Рішення

від 24.01.2020 по справі 489/5634/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/5634/19 провадження №2/489/814/20

РІШЕННЯ

Іменем України

24 січня 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Коденко К.В.,

розглянувши у м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради Центр захисту тварин (далі - КП ММР Центр захисту тварин ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

встановив:

У жовтні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 02.10.2018 по 05.11.2018 у сумі 19 179,60 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.09.2017 вона була прийнята на посаду головного лікаря ветеринарної медицини КП ММР Центр захисту тварин . 01.10.2018 наказом №129-К Директора КП ММР Центр захисту тварин її було звільнено з займаної посади. Однак в день звільнення КП ММР Центр захисту тварин не повідомило її про нараховані суми належні при звільнені та не здійснило виплату належних коштів (заробітної плати за вересень та за жовтень 2018 року, та компенсації за всі не використані нею дні щорічної відпустки), що є порушенням частини першої статті 116 КЗпП України. Оскільки на момент звернення до суду з вказаним позовом відповідачем не проведено виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач просить позов задовольнити.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги він не визнав в повному обсязі та вказав, що в день звільнення 01.10.2018 позивачу було видану трудову книжку, що підтверджується її власноручним підписом у Книзі руху трудових книжок та вкладишів до них. Того ж дня позивача було ознайомлено із сумою належною їй при звільнені, що підтверджується її власноручним підписом у Журналі ознайомлення із сумою належною працівникові при звільнені. Оскільки позивач з 09.07.2019 по 28.09.2018 знаходилась на лікарняному та надала підтвердження - листок непрацездатності за останню частину лікарняного лише 01.10.2018, остаточний розрахунок з нею було проведено після перерахування Фондом соціального страхування України коштів на спеціальний рахунок підприємства. Станом на дату звільнення на розрахункові рахунку підприємства було накладено арешт відповідно до постанов ВП №56708197 від 11.07.2018 та 08.08.2018. Арешт з коштів підприємства було знято тільки 25.10.2019 відповідно до Постанови про зняття арешту з коштів. За такого, у період з 11.07.2018 по 25.10.2018 можливість підприємства здійснювати банківські операції, такі як виплата заробітної плати, була відсутня з об`єктивних обставин, тому вина відповідача у несвоєчасній виплаті належних звільненому працівникові при звільнені сум відсутня. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем було пропущено визначений законом тримісячний строк для звернення з вказаним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного.

04.09.2017 ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного лікаря ветеринарної медицини у відділі стерилізації та утримання тварин КП ММР Центр захисту тварин , що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Наказом №129-К від 01.10.2018 позивач була звільнена з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова книжка отримана нею 01.10.2018, про що зроблено відповідний запис у Журналі обліку та видачі трудових книжок, та підтверджується її власноручним підписом.

01.10.2018 ОСОБА_1 було ознайомлено із сумою належною їй при звільненні, що підтверджується її власноручним під у Журналі ознайомлення із сумою належною працівникові при звільненні.

Проте, як встановлено судом, виплата заробітної плати позивачу в день звільнення не проводилась.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не осопорюється, що остаточний розрахунок із позивачем проведено відповідачем 05.11.2018.

Постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка А.І. від 11.07.2018 накладено арешт на кошти відповідача у сумі 140541,83 грн., а постановою від 08.08.2018 накладено арешт на кошти у сумі 149754,83 грн.

Постановою про зняття арешту з коштів від 25.10.2018 арешти з коштів відповідача були зняті.

Конституцією України гарантовано право особи на працю та право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 97 КЗпП України встановлює, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції Про захист заробітної плати , ратифікованої Україною 04.08.1961, заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Таким чином, право працівника на оплату праці гарантується державою першочергово і законом передбачено відповідальність за невиплату заробітної плати у визначені строки.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі статті 116 КЗпП України, відповідачу належало провести повний розрахунок з працівником в день звільнення 01.10.2018, що зроблено не було.

Як встановлено судом відповідач здійснив повний розрахунок перед позивачем по заборгованості з виплати заробітної плати 05.11.2018

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з постановами від 11.07.2018 та 08.08.2018 на які покликається відповідач, арешт накладено на рахунки відповідача в межах певної суми і відповідач може здійснювати видаткові операції понад зазначену суму.

Відповідач також не довів, що у нього не має рахунків зі спеціальним режимом використання для виплати заробітної плати. Якщо відповідач взагалі не відкривав таких рахунків, то невиплата заробітної плати сталася з вини відповідача. Розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідач не оспорював.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем відсутності його вини у несвоєчасній виплаті належних звільненому працівнику при звільненні сум.

При цьому, статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Слід відзначити, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вищевказана позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08.11.2017 по справі № 6-1626цс17, а також із постановою Верховного Суду від 23.01.2018 по справі № 373/908/16-ц. Крім того, аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати .

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що встановлені статтями 228 , 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.

Судом встановлено, що перебіг строку звернення до суду за вирішенням вказаного спору почався з 05.11.2018 (день фактичного розрахунку з позивачем) та сплинув через три місяці - 05.02.2019.

До суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернулась 18.10.2019, пропустивши при цьому тримісячний строк, визначений статтею 233 КЗпП України.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази у підтвердженні поважності причини пропуску строку для звернення до суду з вказаною позовною заявою.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність вини відповідача у несвоєчасній виплаті належних звільненому працівнику при звільненні сум, однак зважаючи на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України , що є підставою відмови в задоволенні позову, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з пунктом 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Комунальне підприємство Миколаївської міської ради Центр захисту тварин , ЄДРПОУ 24796498, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Водопійна (Комінтерна), 36.

Повний текст судового рішення складено 24.01.2020.

Суддя І.В.Коваленко