Рішення

від 13.01.2020 по справі 415/3051/17

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

у.н. 415/3051/17

н.п. 2/415/22/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.01.20 р.

Лисичанській міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

за участю секретаря судового засідання Гавриленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля , управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про зобов`язання сплатити внески, стягнення упущеної вигоди та зобов`язання до перевірки правильності розрахунків, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому після неодноразового уточнення позовних вимог (а.с.2-6, 77-83, 92-95, 147-152, 180-182) остаточно (а.с.180-182) просив зобов`язати ПАТ Лисичанськвугілля сплатити внески в Пенсійний фонд України за 2010 рік (жовтень, листопад, грудень), враховуючи пеню та штрафи, які було нараховано у зв`язку з невчасною сплатою, стягнути з ПАТ Лисичанськвугілля упущену вигоду в розмірі 1121,99 грн. в місяць, починаючи з 10.08.2016 по 01.10.2017, а всього - 15707,8 грн. зобов`язати УПФУ в м. Лисичанську підтвердити правильність розрахунку нової пенсії позивача, проведеної працівниками УПФУ в м. Лисичанську, з урахуванням ніби то сплачених внесків за 2010 р. (жовтень, листопад, грудень), а також з листопада 2015 року по серпень 2016 року.

В обґрунтування позову зазначив, що 18 серпня 2009 року позивача прийнято на посаду прохідника 5 розряду з повним робочим днем під землею у ВП Шахта ім. Д.Ф.Мельникова ПАТ Лисичанськвугілля . 14.08.2015, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, позивача переведено на посаду машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею. 29.01.2017 позивача звільнено за п. 3 ст. 38 КЗпП України. В день звільнення підприємством було нараховано всі суми, які належали до виплати у зв`язку із звільненням. Проте в день звільнення виплати позивачу не проведено. А сплачено лише 07.06.2017 без нарахувань за несвоєчасно проведений розрахунок. 16.11.2016 позивач отримав листа з ДПИ, де зазначалось, що відповідач не сплачує ЄСВ, за що було неодноразово підприємство оштрафовано. Підприємство починаючи з 2010 року не сплачує податки в Пенсійний фонд. У зв`язку з цим, позивач не може отримати пенсію відповідно до Закону України Про престиж шахтарської праці , оскільки через несплату внесків до ПФУ позивачу не вистачає стажу роботи для призначення пенсії та нанесено збитки у виді упущеної вигоди.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача ПАТ Лисичанськвугілля в судове засіданні не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача УПФУ у м. Лисичанську у судове засідання не з`явився, позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Лисичанську та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з вересня 2015 року. На час призначення пенсії позивач мав пільговий стаж за Списком № 1 у кількості 13 років 04 місяці 20 днів. Враховуючи недостатність пільгового стажу на момент призначення, позивачу розрахунок пенсії проведено за нормами статті 27 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , виходячи з коефіцієнту страхового стажу та заробітку. 28.09.2017 позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки про пільговий характер праці позивача на ВП Шахта ім. Д.Ф.Мельникова . Однак на дату подання заяви позивач не набув права на перерахунок пенсії відповідно до частини 4 статті 42 Закону № 1058-ІV, а саме: після призначення пенсії з 01.10.2015 не відпрацьовано 24 місяці (звільнення з роботи 29.01.2017) та не пройшло два роки після призначення пенсії (дата звернення з призначенням пенсії - 01.10.2015, дата звернення за перерахунком - 28.09.2017). Тому вважає, що позовні вимоги щодо проведення перерахунку пенсії з 01.09.2016 відповідно до ст. 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці є безпідставними.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази у справі, дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що позивач станом на 29 січня 2017 р. перебував у трудових відносинах із Шахта ім. Д.Ф.Мельникова ПАТ Лисичанськвугілля .

З Індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК - 5) вбачається, що страхувальник - ВП Шахта ім. Д.Ф.Мельникова ПАТ Лисичанськвугілля не сплачені обов`язкові податкові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 /а.с.126-127/.

З листа УПФУ в м. Лисичанську № 8875/08-31 від 18.11.2016 щодо звернення позивача про проведення перерахунку пенсії вбачається, що відповідно до ст. 14 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ВП Шахта ім. Д.Ф.Мельникова ПАТ Лисичанськвугілля є страхувальником (платником страхових внесків). Задля зарахування страхового стажу своїм працівникам страхувальник зобов`язаний своєчасно та повною мірою щомісяця сплачувати страхові внески. На сьогоднішній день ВП Шахта ім. Д.Ф.Мельникова ПАТ Лисичанськвугілля сплачені страхові внески по 30.09.2010 та з 01.01.2011 по 31.10.2015 /а.с.121 зв./.

З листа УПФУ в м. Лисичанську № 8875/08-31 від 18.11.2016 щодо звернення позивача про проведення перерахунку пенсії вбачається, що страхувальником ВП Шахта ім.. Д.Ф.Мельникова ПАТ Лисичанськвугілля страхові внески сплачено по 30.09.2010, з 01.01.2011 по 31.10.2015. Для того, щоб набути права на отримання пенсії відповідно до вимог Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці позивачу недостає 13 місяців страхового стажу за списком № 1 (шахтарі) /а.с.123/.

З листа в.о. директора ВП Шахта ім. Д.Ф.Мельникова від 20.01.2017 вбачається, що грошові кошти, які надійшли на рахунок підприємства в 2016 році є цільовими і призначені тільки на виплату заборгованості із заробітної плати і будь-які суми з них не виділялись на сплату боргу в пенсійний фонд за жовтень, листопад, грудень 2010 року /а.с.19/.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні у справі Міллер проти Австрії від 16 грудня 1974 р. Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні Гайгузус проти Австрії від 16 вересня 1996 р.: якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Цей принцип було значно розширено у рішенні Стек та інші проти Сполученого Королівства . Суд наголосив на тому, що в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

Стаття перша Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування містить визначення поняття загальнообов`язкового державного соціального страхування як системи прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Пенсійне страхування є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Принципом загальнообов`язкового державного соціального страхування, в силу ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є, серед інших, державна гарантія реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов`язанням щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Статтею 29 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачена відповідальність страховиків за невиконання або неналежне виконання умов страхування, згідно з якою вони несуть відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством.

Преамбулою Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що цей закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/ або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. З Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , суб`єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Статтею 7 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , визначено принципи загальнообов`язкового пенсійного страхування, якими, зокрема, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; відповідальність суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Згідно норми ст. 20 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) доходу на який відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь - яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до ст. 113 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.

Таким чином, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 15 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , відповідач є страхувальником, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , також є платником єдиного внеску, а позивач є застрахованою особою, але не є платником єдиного внеску.

Як передбачено п. З ч. 1 ст. 16 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак, відповідач ПАТ Лисичанськвугілля в особі відокремленого підрозділу Шахта ім. Д.Ф. Мельникова не сплатив страхові внески, що призвело до зменшення страхового стажу та неможливості нарахування пенсії позивачу, отже бездіяльність відповідача щодо не вчинення цих дій є незаконною, а тому позовні вимоги про зобов`язання ПАТ Лисичанськвугілля перерахувати страхові внески підлягають задоволенню.

Щодо стягнення упущеної вигоди та зобов`язання до перевірки правильності розрахунків суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

На підставі частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання, як це зазначено Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-237цс16.

Судом установлено, що при обрахуванні розміру збитків, позивач виходив із свого права на отримання відшкодування упущеної вигоди, у вигляді недоотриманої пенсії.

Разом з тим, сплата страхових внесків не є цивільно-правовим зобов`язанням, стороною в якому позивач до того ж не був, а тому порушення строків їх сплати не є підставою для стягнення упущеної вигоди в розумінні ст.22 ЦПК України.

Не можуть бути стягнуті ці грошові кошти і як шкода.

Так, відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

В даному випадку не доведений один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - вина ПАТ Лисичанськвугілля у несвоєчасному перерахуванні страхових внесків, а її наявність є припущенням.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги до УПФУ у м. Лисичанську стосовно зобов`язання підтвердити правильність розрахунку нової пенсії позивача, проведеної працівниками УПФУ в м. Лисичанську, з урахуванням ніби то сплачених внесків за 2010 р. (жовтень, листопад, грудень), а також з листопада 2015 року по серпень 2016 року, т.я. відповідний розрахунок не зроблений, і обраний позивачем спосіб захисту не передбачений діючим законодавством.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача ПАТ Лисичанськвугілля на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за задоволенні позовні вимоги немайнового характеру в розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 77, 81, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , РОНКПП НОМЕР_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля , код 32359108, яке знаходиться за адресою: Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1, управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області код ЄДРПОУ 21892407, місце знаходження: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. ім. В.Сосюри, буд. 347, про зобов`язання сплатити внески, стягнення упущеної вигоди та зобов`язання до перевірки правильності розрахунків задовольнити частково.

Зобов`язати Публічне акціонерне товариство Лисичанськвугілля перерахувати страхові внески, нараховані на заробітну плату ОСОБА_1 , за період з жовтня по грудень 2010 р. до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області.

У задоволені позовних вимог до Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля тауправління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про стягнення упущеної вигоди та зобов`язання до перевірки правильності розрахунків відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн..,

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного тексту рішення 23 січня 2020 р..

Суддя: