Постанова

від 23.01.2020 по справі 2а-0870/177/11

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа №2а-0870/177/11

адміністративне провадження №К/9901/5330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представників позивача Стрельнікової Н.М., Грищенко О.І.,

прокурора Куліби О.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду у складі судді Недашківської К.М. від 20 січня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Щербака А.А., суддів Малиш Н.І., Баранник Н.П. від 02 червня 2015 року у справі за позовом Комунального підприємства Водоканал до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, за участю прокуратури Запорізької області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011 року Комунальне підприємство Водоканал (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 грудня 2010 року: №0001510805/0, №0001520805/0 та №0001540805/0; від 31 грудня 2010 року: №0001510805/1, №0001520805/1 та №0001540805/1.

Суди встановили, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 26 листопада 2010 року №501/08-05/03327121.

У акті перевірки податковий орган вказав на порушення позивачем:

- підпунктів 5.2.1, 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР), що полягало у безпідставному формуванні валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за операціями з придбання товару у ПП Молин , ТОВ НВКФ Тех-Ін-Про , ТОВ Промекоінтер та ремонтних робіт у ТОВ ТФ Борістен , ТОВ ЗНТК та ТОВ ТСЦ ЮГ , оскільки такі відносини не мали реального характеру, що обґрунтовується посиланням на висновки зустрічних перевірок постачальників чи їх контрагентів щодо вчинення ними нікчемних правочинів, відсутністю у постачальників позивача чи їх контрагентів основних фондів, недостатністю трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також порушеннями при створенні підприємств та веденні фінансово-господарської діяльності;

- пункту 5.9 статті 5 Закону №334/94-ВР, що полягало у безпідставному відображенні операцій з оприбуткування (вибуття) товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПП Молин , ТОВ НВКФ Тех-Ін-Про , ТОВ Промекоінтер , вартість яких віднесена до складу валових витрат без відповідних правових підстав, що призвело до завищення валового доходу за 2008 рік, 2009 рік та півріччя 2010 року;

- підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР внаслідок безпідставного віднесення до складу валових витрат витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями за кредитною угодою від 21 травня 1999 року (програма інвестицій та розвитку системи водопостачання та очищення в м.Запоріжжі), укладеною з Європейським банком реконструкції та розвитку, у періоді, на який не припадала дата виплати процентів (5 серпня та лютого), передбачена пунктом (г) розділу 2.02 Інші фінансові умови позики кредитної угоди, що призвело до завищення валових витрат в сумі 388691 грн.;

- підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону №334/94-ВР, що полягало у невключенні позивачем до декларації з податку на прибуток за півріччя 2010 року суми додаткового податкового зобов`язання, розрахованого внаслідок збільшення валового доходу відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту у зв`язку з виникненням визначеної у цій нормі події - пені в сумі 3762 грн.; в декларації з податку на прибуток Підприємство відобразило врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості у складі валових витрат в сумі 11234405 грн. за операціями з Концерном Міські теплові мережі у зв`язку з невиконанням умов договору від 01 жовтня 2004 року №9999 на підставі положень підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону №334/94-ВР у зв`язку з тим, що покупець товарів затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості); як вважає відповідач, позивач зобов`язаний був при врегулюванні сумнівної заборгованості нарахувати пеню, передбачену підпунктом 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону №334/94-ВР;

- підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону №334/94-ВР, оскільки позивач (покупець) не збільшив за 3 квартал 2009 року та за 2009 рік, за 1 квартал 2010 року та півріччя 2010 року валові доходи на суму частини непогашеної заборгованості, що становить 3501000 грн., у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини), а саме рішення Господарського суду Запорізької області від 14 квітня 2009 року у справі № 14/94/09 про стягнення з Підприємства на користь ТОВ Трест Запоріжбуд заборгованості в сумі 3890000 грн.

Крім того контролюючий орган дійшов висновку про порушення Підприємством пункту 7.3 статті 7, абзацу 1 підпункту 9.11.3 пункту 9.11 статті 9, пункту 16.2, підпункту 16.3.2 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV Про податок з доходів фізичних осіб (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №889-IV) внаслідок того, що позивач як податковий агент неправильно нарахував, утримав та перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб із сум доходу у вигляді заробітної плати фізичним особам-нерезидентам, застосовуючи ставку податку - 15 відсотків, визначену у пункті 7.1 статті 7 Закону №889-IV, тоді як до цих доходів фізичних осіб необхідно застосувати спеціальну ставку податку 30 відсотків, визначену в пункті 7.3 статті 7 цього Закону.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 09 грудня 2010 року: №0001510805/0, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1235868,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 105645,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1130233,00 грн.; №0001520805/0, яким визначено суму податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 11749,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 7833,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3916,50 грн.; №0001540805/0, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 59988,33 грн., в тому числі: за основним платежем - 19996,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 39992,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних вище податкових повідомлень-рішень прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року: №0001510805/1, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1032951,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1032951,00 грн.; №0001540805/1, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 59988,33 грн., в тому числі: за основним платежем - 19996,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 39992,00 грн.; №0001520805/1, яким визначено суму податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 11749,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 7833,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3916,50 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшовши висновків про обґрунтованість позовних вимог, позов Підприємства задовольнив у повному обсязі.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23 червня 2014 року, направляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже реальність господарських операцій, за якими сформовано податковий кредит та валові витрати, обставини придбання позивачем товарів і робіт з метою використання в господарській діяльності належним чином не досліджені, не встановлено суті таких господарських операцій, не з`ясовано підстави, порядок, зміст, обсяг, вартість придбаного товару, мету його придбання; не досліджено первинних документів, а лише зазначено про надання останніх до перевірки.

Крім того Вищий адміністративний суд України визнав висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень від 09 грудня 2010 року №001540805/0 та від 31 грудня 2010 року №0001540805/1, згідно з якими збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні відповідних норм Закону №889-IV, згідно з якими, якщо іноземець не виявив бажання підтвердити свій резидентський статус та не отримав довідки, яка є обов`язковою для підтвердження такого статусу, то його заробітна плата оподатковується за ставкою, вдвічі більшою за основну (30 відсотків); як наслідок зазначив, що при вирішенні питання правомірності застосування до доходів іноземних працівників основної ставки податку з доходів фізичних осіб встановленню підлягають обставини щодо підтвердження резидентського статусу довідкою-підтвердженням.

Водночас суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог підпункту 5.5.1 пункту 5.5, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР, яке, за висновком податкового органу, полягало у відсутності підстав для віднесення до складу валових витрат витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями за кредитною угодою, і своє рішення обґрунтував тим, що включення витрат, пов`язаних з процентами за кредитом, до складу валових витрат у періоді, коли вони нараховані, відповідає вимогам Закону №334/94-ВР.

Також Вищий адміністративний суд України вказав й на правильність висновків судів попередніх інстанцій про недоведення відповідачем обставин порушення Підприємством підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону №334/94-ВР, адже за правилами вказаної норми у разі, коли валові витрати на дату фактичного отримання платником податку результатів робіт не формувались, то при виникненні в нього непогашеної заборгованості (її частини), визнаної судом, у такого платника не виникає обов`язку збільшити валові доходи на суму такої непогашеної заборгованості (її частини); зазначив, що у протилежному випадку збільшення валових доходів на суму, яка раніше не була віднесена до валових витрат, призведе до безпідставного завищення об`єкту оподаткування платника податку (покупця) внаслідок заниження валових витрат.

За результатами повторного судового розгляду постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року позов Підприємства задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року №0001510805/1 та №0001520805/1; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що операції між позивачем та його контрагентами (ПП Молин , ТОВ НВКФ Тех-Ін-Про , ТОВ Промекоінтер та ремонтних робіт у ТОВ ТФ Борістен , ТОВ ЗНТК та ТОВ ТСЦ ЮГ ) є реальними, їх проведення та використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності Підприємства підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак позивачем дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за результатами таких відносин. Зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність правочинів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами, а висновок контролюючого органу про порушення позивачем правил оподаткування ґрунтувався лише на отриманій за результатами здійснених заходів з податкового контролю інформації, яка, на переконання відповідача, свідчить, що фінансово-господарська діяльність контрагентів здійснювалася поза межами правового поля, однак без дослідження та аналізу первинних документів, безпосередньо складених за наслідками спірних взаємовідносин.

Також суд дійшов висновку про те, що контролюючим органом неправильно визначено суми донарахованого податку на прибуток та застосованих штрафних санкцій, адже перевіркою встановлено заниження грошових зобов`язань у 2007 році, півріччі 2009 року та півріччі 2010 року, за інші ж періоди діяльності підприємства порушень по повноті сплати податкових зобов`язань не встановлено.

В частині правової оцінки інших порушень, які слугували підставою для визначення в оскаржуваних рішеннях суми податкового зобов`язання з податку на прибуток, суд першої інстанції, дійшовши висновку про недоведення відповідачем обставин вчинення таких та задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, зважив на позицію суду касаційної інстанції.

Натомість, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року №0001540805/1, суд дійшов висновку про доведення Інспекцією обставин заниження позивачем податкового зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки відсутні докази на підтвердження резидентського статусу працівників-іноземців, які б давали підстави для оподаткування отриманих такими особами від працедавця доходів за виконання трудової функції у загальному порядку, встановленому Законом №889-IV, за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків).

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 червня 2015 року залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову Підприємства у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, обмежуючись виключно цитуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також наведенням обставин, встановлених у ході перевірки позивача, посилається на помилковість висновків судів та відсутність підстав для задоволення позовних вимог Підприємства.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу Інспекції проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи її безпідставною. На думку позивача, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні на 23 січня 2020 року, у яке представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні представники позивача проти доводів та вимог касаційної скарги податкового органу заперечили, вважаючи їх безпідставними, надавши відповідні пояснення. Прокурор підтримала касаційну скаргу, погодившись з доводами й мотивами останньої.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Як вже вказувалось вище, підставою для направлення Вищим адміністративним судом України даної справи на новий розгляд стала передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, а також придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР.

Об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ПП Молин щодо придбання у останнього товару на підставі договірного листа за №5059/09 від 04 вересня 2009 року. Передача товару (склопластик РСТ 275Л (20500702)) позивачу підтверджується видатковою накладною від 16 вересня 2009 року №132 на загальну суму у розмірі 6076,80 грн. та прибутковим ордером від цієї ж дати за №772. Оплата товару здійснена на підставі рахунку на оплату продукції від 03 вересня 2009 року №288, що підтверджується платіжним дорученням від 09 вересня №8108 на суму 6076,80 грн. Контрагентом виписано на адресу Підприємства податкову накладну від 09 вересня 2009 року №132 на загальну суму 6076,80 грн., в тому числі ПДВ - 1012,80 грн.

З ТОВ НВКФ Тех-Ін-Про Підприємство мало взаємовідносини на підставі договору постачання від 04 червня 2008 року №354/08. Передача товару (насос ЦМК 16/27 М) позивачу підтверджується видатковою накладною від 05 червня 2008 року №РН-0000111 на загальну суму 12660,00 грн., яка підписана директором ТОВ НВКФ Тех-Ін-Про . Оплата товару здійснена на підставі рахунку на оплату продукції від 13 травня 2008 року №СФ-0000196 згідно платіжного доручення від 11 серпня 2008 року №202.32. Контрагентом виписано на адресу Підприємства податкову накладну від 05 червня 2008 року №293 на загальну суму 12660,00 грн., в тому числі ПДВ - 2110,00 грн.

Взаємовідносини позивача із ТОВ Промекоінтер здійснювались без укладання договору згідно договірного листа №5690 від 14 липня 2008 року на адресу ТОВ Промекоінтер , у якому Підприємство просило відвантажити йому товарно-матеріальні цінності на загальну суму 6999,48 грн., у тому числі ПДВ. Передача товару (круг БрАЖ 120мм) позивачу підтверджується видатковою накладною від 15 липня 2008 року №РН-0000013 та прибутковим ордером від цієї ж дати за №302. Оплата товару здійснена на підставі рахунку-фактури на оплату продукції від 10 липня 2008 року №СФ-0000030 згідно платіжного доручення від 30 липня 2008 року №63. Контрагентом виписано на адресу Підприємства податкову накладну від 15 липня 2008 року №18 на загальну суму 6999,48 грн., в тому числі ПДВ - 1166,58 грн.

У періоді, який перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ ТФ Борістен на підставі договору на виконання робіт №5082/09 від 10 вересня 2009 року. За наслідком виконання контрагентом зобов`язань оформлено відповідні акти, перелік та реквізити яких наведено на сторінках 22, 23 акту перевірки. Контрагентом виписано на адресу Підприємства податкові накладні: від 21 серпня 2009 року №210809 на загальну суму 4512,00 грн., в тому числі ПДВ - 752,00 грн.; від 08 вересня 2009 року №080909 на загальну суму 3117,00 грн., в тому числі ПДВ - 519,50 грн.; від 09 жовтня 2009 року №091009 на загальну суму 2998,16 грн., в тому числі ПДВ - 499,69 грн.; від 02 листопада 2009 року №021109 на загальну суму 2998,25 грн., в тому числі ПДВ - 499,71 грн.

З ТОВ ЗНТК Підприємство мало взаємовідносин по виконанню останнім ремонту копіювального апарату на підставі договірного листа №6480 від 16 червня 2009 року, вартість робіт 6980,16 грн, у тому числі ПДВ 20%. Виконання контрагентом зобов`язань оформлено актом здачі - приймання робіт №304 від 23 червня 2009 року. Розрахунки здійснювались у безготівковій формі відповідно до платіжного доручення від 30 липня 2008 року №63. Контрагентом виписано на адресу Підприємства податкову накладну від 26 червня 2009 року №230609 на загальну суму 6980,16 грн., в тому числі ПДВ - 1163,36 грн.

Взаємовідносини позивача із ТОВ ТСЦ ЮГ здійснювались без укладання договору згідно договірного листа №6479 від 16 червня 2009 року, у якому Підприємство просило здійснити ремонт копіювального апарату із заміною запасних частин на загальну суму 6980,16 грн., у тому числі ПДВ 20%. Виконання контрагентом зобов`язань оформлено актом здачі - приймання робіт №44 від 23 червня 2009 року.

За висновком судів первинні документи, складені між позивачем та контрагентами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. Виписані контрагентами податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані у якості юридичних осіб та платників ПДВ.

Як зазначили суди, досліджені у ході розгляду справи документи спростовують висновок контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами, оскільки такі реально проведені, а витрати з придбання товару та ремонтних робіт відповідають господарській меті позивача.

Слід погодитися з висновком судів про те, що не спростовують обставин реального виконання господарських операцій посилання контролюючого органу на інформацію за результатами податкового контролю контрагентів позивача, оскільки можливі порушення податкового законодавства з боку постачальників не є самостійною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.

Не містить касаційна скарга й обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неналежну правову оцінку інших порушень, яку суди першої та апеляційної інстанцій надали, зваживши на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 23 червня 2014 року, згідно якої суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог Закону №334/94-ВР, про які вказується Інспекцією у акті перевірки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом першої інстанції, яке підтримано апеляційним судом, то в цій частині рішення відповідачем не оскаржуються, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду