Рішення

від 21.01.2020 по справі 914/2191/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2020 справа № 914/2191/19

Господарський суд Львівської області в складі:

судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судових засідань Кравець О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК-Комфорт", селище Чайка, Києво-Святошинський район, Київська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ", м.Львів,

про : розірвання договору купівлі-продажу від 22.10.2018р. та стягнення 56 982,00грн оплаченої вартості товару, 28 491,00грн штрафу, 154 000,00грн пені.

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСК-Комфорт" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ" про: розірвання договору купівлі-продажу від 22.10.2018р. та стягнення 56 982,00грн оплаченої вартості товару, 28 491,00грн штрафу, 154 000,00грн пені.

Ухвалою від 31.10.2019р. суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив справу до розгляду в підготовчому засіданні на 03.12.2019р.

В підготовче засідання 03.12.2019р. з`явився представник позивача. Відповідач не забезпечив явки представника в підготовче засідання, причин неявки не повідомив. Поштовий конверт яким суд направляв відповідачу ухвалу про відкриття провадження у справі, повернувся на адресу суду без вручення адресату у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Суд звертає увагу на те, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу на адресу вказану в позовній заяві та витязі з ЄДР ЮО ФОП та ГФ.

Відповідно до п.7 ГПК України , учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначив, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У зв`язку із неявкою представника відповідача, суд відклав підготовче засідання на 17.12.2019р.

У зв`язку із неявкою представників сторін, підготовче засідання було відкладено на 26.12.2019р.

Ухвалою від 26.12.2019р. суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні на 14.01.2020р.

В судове засідання 14.01.2020р. з`явився представник позивача, надав пояснення по суті спору в яких підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задоволити. Відповідач не забезпечив явки представника в судове засідання, причин неявки не повідомив.

У зв`язку із неявкою представника відповідача, суд відклав розгляд справи на 21.01.2020р.

В судове засідання 21.01.2020р. представники сторін не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Відповідно до п. 1,2 ч.3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

- неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

- повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

Оскільки позивач та відповідач належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися та не повідомили причин неявки, та враховуючи, що визначений законодавцем строк розгляду справи закінчується, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ , як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ , як покупцем було укладено договір купівлі - продажу товару за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця товар на загальну суму 56 982,00грн з ПДВ, а покупець відповідно повинен був прийняти його та оплатити.

Відповідно до п. 3.1 договору сторонами було погоджено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцю у повному обсязі протягом 14 днів з моменту повної оплати.

Відповідно до п. 4.3 договору, попередня оплата в розмірі 90% від ціни договору має бути перерахована продавцю протягом 3 днів з моменту підписання договору. Остаточний термін оплати складає 30 днів з моменту підписання договору.

Згідно п. 4 Договору від 22.10.2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю

УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ було виставлено рахунок на оплату №41 від 23

жовтня 2018 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ відповідно до умов договору було перераховано продавцю кошти в сумі 56982,00грн, однак, незважаючи на отримання попередньої оплати в повному обсязі, відповідач обумовлений договором товар не поставив.

27.08.2019 року позивач направив на адресу відповідача Претензію/Вимогу, згідно якої просив передати Товар протягом семи днів з моменту отримання Претензії про що повідомити безпосередньо Директору ТОВ ТСК-КОМФОРТ Чучко С.М. за номером телефону: НОМЕР_4. Також позивач повідомив відповідача, що у разі не передання Товару у визначений строк, вважати Договір купівлі-продажу від 22.10.2018 року розірваним з огляду на відмову Покупця від Договору та перерахувати на реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ суму грошових коштів у розмірі 56 982,00грн.

Однак відповідач так і не поставив обумовлений договором товар та не повернув кошти, які були перераховані позивачем в якості попередньої оплати за товар.

Позивач вважає, що таким чином відповідач відмовився від договору та від виконання своїх зобов`язань за договором, тому просить суд розірвати договір купівлі-продажу від 22.10.2018р. укладений між ним та відповідачем і стягнути з відповідача кошти які були перераховані йому в якості попередньої оплати за товар.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 28491,00 грн штрафу за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за договором та 154 000,00грн штрафних санкцій за прострочення строку передачі товару.

Правова позиція відповідача.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, відзиву на позов чи будь-яких письмових пояснень по суті спору не подав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи , що 22 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ , (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ (покупець) було укладено договір купівлі - продажу за умовами якого продавець зобов`язався передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти його та оплатити на умова х договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, продавець повинен був передати покупцю наступний товар:

- Кронштейн ПР - 08 L = 750мм - 15шт.

- Кронштейн ПР - 08 L = 900мм - 1шт.

- Кронштейн ПР - 08 L = 1200мм - 3 шт.

- Кронштейн ПР - 08 L = 1400мм - 133шт.

Відповідно до п. 3.1 договору сторонами було погоджено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцю у повному обсязі протягом 14 днів з моменту повної оплати.

Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною

Відповідно до п. 4.3 договору, попередня оплата в розмірі 90% від ціни договору має бути перерахована продавцю протягом 3 днів з моменту підписання договору. Остаточний термін оплати складає 30 днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 4.2 договору, загальна ціна товару становить 56 982,00грн з ПДВ.

Згідно п. 4 Договору від 22.10.2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю

УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ було виставлено рахунок на оплату №41 від 23 жовтня 2018 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ відповідно до умов договору було перераховано продавцю кошти в сумі 56982,00грн, що підтверджується долученими до справи банківськими виписками, а саме

- 10 000грн - перераховано 24.10.2018р.

- 30 000грн- перераховано 09.11.2018р.

- 16982,00грн- перераховано 19.11.2018р.

Однак, незважаючи на отримання попередньої оплати, відповідач обумовлений договором товар не поставив.

Позивачем долучено до справи Претензію/Вимогу від 23.08.2019р., яку позивач 27.08.2019р. направив на адресу відповідача.

В даній претензії позивач просив відповідача передати Товар протягом семи днів, з моменту отримання Претензії, про що повідомити безпосередньо Директору ТОВ ТСК-КОМФОРТ Чучко С.М. за номером телефону: НОМЕР_4 . Також позивач повідомив відповідача, що у разі не передання Товару у визначений строк, вважати Договір купівлі-продажу від 22.10.2018 року розірваним з огляду на відмову Покупця від Договору та перерахувати на реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ суму грошових коштів у розмірі 56 982,00грн.

Суд звертає увагу на те, що згідно долучених до справи копії поштового опису та фіскального чеку, дана претензія скеровувалась позивачем на адресу відповідача вказану у договорі: 79066, м.Львів, вул. Зелена,251. В позовній заяві позивачем зазначено, що юридичною адресою відповідача є: м.Львів, вул. Малоголосківська, буд.8Д, кв .165.

Згідно отриманого судом витягу із ЄДР ЮО ФОП та ГФ, місцезнаходженням відповідача є: м.Львів, вул. Малоголосківська, буд.8Д, кв.165 . Однак відповідна зміна місцезнахолження була зареєстрована 05.09.2019р. Таким чином, позивач направив відповідачу претензію на адресу, яка була чинною на момент направлення такої претензії.

Однак відповідач так і не поставив обумовлений договором товар та не повернув кошти, які були перераховані позивачем в якості попередньої оплати за товар.

Позивач вважає, що таким чином відповідач відмовився від договору та від виконання своїх зобов`язань за договором, тому просить суд розірвати договір купівлі-продажу від 22.10.2018р. укладений між ним та відповідачем, та стягнути з відповідача кошти які були перераховані йому в якості попередньої оплати за товар в сумі 56982,00грн, а також 28491,00 грн штрафу за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за договором та 154 000,00грн штрафних санкцій (пені) за прострочення строку передачі товару.

Щодо вимог позивача про розірвання договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.3 договору, сторони погодили, що дострокове розірвання договору можливе лише за письмовою згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України.

Відповідно до ст.651 ЦК України , договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.2,3 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до положень ст. 663 ГПК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 , 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач повинен був передати товар покупцю у повному обсязі протягом 14 днів з моменту повної оплати.

Попередня оплата в повному обсязі була здійснена позивачем 19.11.2018р., а відтак відповідач повинен був передати позивачу товар у строк до 04.12.2018р.

Однак, станом на січень 2020 року такий товар відповідачем позивачу не переданий, що свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору та фактичну відмову від його виконання.

Оцінюючи істотність порушення умов договору зі сторони відповідача, суд звертає увагу на те, що в даному випадку, позивач, як покупець, вступаючи в договірні відносини з відповідачем, мав на меті отримати необхідний йому товар у конкретні строки, а тому перерахувавши відповідачу всю суму попередньої оплати, правомірно розраховував на належне і своєчасне виконання умов договору і зі сторони відповідача, та відповідно своєчасну передачу товару останнім. Порушення відповідачем строків передачі товару становить більше року, очевидно є істотним порушенням та підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.

Враховуючи наведене, беручи до уваги істотність порушення відповідачем умов договору та фактичну відмову від виконання умов договору, суд дійшов висновку, що укладений 22 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ , (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ (покупець) договір купівлі - продажу слід розірвати.

Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача коштів які були перераховані йому в якості попередньої оплати за товар в сумі 56982,00грн, а також 28491,00 грн штрафу за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за договором та 154 000,00грн штрафних санкцій (пенні) за прострочення строку передачі товару.

Як встановлено судом, позивач на виконання умов договору на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату від 23.10.2018р. №41 перерахував відповідачу кошти в сумі 56 982,00грн в якості попередньої оплати за товар, який відповідач повинен був поставити після отримання такої, а саме в строк до 04.12.2018р.

Однак, станом на січень 2020 року такий товар відповідачем позивачу не переданий, а кошти в сумі 56982,00грн не повернені, тому позивач просить суд стягнути відповідні кошти з відповідача в порядку визначеному ст. 1212 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, згідно з частиною 1 ст.1212 Цивільного кодексу України виникнення зобов`язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:

- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

Конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

У ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Слід зазначити, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 56982,00грн в якості попередньої оплати за товар, який мав бути переданий відповідачем у майбутньому. Кошти були перераховані на підставі укладеного між сторонами договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку.

Таким чином відсутні підстави вважати, що відповідні кошти набуті відповідачем без належної правової підстави.

Наведене свідчить, що обраний позивачем спосіб захисту відносно повернення перерахованих відповідачу коштів попередньої оплати є невірним.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч.2 ст. 5 ГПК України, законодавець визначив, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до положень ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Дана норма закону дає право покупцю, який сплатив попередню оплату, вимагати повернення такої оплати, якщо продавець не передав товар у встановлений строк.

Як встановлено судом, позивач скеровував відповідачу Претензію/Вимогу від 23.08.2019р., в якій просив відповідача передати Товар протягом семи днів, з моменту отримання Претензії про що повідомити безпосередньо Директору ТОВ ТСК-КОМФОРТ Чучко С.М. за номером телефону: НОМЕР_4. Також позивач повідомив відповідача, що у разі не передання Товару у визначений строк, вважати Договір купівлі-продажу від 22.10.2018 року розірваним з огляду на відмову Покупця від Договору та перерахувати на реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ суму грошових коштів у розмірі 56 982,00грн.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку, що укладений 22 жовтня 2018 року між позивачем та відповідачем договір купівлі - продажу слід розірвати, відповідач всупереч своїх договірних зобов`язань та претензії/вимоги позивача не передав позивачу обумовлений договором товар, суд вважає, що відповідач повинен повернути позивачу кошти в сумі 56 982,00грн, які відповідач отримав від позивача в якості попередньої оплати за договором від 22.102.018р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.6.5, 6.7 договору, сторони погодили, що за порушення строків передачі товару продавець сплачує штраф у розмірі 500,00 грн за кожен день прострочення передачі. За односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, що випливають із цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 50% від ціни товару зазначеного у п. 4.2 цього договору (56982,00грн) .

Твердження позивача про те, що оскільки положенням п.6.5 договору в передбачено періодичність сплати штрафу то такий є пенею, спростовуються наступним.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як вбачається з п. 6.5 договору, його положення не містять бази нарахування (суми) від якої у відсотках має нараховуватись пеня, натомість чітко визначено розмір штрафу за один день.

Суд також звертає увагу позивача на те, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Виходячи з умов укладеного між сторонами договору, саме позивач, як покупець повинен був здійснити оплату за товар, в той час, як відповідач повинен був передати товар позивачу. Таким чином грошове зобов`язання за умовами укладеного між сторонами договору виникло саме в позивача, а не у відповідача.

Таким чином, судом встановлено, що позивач нарахував відповідачу 28491,00 грн штрафу за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за договором та 154 000,00грн штрафних санкцій за прострочення строку передачі товару.

Однак проаналізувавши наведені положення договору (п.6.5, 6.7), суд дійшов висновку, що одночасне їх застосування у даному випадку є неможливим, оскільки притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, суперечить положенням статті 61 Конституції України, яка визначає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так передбачений п. 6.5 договору штраф може бути застосований у випадку, коли товар було передано але із порушенням строків передачі які визначені договором, або коли товар ще не передано, але може бути передано в майбутньому.

В даному випадку відповідач взагалі не вчинив жодних дій спрямованих на виконання своїх договірних зобов`язань щодо передачі товару позивачу, та не передав жодної його частини. Тобто відповідач фактично відмовився від виконання договору. Більше того, оскільки суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу між сторонами слід розірвати, а отримані відповідачем кошти попередньої оплати підлягають поверненню позивачу, відповідач позбавляється обов`язку передати товар позивачу у майбутньому.

В той же час, штраф обумовлений п. 6.7 договору є видом відповідальності саме за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань, яка безпосередньо виражається у невчиненні стороною певних дій, які вона мала вчинити згідно договору. В даному випадку відповідач повинен був передати позивачу товар, однак безпідставно не передав його, і таким чином виразив свою відмову виконувати договір. Тобто відмова виконувати умови договору є більш ширшим поняттям та охоплює порушення строків передачі товару.

З огляду на викладене суд вважає, що нарахування позивачем відповідачу штрафу в сумі 154 000,00грн в порядку передбаченому п. 6.5 договору є необґрунтованим.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, а саме:

- розірвати укладений 22 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ , (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ (покупець) договір купівлі - продажу.

- стягнути з відповідача на користь позивача 56 982,00грн, які були перераховані відповідачу в якості попередньої оплати за товар, та 28491,00 грн штрафу за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за договором. Всього 85473,00грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем заявлено майнову та немайнову вимоги, а відтак при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 1921,00грн за вимогу немайнового характеру та 3583,10грн за вимогу майнового характеру.

Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, судовий збір покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін, а у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, оскільки позовна вимога немайнового характеру задоволена судом в повному обсязі, а вимога майнового задоволена частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 3 203,10грн. (з яких 1921,00грн за вимогу немайнгового характеру та1282,10грн за вимогу майнового характеру).

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати договір купівлі - продажу укладений 22 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ (79020, м.Львів, вул. Малоголосківська, буд.8Д, кв.165, ідентифікаційний код 40071810) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, селище Чайки, вул. В.Лобановського,буд.5, кв. 96, ідентифікаційний код 37438209).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКІ ІНЖЕНЕРНІ РІШЕННЯ (79020, м.Львів, вул. Малоголосківська, буд.8Д, кв.165, ідентифікаційний код 40071810) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТСК-КОМФОРТ (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, селище Чайки, вул. В.Лобановського,буд.5, кв. 96, ідентифікаційний код 37438209) 56 982,00грн, які були перераховані відповідачу в якості попередньої оплати за товар, 28491,00 грн штрафу за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов`язань за договором, 3 203,10грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного

господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.01.2020р.

Суддя Запотічняк О.Д.