збір в сумі 914,86 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія", м. Рубіжне із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2019 у справі № 905/1792/19 в частині відмови у задоволенні вимог: про стягнення з відповідача за поставлений товар 16.07.2019 заборгованості у розмірі 12600 грн., стягнення витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 5237,57грн., а також судовий збір у розмірі 1006,14грн. та ухвалити нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Екологія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія" сплачений судовий збір у розмірі 2881,50 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції не було з власної ініціативи витребувано для огляду у судовому засіданні оригінал видаткової накладної № В-00000432 від 16.07.2019 для того щоб пересвідчитьсь у її достовірності, що призвело до неповного з`ясування обставин справи. Крім того, апелянт зазначає, що зазначена видаткова накладна № В-00000432 від 16.07.2019, а також копія податкової накладної та квитанції про її реєстрації повинні бути належним чином досліджені.

Одночасно, апелянт звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги, з посиланням на те, що передбачений ГПК України строк на апеляційне оскарження був пропущений у зв`язку з несвоєчасним отриманням представником апелянта копії оскаржуваного рішення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 905/1792/19. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву. Призначено справу до розгляду на 20.01.2020.

В судове засідання 20.01.2020 представники сторін не з`явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що відмітка канцелярії Східного апеляційного господарського суду на зворотній стороні ухвали. Крім того, про належне повідомлення позивача свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень, долучені до матеріалів справи.

Щодо повідомлення відповідача колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ухвала Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019, яка була направлена на адресу: 84400, Донецька обл., місто Красний Лиман , вул .. Комунальна, будинок 7 , що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як місцезнаходження юридичної особи, була повернута до суду органами зв`язку з позначкою інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення .

До повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", за закінченням встановленого строку зберігання , відсутність адресата , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З урахуванням викладеного та як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про судове засідання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 07.06.2018 у справі № 910/17797/17.

Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; в силу чого процесуальна бездіяльність відповідача не повинна ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представників сторін, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

22.01.19 між ТОВ "Східноукраїнська компанія" (постачальником) та ТОВ "Донбас-Екологія" (покупцем) укладено договір поставки №1, згідно, якого постачальник зобов`язується в порядку та строки встановлені даним договором передати у власність покупцю товар (пакувальну продукцію) у визначеній кількості, відповідної якості, по договірній ціні, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених в даному договорі (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2. договору, кількість та асортимент товару, що поставляється відображається в рахунку-фактурі і видаткових накладних, складених на підставі письмової заявки покупця, які є невід`ємною частиною даного договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що поставляється та мають силу специфікації до даного договору.

Ціни на товар, що поставляється по даному договору, є договірними та вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну партію товару (п.2.1. договору).

Згідно п.2.3. договору, покупець здійснює 100% оплату партії товару протягом 14 календарних днів з дати відвантаження. Датою відвантаження вважається дата, вказана у видатковій накладній. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару, передбачених п.2.3. договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України від суми неоплаченого чи несвоєчасного оплаченого товару за кожен день прострочення.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.19, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по даному договору (п.7.1. договору)

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №1 від 22.01.19 ним була здійснена поставка відповідачу товару по видатковим накладним №В-00000421 від 10.07.19 на суму 32069,76грн. та №В-00000432 від 16.07.19 на суму 12600,00грн., а всього на загальну суму 44669,76грн.

На оплату вартості товару позивач виставив рахунки-фактури №В-00000416 від 10.07.19 на суму 32069,76грн. та №В-00000424 від 12.07.19 на 12600,00грн.

За твердженнями позивача, відповідач здійснив часткову оплату товару, отриманого по договору №1 від 22.01.19, у розмірі 20869,76грн. по рахунку №В-00000416 від 10.07.19, що відповідає видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19, та залишок боргу по договору №1 від 22.01.19 становить 23800,00грн. (44669,76грн. - 20869,76грн.).

В підтвердження часткових оплат позивачем надана довідка банку про зарахування коштів, що надійшли від відповідача.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення основного боргу на суму 23800,00грн.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у розмірі 119,41грн. та пеню у розмірі 1353,48грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, колегія суддів виходить з наступного:

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст.4, 173, 175 та ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 Господарського кодексу України, 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України передбачений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, п.2.3. договору визначено, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дати відвантаження. Датою відвантаження вважається дата, вказана у видатковій накладній.

Матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем (постачальником) на виконання умов договору №1 від 22.01.19 поставки товару згідно видаткової накладної №В-00000421 від 10.07.19 на суму 32069,76грн.

Поставлений позивачем товар згідно видаткової накладної №В-00000421 від 10.07.19 був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом особи, яка приймала товар, на відповідній видатковій накладній без зауважень та заперечень.

Жодних доказів того, що особа яка приймала продукцію з боку відповідача за вказаною видатковою накладною не мала повноважень на вчинення таких дій суду не надано.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видатковій накладній, колегія суддів зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку це є правом, а не обов`язком сторони господарської операції.

Вищевказана видаткова накладна містить посилання на договір поставки №1 від 22.01.19 та рахунок-фактуру №В-00000416 від 10.07.19. В свою чергу рахунок-фактура містить посилання на договір поставки №1 від 22.01.19.

Таким чином, на виконання умов договору поставки №1 від 22.01.19, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19 на суму 32069,76грн.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів: відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, ненадання товаросупровідної документації за відповідним актом, а також те, що приймання відповідачем товару підтверджується підписом особи, яка приймала товар, у відповідній видатковій накладній, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов`язання щодо поставки виконав, а відтак відповідач не звільняється від обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

Таким чином, враховуючи визначений сторонами договору порядок розрахунків, за умовами п.2.3. договору, відповідач мав сплатити вартість продукції, отриманої від позивача згідно видаткової накладної №В-00000421 від 10.07.19 в строк до 24.07.19 (включно).

Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені колегією суддів фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору №1 від 22.01.19р. згідно вищевказаної видаткової накладної у останнього виникло зобов`язання з його оплати.

Позивач в позовній заяві зазначив про часткову оплату покупцем поставленого товару по видатковій накладної №В-00000421 від 10.07.19р, що підтверджується довідкою банку, згідно якої відповідачем здійснено оплату товару 12.07.19 на суму 8969,76грн, 15.07.19 на суму 1900,00грн., 02.08.19 на суму 3000,00грн., 16.08.19 на суму 5000,00грн. та 30.08.2019 на суму 2000,00грн.

Отже, відповідач оплату товару, отриманого по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19 на суму 32069,76грн., сплатив частково в розмірі 20869,76грн. та з урахуванням черговості надходження платежів, станом на день розгляду справи залишок боргу становить 11200,00грн.

Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, відповідачем також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором №1 від 22.01.19 щодо повної оплати поставленого товару згідно видаткової накладної №В-00000421 від 10.07.19 у строки обумовлені сторонами договору не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного не надано.

Щодо заявленої позивачем заборгованості на підставі видаткової накладної №В-00000432 від 16.07.19 на суму 12600,00грн., колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/70 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Таким чином, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору та факту здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що видаткова накладна №В-00000432 від 26.07.19 взагалі не містить підпису представника отримувача товару, при цьому, наявність на видатковій накладній зазначення прізвища особи, яка відповідальна за здійснення господарської операції не може бути свідченням отримання товару представником відповідача.

Слід зазначити, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.18 по справі №826/11879/13-а, зазначивши, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Проте, колегією суддів встановлено, що інших доказів, в підтвердження факту поставки товару за видатковою накладною №В-00000432 від 16.07.19, зокрема, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, доказів часткової оплати товару поставленого згідно вказаної видаткової накладної тощо не надано.

Також, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не представлено суду жодних пояснень, заяв, клопотань щодо наявності поважних причин, які зумовлюють неможливість надання інших доказів, в підтвердження факту поставки товару за видатковою накладною №В-00000432 від 16.07.19.

Таким чином, вказана накладна не відповідає вищенаведеним вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, отже не засвідчує факт здійснення господарської операції.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт здійснення господарської операції за видатковою накладною №В-00000432 від 16.07.19 на суму у розмірі 12600,00грн., що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання свого зобов`язання з оплати товару, отриманого по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та пені на суму заборгованості, що обліковується за вказаною видатковою накладною.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно наведеного у тексті позовної заяві розрахунку, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних в загальному розмірі 119,41грн.

Такі нарахування проведені позивачем за період з 24.07.19 по 02.08.19 на суму боргу 21200,00грн., за період з 03.08.19 по 16.08.19 на суму боргу 18200,00грн., за період з 17.08.19 по 30.08.19 на суму боргу 13200,00грн. та за період з 31.08.19 по 19.09.19 на суму боргу 11200,00грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не вірно визначені періоди нарахування річних, а тому наданий розрахунок є арифметично невірним.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.1 ст.255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що останній день визначений на оплату товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення 3% річних. Отже, початком для здійснення відповідних нарахувань за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

У той же час із наданого позивачем розрахунку вбачається, що суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з урахуванням останнього дня, в який мала бути здійснена оплата товару (24.07.19), що суперечить нормам чинного законодавства.

Отже, оскільки останнім днем оплати товару по видатковій накладній є 24.07.19, прострочка настає з 25.07.19, відтак вказана дата є визначенням початкового періоду прострочки для нарахування 3% річних на суму заборгованості по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19.

Разом з тим, колегією суддів враховано, що приписами п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період (ів) часу, за який здійснюється нарахування.

Вищевказане свідчать про те, що 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання.

Колегією суддів здійснено перерахунок суми 3% річних по відповідних періодах на відповідні суми основного зобов`язання з урахуванням здійснених часткових оплат. При цьому прийнято до уваги, що позивач при нарахуванні 3% річних обмежив кінцеву дату нарахування по 19.09.19.

Здійснивши перерахунок 3% річних, виходячи з того, що останній день, визначений для оплати товару та день фактичної сплати частини суми заборгованості не включаються в період часу, за який здійснюється нарахування, колегією суддів встановлено, що дійсний розмір цих вимог становить 69,40грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 69,40грн.

3% відсотки річних по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19, строк оплати за якою настав 24.07.19, прострочка виникла з 25.07.19р., розраховані колегією суддів відповідно до норм чинного законодавства наступним чином:

- за період з 25.07.19 по 01.08.19 на суму боргу 21200,00грн. (32069,76грн. - 8699,76грн.-1900,00грн.), враховуючи, що 12.07.19 було здійснено погашення боргу в сумі 8969,76грн. та 15.07.19 в сумі 1900,00грн., 3% річних складають 13,94грн.;

- за період з 02.08.19 по 15.08.19 на суму боргу 18200,00грн. (21200,00грн. - 3000,00грн.), враховуючи, що 02.08.19 було здійснено погашення боргу в сумі 3000,грн., 3% річних складають 20,94грн.;

- за період з 16.08.19 по 29.08.19 на суму боргу 13200,00грн. (18200,00грн. - 5000,00грн.), враховуючи, що 16.08.19 було здійснено погашення боргу в сумі 5000,00грн., 3% річних складають 15,19грн.;

- за період з 30.08.19 по 19.09.19 на суму боргу 11200,00грн. (13200,00грн. - 2000,00грн.), враховуючи, що 30.08.19 було здійснено погашення боргу в сумі 2000,00грн., 3% річних складають 19,33грн.

Враховуючи висновок про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по видатковій накладній №В-00000432 від 16.07.19 в сумі 12600,00грн., колегія суддів відмовляє в задоволенні вимог про стягнення 3% річних, нарахованих на вказану суму боргу.

Щодо нарахованої пені колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов`язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару, передбачених п.2.3. договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України від суми неоплаченого чи несвоєчасного оплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку, проведеного позивачем, пеня по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19 нарахована з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ та її розмір складає 766,64грн.

Здійснивши перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочки, виходячи з того, що останній день, визначений для оплати товару та день фактичної сплати суми заборгованості не включаються в період часу, за який здійснюється нарахування, колегією суддів встановлено, що загальний розмір пені складає 782,26грн., тоді як позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19 в сумі 766,64грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає пеня, нарахована по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19, у сумі 766,64грн.

Пеня по видатковій накладній №В-00000421 від 10.07.19, строк оплати за якою настав 24.07.19, прострочка виникла з 25.07.19, розрахована колегією суддів відповідно до норм чинного законодавства наступним чином:

- за період з 25.07.19 по 01.08.19 на суму боргу 21200,00грн. (32069,76грн. - 8699,76грн.-1900,00грн.), враховуючи, що 12.07.19 було здійснено погашення боргу в сумі 8969,76грн. та 15.07.19 в сумі 1900,00грн., розмір пені складає 157,98грн.;

- за період з 02.08.19 по 15.08.19 на суму боргу 18200,00грн. (21200,00грн. - 3000,00грн.), враховуючи, що 02.08.19 було здійснено погашення боргу в сумі 3000,грн., розмір пені складає 237,35грн.;

- за період з 16.08.19 по 29.08.19 на суму боргу 13200,00грн. (18200,00грн. - 5000,00грн.), враховуючи, що 16.08.19 було здійснено погашення боргу в сумі 5000,00грн., розмір пені складає 172,14грн.;

- за період з 30.08.19 по 19.09.19 на суму боргу 11200,00грн. (13200,00грн. - 2000,00грн.), враховуючи, що 30.08.19 було здійснено погашення боргу в сумі 2000,00грн., розмір пені складає 214,79грн.

Враховуючи висновок про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по видатковій накладній №В-00000432 від 16.07.19 в сумі 12600,00грн., колегія суддів відмовляє в задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованих на вказану суму боргу.

Розрахунок 3% річних та пені колегією суддів здійснено за допомогою програмного забезпечення "Ліга Закон".

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Крім цього, у позові позивачем заявлено про віднесення на відповідача понесених витрат в сумі 10000,00грн. на послуги адвоката.

Відповідно до ч.1, п.п.1, 4 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом до ч.1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно до положення ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00грн.

В підтвердження витрат на правову допомогу адвоката, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №0109/19 від 01.09.19, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1052 від 26.07.12, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВВ №1001104 від 01.09.19, копію акту №19 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.09.19, копію квитанції до прибуткового касового ордера №7 від 01.09.19 на суму 10000,00грн. При цьому, у змісті позовної заяви наведений розрахунок витрат на правничу допомогу із зазначенням переліку виконаних робіт, витраченого часу на їх виконання та вартості певного виду робіт.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про фактичне понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00грн.

Відповідач, протягом розгляду справи заперечень щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не висловив, з відповідним клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката до суду не звертався.

Відповідно до ст.123, п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновок про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі пропорційному розміру задоволених позовних вимог в сумі 4762,43грн.

Щодо тверджень, викладених в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції повинен був з власної ініціативи витребувати для огляду у судовому засіданні оригінал видаткової накладної № В-00000432 від 16.07.2019 для того щоб пересвідчитьсь у її достовірності, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що у відповідності до положень ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто позивач мав змогу сам подати для огляду оригінал зазначеної накладної. Крім того, копія зазначеної видаткової накладної судом першої інстанції була належним чином досліджена та зазначено судом першої інстанції про те, що вона оформлена з порушенням правил правил оформлення первинних документів.

Також судом першої інстанції вірно зазначено про те, що інших доказів, в підтвердження факту поставки товару за видатковою накладною №В-00000432 від 16.07.19, зокрема, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, доказів часткової оплати товару поставленого згідно вказаної видаткової накладної тощо суду не надано.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Східноукраїнська компанія", м. Рубіжне на рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2019 у справі № 905/1792/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 12.11.2019 у справі № 905/1792/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 24.01.2020.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін