Рішення

від 15.01.2020 по справі 640/1396/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2020 року м. Київ № 640/1396/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

Обставини справи:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі також - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Заявлені вимоги обґрунтував тим, що йому неправомірно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Відмова мотивована тим, що у відповідача відсутні підстави для надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо земельної ділянки, незважаючи на рішення суду.

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав відзив на позов, при цьому в обґрунтування зазначив, що у відповідача відсутні підстави для надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо земельної ділянки оскільки право користування визнано за ОСОБА_1 , а не за СФГ Яковлев за яким позивач просив визнати право користування. Просив у задоволенні позову відмовити.

Так, розглянувши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності суд встановив наступне.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 , 02.08.2000 створено та зареєстроване Селянське (фермерське) господарство Яковлев .

Позивачеві на праві постійного користування надана земельна ділянка, площею 50,0000 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні на підставі Державного акта на право постійного користування землею виданого громадянину України від 23.04.2001, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №70. Тобто, земельна ділянка отримана в користування після створення ним селянського (фермерського) господарства.

Розпорядженням Бориспільської райдержадміністрації від 18.08.2004 №679 голові Селянського (фермерського) господарства Яковлев ОСОБА_2 та членам цього господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передано у приватну власність земельні ділянки площею 4,3800га кожна (загальною площею 17,5200га) для ведення фермерського господарства, що підтверджується наступним:

Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_2 , серія НОМЕР_1 від 12.10.2004 на земельну ділянку площею 4,3800га, з кадастровим номером: 3220886700:07:004:0007, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Сеньківська сільська рада;

Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_1 , серія НОМЕР_2 від 29.11.2004 на земельну ділянку площею 4,3800га, з кадастровим номером: 3220886700:07:004:0006, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Сеньківська сільська рада;

Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_4 , серія НОМЕР_3 від 11.11.2004 на земельну ділянку площею 4,3800га, з кадастровим номером: 3220886700:07:004:0005, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Сеньківська сільська рада;

Державний акт на право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_5 , серія НОМЕР_4 від 11.11.2004 на земельну ділянку площею 4,3800га, з кадастровим номером: 3220886700:07:004:0004, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Сеньківська сільська рада.

Отже, голова та члени Селянського (фермерського) господарства Яковлев у добровільному порядку переоформили право постійного користування, земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, на право приватної власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 17,5200га. Тобто, відбулось розпаювання наданої на праві постійного користування гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 50,0000га.

В подальшому, до Державного акта на право постійного користування землею внесені не були, договір оренди на земельну ділянку площею 32,4800 га позивач не укладався. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Позивачем не надано, як зазначає відповідач, доказів того, що ця земельна ділянка сформована, визначені її межі, відбулося винесення межових знаків на полі та відомості занесені до Державного земельного кадастру. Відсутність встановлення меж прямо забороняла користуватися земельною ділянкою.

У відповідності до прикінцевих та перехідних положення Закону України Про Державний земельний кадастр , згідно з якими земельні ділянки, право власності (користування) на які виникли до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Земельна ділянка надана в постійне користування, площею 50,0000га на початку 2004 року вважалась сформованою. Однак, зазначена земельна ділянка припинила своє існування наприкінці 2004 року, після проведення розпаювання цієї земельної ділянки та передачі її у власність членам Селянського (фермерського) господарства Яковлев .

Позивач посилається в позовній заяві на рішення Бориспільського району Київської області від 10.02.2016 №359/11625/15-н яким визнано право постійного користування 1/2 частиною земельної ділянки в порядку спадкування, що розташована на території Сеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, площею 16,2400га.

Однак, суд зазначає, що зазначеним рішенням № 359/11625/15-н визнано право постійного користування 1/2 частиною земельної ділянки, площею 16,2400га, за ОСОБА_1 , як за фізичною особою, а не за СФГ Яковлев .

Позивачем подано заяву від 28.03.2018 (вх.№6713/0/94-18) в якій просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування. Відповідачем надано відповідь за №6713/0-4335/0/17-18 від 03.05.2018, в якій зазначив про відсутність підстав для надання зазначеного дозволу.

Частиною 2 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Зазначений перелік є вичерпним та в ньому відсутні фізичні особи, які успадкували право постійного користування земельною ділянкою.

Суд не бере до уваги посилання позивача на ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки остання регулює порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку землеустрою на земельну ділянку та присвоєння кадастрового номеру, суд зазначає наступне.

Головне управління, як суб`єкт владних повноважень, повинен діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а його дискреційні повноваження обмежені вимогами цих законів.

Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дню чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної в постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/1552,7/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно Рекомендацій Комітету Ради Європи. № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий, орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим, питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі Брайєн проти Об`єднаного Королівства (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (Sigma Radio Television ltd, v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі Путтер проти Болгарії (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Частиною 3 ст.123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на зазначене, позовні вимоги суд розцінює як втручання в повноваження віднесені до компетенції органів виконавчої влади, а тому зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку є нічим іншим, як втручання в діяльність відповідача.

Відповідно ч.1 ст. 16 Закону України Про Державний земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

В свою чергу, підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру визначені ст. 21 Закону України Про Державний земельний кадастр . Відомості до Державного земельного кадастру вносяться на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З огляду на вищезазначене присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, та беруче до уваги, що в позовних вимогах ОСОБА_1 просить зобов`язати Головне управління надати дозвіл на розробку проекту землеустрою та присвоїти кадастровий номер на земельну ділянку, площею 16,2400га, яка належить на праві постійного користування СФГ Яковлев , а не позивачеві то суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправність дій відповідача та з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій