Постанова

від 23.01.2020 по справі 620/2661/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2661/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про

- визнання протиправною відмови відповідача, що була прийнята на тридцять третій сесії сьомого скликання за № 474-33/VІІ від 19.03.2019 у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, що в урочищі Сад Кантурі у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;

- зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, що в урочищі Сад Кантурі у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 31.01.2019 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, що в урочищі Сад Кантурі у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. До вказаної заяви додано графічні матеріали на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документа, що посвідчує особу та копію ідентифікаційного коду (а.с.13).

Рішенням Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 19.03.2019 № 474-33/VII позивачу відмовлено у наданні дозволу (а.с.11-12).

При цьому, як слідує зі змісту вказаного рішення, відмова мотивована тим, що на даній земельній ділянці знаходяться багаторічні насадження (сад), а тому ця земельна ділянка не може надаватися для ведення особистого селянського господарства.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а є земельною ділянкою загального користування в межах населеного пункту, як наслідок відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно частини першої статті 122 ЗК сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту в частини третьої статті 116 ЗК безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (пункти б , в частини першої статті 121 ЗК).

За змістом пункту а частини третьої статті 22 ЗК для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства громадянам передаються у власність та надаються у користування землі сільськогосподарського призначення.

Частиною шостою статті 118 ЗК визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що громадянин із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності має право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Для цього він подає до відповідної сільської, селищної, міської ради клопотання, за результатами якого у місячний строк рада дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Як зазначалося, позивач зверталася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Хорошеозерської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, проте отримала відмову, яка мотивована розташуванням на цій земельній ділянці багаторічних насаджень (саду) та неможливістю у зв`язку із цим надання цієї ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Так, учасниками справи не заперечується, що спірна земельна ділянка згідно викопіювання зі схеми землекористування 1967 року є садом.

Відповідно до частини першої, пункту а частини другої статті 22 ЗК землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Позивач вважає, що спірна земельна ділянка сад належить до багаторічних насаджень сільськогосподарських угідь та є землею сільськогосподарського призначення, а отже може передаватися громадянам для ведення особистого селянського господарства. Відповідач же ж з таким твердженням не погоджується та вважає, що спірна земельна ділянка спірна земельна ділянка належить до земель загального користування та не може передаватися для бажаних позивачем цілей.

Колегія суддів підтримує такий висновок відповідача та вважає, що віднесення земельної ділянки згідно наявної земельної документації до саду унеможливлює передачу її для цілей ведення особистого селянського господарства.

Норми чинного законодавства не містять чіткого визначення поняття сад , а так само не відносять чітко землі саду до того чи іншого виду цільового призначення земельної ділянки.

Положення пункту 2.17 ДБН 360-92 містять окремі вимоги щодо проектування сільських поселень та визначають, що територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням повинна поділятися на сельбищну й виробничу. У свою чергу, цим пунктом чітко не віднесено сади ні до сельбищної ні до виробничої території.

У свою чергу, посилання позивача на положення ГОСТу 26640-85 є недоречним, позаяк воно не застосовуються на території України від 17.03.2017.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Чинна класифікація видів цільового призначення земель, що затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 із земель сільськогосподарського призначення (секція А розділ 01) окремо виділяє землі, що призначені для ведення особистого селянського господарства (підрозділ 01.03), а також і ряд інших, зокрема для індивідуального садівництва (підрозділ 01.05), для колективного садівництва (підрозділ 01.06) та ін.

Таким чином, віднесення земельної ділянки до одного із видів земель сільськогосподарського призначення (зокрема до земель індивідуального чи колективного садівництва), не дає права її використовувати як землю іншого виду призначення (зокрема для цілей ведення особистого селянського господарства) не зважаючи на належність цих видів до однієї загальної категорії (до земель сільськогосподарського призначення).

Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, передача спірної земельної ділянки, яка має призначення сад для цілей ведення особистого селянського господарства суперечить наявній документації із землеустрою та вимогам чинного законодавства, позаяк бажана позивачем мета використання земельної ділянки не відповідає її існуюючому призначенню.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов