Постанова

від 23.01.2020 по справі 905/1115/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року

м. Київ

cправа № 905/1115/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2019

у справі № 905/1115/19

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі"

до Державного підприємства "Енергоринок"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про відновлення становища, яке існувало до порушення права,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства "Енергоринок" про відновлення становища, яке існувало до порушення права.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неправомірну некомпенсацію відповідачем втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року шляхом зменшення вартості електричної енергії, купленої за договором №4863/01 від 19.08.2008.

Позивачем 12.09.2019 подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд: 1. Вжити заходів щодо забезпечення позову Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" до Державного підприємства "Енергоринок" про відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом зменшення вартості електричної енергії, купованої за договором від 19.08.2019 № 4863/01 в період: листопад, грудень 2014 року та січень - березень 2015 року, в розмірі 713 682 614,94 грн. (без ПДВ);

2. Зупинити дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та/або приватних виконавців щодо примусового виконання наказів №908/999/15-г, №905/707/16 та/або будь-яких інших виконавчих документів, виданих на підставі та в межах судових рішень у справах №908/999/15-г, №905/707/16, що набрали законної сили, про примусове стягнення заборгованості з позивача на користь відповідача;

3. Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та/або приватних виконавців (у разі винесення ними відповідних постанов) зняти арешт з коштів та майна позивача, що виник у зв`язку з примусовим виконанням наказів № 905/707/16, № 908/999/15-г про примусове стягнення заборгованості з позивача на користь відповідача;

4. Заборонити Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та/або приватним виконавцям вчиняти будь-які виконавчі дії, направлені на виконання наказа № 905/707/16, виданого 08.08.2016 Господарським судом Донецької області, про стягнення з позивача на користь відповідача 1 370 352 048, 24 грн. основного боргу, 1 500 000, 00 грн. пені, 1 350 039, 75 грн. штрафу, 132 538 250, 04 грн. інфляційних нарахувань, 29 303 096, 30 грн. 3% річних, 194 138, 16 грн. витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви, та/або будь-яких інших виконавчих документів, виданих на підставі та в межах судових рішень у справі № 905/707/16, що набрали законної сили, у тому числі направлені на стягнення виконавчого збору, а саме: здійснювати дії, направленні щодо накладення арешту на майно та грошові кошти боржника;

5. Заборонити Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та/або приватним виконавцям вчиняти будь-які виконавчі дії, направлені на виконання наказа № 908/999/15-г, виданого 03.09.2015 Господарським судом Донецької області, про стягнення з позивача на користь відповідача 787 763 908, 93 грн. основного боргу, 1 268 621, 44 грн. пені, 254 139, 76 грн. штрафу, 22 409 695, 17 грн. інфляційних нарахувань, 1 582 487, 43 грн. 3% річних, 72 068, 24 грн. витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви, 505, 88 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, та/або будь-яких інших виконавчих документів, виданих на підставі та в межах судових рішень у справі № 908/999/15-г, що набрали законної сили, у тому числі направлені на стягнення виконавчого збору, а саме: здійснювати дії, направленні щодо накладення арешту на майно та грошові кошти боржника;

6. Заборонити Акціонерному товариству "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" вчиняти будь-які дії, направленні на виконання вимог Органів ДВС та приватних виконавців щодо примусового стягнення з позивача за виконавчими документами №908/999/15- г, №905/707/16 та/або будь-якими іншими виконавчими документами, виданими на підставі та в межах судових рішень у справах №908/999/15-г, №905/707/16, що набрали законної сили, включаючи накладати арешти, здійснювати примусове виконання шляхом списання коштів за платіжними вимогами та іншими платіжними документами, тощо;

7. Заборонити Акціонерному товариству "ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ" вчиняти будь-які дії направленні на виконання вимог Органів ДВС та приватних виконавців щодо примусового стягнення з АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" за виконавчими документами № 908/999/15- г, № 905/707/16, та/або будь-якими іншими виконавчими документами, виданими на підставі та в межах судових рішень у справах № 908/999/15-г, № 905/707/16, що набрали законної сили, включаючи накладати арешти, здійснювати примусове виконання шляхом списання коштів за платіжними вимогами та іншими платіжними документами, тощо.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.09.2019 (суддя Фурсова С.М.) заяву про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та/або приватних виконавців щодо примусового виконання наказів № 908/999/15-г, № 905/707/16 та/або будь-яких інших виконавчих документів, виданих на підставі та в межах судових рішень у справах № 908/999/15-г, № 905/707/16, що набрали законної сили, про примусове стягнення заборгованості з Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" на користь Державного підприємства "Енергоринок". В іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 (колегія суддів у складі: Россолов В.В. - головуючий, Склярук О.І., Хачатрян В.С.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову в даній справі та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 905/1115/19. В іншій частині ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.09.2019 у справі № 905/1115/19 залишено без змін.

Як встановлено судами обох інстанцій, заява про вжиття заходів забезпечення позову мотивована тим, що за змістом розділу 4 "Умови визначення обсягів купівлі-продажу електроенергії" договору №4863/01 від 19.08.2008 фактичні дані про обсяги електричної енергії, проданої ДП "Енергоринок" АТ "ДТЕК Донецькі електромережі", відображаються у актах купівлі-продажу електроенергії, також передбачена можливість коригування платежу ЕК з урахуванням встановлених НКРЕКП вирівнювальних націнок (знижок), дотацій у зв`язку із застосуванням єдиних роздрібних тарифів на електроенергію для кожного із класів споживачів, крім населення, на території України.

Як зазначає заявник, на виконання умов договору № 4863/01 від 19.08.2008 ДП "Енергоринок" було нараховано АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" певну вартість купованої електроенергії за період листопад-грудень 2014 року і січень-березень 2015 року.

Однак заявник, як постачальник електричної енергії за регульованим тарифом, мав право на компенсацію втрат від здійснення постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за період листопад-грудень 2014 року і січень-березень 2015 року, але через незаконну бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), що доведена та встановлена рішеннями судів у справі № 805/1225/15-а (постанова Донецького окружного адміністративного суду від 04.12.2017, залишена без змін постановами Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 та Верховного Суду від 18.10.2018), постанови НКРЕКП про компенсацію дотаційних сертифікатів в період листопад-грудень 2014 року і січень-березень 2015 року не враховували суми дотаційних сертифікатів для пільгових категорій споживачів, що проживають/розміщені у зоні проведення антитерористичної операції, тому суми таких дотаційних сертифікатів не були враховані ДП "Енергоринок".

В контексті викладеного, як посилається заявник, невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може призвести до безпідставного стягнення з АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" коштів, право на стягнення яких у ДП "Енергоринок" фактично виникло неправомірно, внаслідок незаконних дій самого відповідача, що призвели до штучного збільшення вартості купленої у вказаних вище періодах електроенергії, а відповідно і до стягнення з заявника заборгованості у надмірному розмірі.

При цьому, позивач вказує на необхідність врахування особливостей правовідносин у галузі електроенергетики, зокрема, тих, що склалися між АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" та ДП "Енергоринок", оскільки в результаті реформування Оптового ринку електричної енергії з 01.07.2019 ДП "Енергоринок", який раніше був оптовим постачальником електроенергії, більше не виконує ці функції. На сьогоднішній день не просто не існує жодних відносин між цими суб`єктами господарювання, а й не буде існувати їх в майбутньому.

Так, 17.04.2019 Кабінет Міністрів України своєю постановою № 324 утворив на базі ДП "Енергоринок" два нових державних підприємства: ДП "Гарантований покупець" та ДП "Оператор ринку", які є новими учасниками ринку електричної енергії, відповідно до його нової моделі. При цьому, згідно з п. 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України новостворені підприємства є правонаступниками майна, прав та обов`язків ДП "Енергоринок" відповідно до розподільних балансів, за винятком кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію. Таким чином, у випадку допущення примусового стягнення з АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" заборгованості на користь відповідача за судовими рішеннями у справах №908/999/15-г та № 905/707/16, в подальшому у заявника фактично буде відсутня можливість повернути ці грошові кошти, у зв`язку з відсутністю правонаступників ДП "Енергоринок" у цій частині його зобов`язань.

Окрім того, накладення арешту на розрахункові рахунки АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" призведе не тільки до негативних наслідків для працівників підприємства та Донецької області в цілому, а й до припинення розподілу електричної енергії та, як наслідок, постачання питної води Донецької області, що у свою чергу призведе до підвищення соціальної напруги, комунального колапсу всіх населених пунктів Донецької області, екологічної катастрофи, масового невдоволення та необхідності негайного реагування та вирішення зазначених проблем.

Частково задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та/або приватних виконавців щодо примусового виконання наказів №908/999/15-г, №905/707/16 та/або будь-яких інших виконавчих документів, виданих на підставі та в межах судових рішень у справах №908/999/15-г, №905/707/16, що набрали законної сили, про примусове стягнення заборгованості з АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" на користь ДП "Енергоринок" не суперечить предмету спору та спрямований на попередження надмірного стягнення з АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" коштів у рамках виконання судових рішень №905/707/16 та 908999/15-г, у зв`язку з чим задовольнив заяву про забезпечення позову в цій частині. В решті заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено, оскільки в ході виконання рішень суду у справах №905/707/16, №908/999/15-г вже накладено арешт на кошти боржника, як захід примусового виконання судових рішень, а у Господарського суду Донецької області, згідно з ч. 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", відсутні підстави для зняття такого арешту з огляду на те, що виконавчі документи були видані у рамках інших справ.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що предметом позову в даній справі є проведення відповідачем перерахунку нарахувань за договором №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 року - березень 2015 року в розмірі 713 682 614, 94 грн. У разі задоволення позову відповідний обов`язок виникає у відповідача з моменту набрання рішенням законної сили та триває до моменту виконання останнім відповідних дій. Отже, виконання рішення немайнового характеру ставиться в залежність виключно від реалізації боржником певного ряду дій.

Відтак, в даному випадку імовірність утруднення або невиконання рішення господарського суду пов`язується виключно з обставинами можливого ухилення боржника від виконання дій, визначених в якості предмету позову. Разом з тим, позивачем не зазначено про існування жодних обставин, які б підтверджували опосередковано або безпосередньо намагання сторони уникнути виконання рішення в даній справі. Аргументи з приводу існування обставин утруднення або невиконання рішення господарського суду зводяться лише до загрози стягнення з нього коштів за договором №4863/01 від 19.08.2008 за період листопад 2014 березень 2015 року без врахування суми компенсації дотаційних сертифікатів, а відтак безпосередньо не пов`язані з обставиною можливого ухилення боржника від виконання дій, визначених в позовній заяві. За таких обставин позивачем при зверненні з заявою про забезпечення позову не обґрунтовано існування обставин, які б утруднили або зробили неможливим виконання рішення в даній справі, а відтак і наявність зв`язку між визначеними заходами забезпечення і предметом позовної вимоги. В матеріалах справи відсутні докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені. Крім цього, положення ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачають можливість зупинення виконавчого провадження на підставі судового рішення в рамках забезпечення позову. У зв`язку з цим неприпустимим є визначення в якості заходу забезпечення позову зупинення виконання судового рішення. В свою чергу, суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого господарського суду з приводу неправомірності визначення в якості заходу забезпечення позову зняття арешту накладеного в межах виконання рішень суду у справах №905/707/16, №908/999/15-г, оскільки останній може бути знятий в порядку передбаченим Законом України "Про виконавче провадження" та Розділом V Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в межах справ №905/707/16, №908/999/15-г.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її повністю скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду (про забезпечення позову) - залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що: обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції та/або приватних виконавців щодо примусового виконання наказів № 908/999/15-г, № 905/707/16 та/або будь-яких інших виконавчих документів, виданих на підставі та в межах судових рішень у справах № 908/999/15-г, № 905/707/16, що набрали законної сили, про примусове стягнення заборгованості з Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" на користь Державного підприємства "Енергоринок" не суперечить предмету спору; суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі заходи є необхідною умовою для подальшого виконання рішення суду у випадку, якщо судове рішення буде винесено на користь позивача; невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може призвести до безпідставного стягнення з позивача коштів, право на стягнення яких у відповідача виникло неправомірно, внаслідок незаконних дій самого відповідача, що призвели до штучного збільшення вартості купленої у вказаних періодах електроенергії, а відповідно і до стягнення з позивача заборгованості у надмірному розмірі; у випадку допущення примусового стягнення з позивача заборгованості на користь позивача за судовими рішеннями у справах № 908/999/15-г та № 905/707/16 в подальшому у заявника буде відсутня можливість повернути ці кошти, у зв`язку з відсутністю правонаступників відповідача у цій частині його зобов`язань; в оскаржуваній постанові наявна підміна поняття, оскільки застосування заходів забезпечення позову не припиняє виконання рішення суду, а зупиняє їх примусове виконання до прийняття рішення у справі; в оскаржувані постанові чітко не зазначено, які саме норми матеріального та процесуального права порушені місцевим господарським судом.

Також до Верховного Суду 26.12.2019 надійшли доповнення до касаційної скарги, подані в межах строку, визначеного ст. 298 ГПК України, у яких позивач зазначає, що він, як постачальник електричної енергії за регульованим тарифом, мав право на компенсацію втрат від здійснення постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за період листопад-грудень 2014 року і січень-березень 2015 року, але через незаконну бездіяльність НКРЕКП, постанови НКРЕКП про компенсацію дотаційних сертифікатів в період листопад-грудень 2014 року і січень-березень 2015 року не враховували суми дотаційних сертифікатів для пільгових категорій споживачів, що проживають/розміщені у зоні проведення антитерористичної операції, тому суми таких дотаційних сертифікатів не були враховані ДП "Енергоринок". Позивач мав "законне сподівання" та "право вимоги" до держави щодо видачі дотаційних сертифікатів для компенсації витрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за періоди: листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року, які від імені держави шляхом прийняття відповідної постанови НКРЕКП повинні були бути видані. У зв`язку з порушенням державою принципів "законного сподівання" та "права вимоги" по відношенню до позивача, відповідач отримав можливість стягнути з позивача заборгованість, рівну сумі невиданих дотаційних сертифікатів, право на стягнення яких у відповідача фактично виникло неправомірно. Крім цього, апеляційний суд неправильно застосував норми Закону України "Про виконавче провадження", тоді як забезпечення позову було задоволено судом першої інстанції в рамках розгляду справи № 905/1115/19 до вирішення спору з урахуванням норм ГПК України. Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції керувався ст.ст. 275, 277 ГПК України, які передбачають підстави для скасування саме судового рішення, а не ухвали суду. В свою чергу, ГПК України містить ст. 280, яка встановлює підстави для скасування ухвали суду, але за умови, якщо вона перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на скаргу до 20.01.2020.

До Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність викладених в ній висновків. Так відповідач вказує, що рішення судів у справах № 908/999/15-г та № 905/707/16 станом на 13.09.2019 (дата винесення скасованої ухвали про забезпечення позову) є чинними та такими, що підлягають обов`язковому виконанню на всій території України, а суд не може заборонити органам державної влади (в тому числі й органам державної виконавчої служби) та/або органам місцевого самоврядування здійснювати покладені на них згідно з законодавством повноваження.

Також до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від особи, яка підписалась як головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого не додано вказаної у додатках копії довіреності на ім`я відповідної особи (що підтверджується актом № 29.1-11/ 19 від 22.01.2020), у зв`язку з чим відзив не приймається до розгляду.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Виходячи з положень ст.ст. 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Предметом спору у цій справі є вимога щодо зобов`язання відновити положення АТ "ДТЕК Донецькі електромережі", яке існувало до порушення права, шляхом зменшення нарахувань за договором №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 року -березень 2015 року в розмірі 713 682 614, 94 грн. (без ПДВ). Отже, позов зводиться до зобов`язання сторони вчинити дії у вигляді проведення перерахунку нарахувань по договору №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 року березень 2015 року в розмірі 713 682 614, 94 грн. (без ПДВ).

Оскільки заявник звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не мала взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а мала застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Таким чином, звертаючись з відповідною заявою позивач повинен обґрунтувати імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Колегія суддів зауважує, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з позовом про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Тобто позивач повинен аргументувати: імовірність утруднення або невиконання рішення господарського суду, шляхом надання доказів на підтвердження існування обставини утруднення чи можливого невиконання рішення суду в разі задоволення позову; наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення господарського суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням.

Враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Апеляційним судом встановлено, що заявником імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в даній справі пов`язується з обставиною примусового виконання рішень господарського суду у справах № №908/999/15- г, №905/707/16 за якими стягнуто з позивача заборгованість за договором №4863/01 від 19.08.2008 за період листопад 2014 року - березень 2015 року без врахування суми компенсації дотаційних сертифікатів.

Разом з тим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що предметом позову у даній справі є проведення відповідачем перерахунку нарахувань за договором №4863/01 від 19.08.2008 саме за період листопад 2014 - березень 2015 року в розмірі 713 682 614, 94 грн., а тому позивач повинен, з урахуванням обраного предмета позову, довести неможливість здійснення такого перерахунку у випадку задоволення позову.

Тобто, як обґрунтовано зазначив апеляційний господарський суд, виконання рішення немайнового характеру ставиться в залежність виключно від реалізації відповідним боржником певного ряду дій.

Відтак, в даному випадку імовірність утруднення або невиконання рішення господарського суду пов`язується виключно з обставинами можливого ухилення боржника від виконання дій, визначених в якості предмету позову.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачем не зазначено про існування жодних обставин, які б підтверджували опосередковано або безпосередньо намагання сторони уникнути виконання рішення в даній справі. Аргументи позивача з приводу існування обставин утруднення або невиконання рішення господарського суду, які зводяться до загрози стягнення з нього коштів по договору №4863/01 від 19.08.2008 за період листопад 2014 - березень 2015 року без врахування суми компенсації дотаційних сертифікатів, безпосередньо не пов`язані з обставиною можливого ухилення боржника від виконання дій, визначених в позовній заяві у справі № 905/1115/19.

Враховуючи викладене, визначена заявником обставина у вигляді примусового виконання рішень суду у справах № 905/707/16, № 908/999/15-г не впливає на процес виконання рішення господарського суду у даній справі, а відтак не може розглядатись в контексті обставини, яка істотно ускладнює чи унеможливлює ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім цього, судом апеляційної інстанції вказано, що в матеріалах справи відсутні докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що АТ "ДТЕК Донецькі електромережі" при зверненні з заявою про забезпечення позову не обґрунтовано існування обставин, які б утруднили або зробили неможливим виконання рішення в даній справі, а відтак і наявність зв`язку між визначеними заходами забезпечення і предметом позовної вимоги.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що наказ у справі № 908/999/15 видано на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 19.08.2015 у справі №908/999/15 (зазначена постанова набрала законної сили 19.08.2015 та є чинною), а наказ у справі №905/707/16 видано на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 21.04.2016 у справі № 905/707/16 (вказане рішення після його оскарження до судів апеляційної та касаційної інстанції набрало законної сили 30.06.2016 та є чинним).

Статтею 129 1 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання.

Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

В свою чергу, ст. 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, враховуючи зазначені положення в сукупності, господарський суд не наділений правом зупинення виконання судового рішення в рамках забезпечення позову.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що в оскаржуваній постанові чітко не зазначено, які саме норми матеріального та процесуального права порушені місцевим господарським судом - не приймаються колегією суддів в якості підстави для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції не констатував порушення правових норм судом першої інстанції, а за результатами перегляду відповідної ухвали дійшов висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки існуванню зв`язку між заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги та існуванню імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів (про що прямо зазначено у оскаржуваній постанові). Крім цього Верховний Суд зауважує, що відсутність у тексті останньої чіткого переліку правових норм, яким, на думку суду апеляційної інстанції, не відповідає ухвала місцевого господарського суду, за наявності обґрунтованих доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції з відповідним посиланням на статті законодавчих актів, не свідчить про неналежне мотивування судом своїх висновків та не може бути підставою для скасування законного судового рішення суду апеляційної інстанції. До то ж з тексту постанови вбачається, що роблячи висновок про те, що "також судом не досліджено зміст заходів забезпечення позову на їх відповідність вимогам чинного законодавства" апеляційний суд вказував саме на питання відповідності вимог заяви про забезпечення позову положенням Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, ст. 34 вказаного Закону.

Колегія суддів також погоджується з позицією місцевого та апеляційного господарських судів з приводу неправомірності визначення в якості заходу забезпечення позову зняття арешту накладеного в межах виконання рішень суду у справах №905/707/16, №908/999/15-г, оскільки з урахування положень ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" (рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом) та ст.ст. 339, 340 ГПК України (сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права, а відповідна скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції) останній може бути знятий в порядку, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження" та Розділом V Господарського процесуального кодексу України в межах справ №905/707/16, №908/999/15-г.

Інші доводи скаржника правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Донецькі електромережі" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2019 у справі № 905/1115/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.