Постанова

від 23.07.2007 по справі 8940-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

8940-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.07.2007Справа №2-11/8940-2007А

За позовом – Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (95017, м. Сімферополь, пр. Кірова, 51/52-10а)

До відповідача – Приватного сільськогосподарського підприємства «Крим», (97210, Советський район, с.Дмитрівка, пров. Білоруський, 2)

Про  стягнення  5486 грн.

Суддя А.С. Цикуренко

При секретарі Лисюк О.Д.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача  – Ковалевська Є.В., дов. у справі

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи:

     Позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача про стягнення 5486 грн. штрафних санкцій.

      Відповідач в судове засідання не з'явився, відзива або заперечень на позов не представив, про причини неявки суд не повідомив, про день розгляду справи ізвещався належним чином : рекомендованою поштою з повідомленням (а.с.9).

      Згідно п.2 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ними про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.

     По клопотанню  представників  сторін провадження по справі здійснювалося   російською мовою у відповідності зі ст. 10 Закону України «Про судоустрій».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, вислухавши представників  сторін, суд

                                                 встановив:

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач не виконав  встановлений  норматив по працевлаштуванню  інвалідів і не створив 1 робоче місце для інваліда. Середньорічна зарплата штатного працівника в 2006 р. склала 5486 грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

Відповідно до п.п.1 й 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.02р. Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного керування, що діє в складі Мінпраці й  підпорядковується йому.

Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

У чинність п.3  цього Положення одне із завдань Фонду є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні обґрунтовується  на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У чинність  ч.1 ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні» для підприємств, установ й організацій незалежно від форм власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 у кількості 1 робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Керівники підприємств у випадку не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 20 зазначеного Закону  передбачено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менше, чим установлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту  інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається  в розмірі середньорічної   заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.                                                                                

До завдань Фонду, передбачених у п. 3 Положення № 1434 , відноситься і здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

          Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314 ( далі Положення № 314)  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створени необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введеним в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розроблюють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову численість штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

          В  силу викладеного суд приходить до висновку , що відповідно до норм, визначених у Положенні №  314, робоче місце для інваліда вважається створеним саме  з моменту працевлаштування на ньому інваліда. В силу чого стає очевидним, що підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди та установи ( організації) інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені у Положенні № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

Аналізуючи норми Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,  суд вважає, що в законі не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості  за формою 3-ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення  на підприємство, воно звільняється від обов'язку сплатити самостійно встановлену суму  штрафних санкцій. Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер  альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або  дотримує норматив, або сплачує  конкретну суму до держбюджету  України. При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини. Між позивачем та відповідачем  у результаті невиконання останнім нормативу по працевлаштуванню інвалідів  та несплати штрафних санкцій виникли публічно-правові відносини,  які   взагалі не передбачають можливості існування питання про відповідальність, пов'язану з винними діями  особи, що не є суб'єктом владних повноважень, оскільки питання про наявність вини може розглядатися тільки у цивільних  (господарських) відносинах.

Крім того, зі змісту статей 19 й 20  Закону вбачається, що штраф має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки згідно з ч.5 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використаються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги  на здійснення мер по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок  або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або  оплата штрафних санкцій.

Також необхідно відзначити, згідно з п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціальної захищеності інвалідів».    

           Таким чином, суд вважає , що  Конституцією  України  гарантован соціальний захист інвалідів, який  здійснюється , зокрема ,  відповідно до Закону України «Про основи  соціальної захищеності інвалідів» шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими   наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та  шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють, у тому числі і за рахунок штрафніх санкцій, яки сплачують підприємства у разі невиконання нормативів щодо працевлаштування інвалідів.

Відповідач не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що підтверджується його розрахунком (а.с.4).

Відповідно до статистичної звітності  відповідача за 2006 р. фонд оплати праці склав 115,2 тис.грн. (а.с. 5), кількість робочих  місць - 21, середньорічна заробітна плата   - 5486 грн.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів 1, фактично 1 інвалід не був працевлаштований.

Таким чином, сума боргу  підтверджена матеріалами справи  і складає 5486 грн., вона підлягає стягненню з відповідача.

       На підставі вищевикладеного, керуючись ч.2 ст.94, ст.ст. 150, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

Постановив:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Крим», (97210, Советський район, с.Дмитрівка, пров. Білоруський, 2), (п/р 260072986 у КРД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 324021, ЗКПО 30197944) на користь  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (95017, м. Сімферополь, пр.Кірова, 51-52/10а), (р/р 31210230700007 банк одержувача : Управління Держказначейства в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740913, одержувач : Держбюджет м.Алушта 50070000, призначення платежу : *; ЄДРПОУ 30197944; 50070000; 01; 4% за незайняті інвалідами робочі місця за 2006 рік) 5486,00 грн. штрафних санкцій

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст..160 КАСУ – з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Цикуренко А.С.