Постанова

від 17.12.2019 по справі 640/12822/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року

м. Харків

справа № 640/12822/19-ц

провадження № 22ц/818/5100/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2019 року в складі судді Зуба Г.А.

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД про визнання припиненими трудових відносин.

Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2011 року її було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД .

Вказала, що учасниками товариства є дві фізичні особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які з 2012 року по теперішній час не займаються та не опікуються ним. Товариство найманих працівників немає, а також не виконує поставлені економічні завдання.

Зазначила, що 30 серпня 2014 року вона відправила одному з учасників товариства - ОСОБА_4 всі правовстановлюючі документи товариства, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію, статут, довідки із статистичної служби, Пенсійного фонду та інші, разом з печаткою та своєю заявою про звільнення, які отримано ним 10 вересня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вказала, що неодноразові звернення за телефоном до учасників товариства протягом 2014-2015 років з проханням звільнити її були безрезультатними, а в подальшому через хворобливий стан вона не мала часу та змоги займатися вирішенням цього питання.

Зазначила, що 06 травня 2019 року повторно направила на адресу учасників товариства повідомлення про скликання загальних зборів учасників, на яких просила розглянути її заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням, які були їй повернуті через невручення адресатам.

Вказала, що немає жодної заінтересованості у перебуванні на посаді директора товариства, та немає зв`язку з учасниками товариства, що перешкоджає їй у звільненні з посади за власним бажанням, оскільки це питання має вирішуватися загальними зборами товариства.

Зазначила, що уповноважений на її звільнення орган товариства проігнорував її повідомлення про звільнення і не розглянув заяву по суті протягом передбаченого законом строку, та вказаною бездіяльністю порушено її трудові права, зокрема, право на звільнення за власним бажанням та право обирати місце роботи на власний розсуд.

Просила визнати припиненими її трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД з 06 травня 2019 року у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено, судові витрати віднесено за рахунок держави.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до яких вона є керівником товариства, є належним доказом трудових відносин; що вона не зобов`язана вказувати причини, які спонукали її до розірвання трудового договору за власним бажанням; що вона не має зв`язку з засновниками товариства, тому позбавлена можливості звільнитися з роботи за власним бажанням у передбаченому законом порядку, хоча має таке конституційне право.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, заочне рішення суду - скасувати.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано невідповідністю законодавчим приписам обраного позивачем способу захисту її права, оскільки нею не надано належних доказів перебування у трудових відносинах, а саме трудового договору, а також не вказано підставу звільнення, та засновники товариства належним чином не повідомлені про її бажання звільнитися з посади. Крім того, позивач як директор товариства не позбавлена можливості видання наказу про визнання себе такою, що звільнена за власним бажанням.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД зареєстровано як юридична особа 23 березня 2011 року.

Його засновниками (учасниками) є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Розмір статутного внеску кожного до статутного фонду товариства склав по 1000,00 грн.

ОСОБА_1 з 23 березня 2011 року є керівником та підписантом товариства (а. с. 5-7).

З 04 квітня 2011 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД на підставі наказу від 03 квітня 2011 року та протоколу зборів засновників №2, про що внесено відповідний запис до її трудової книжки (а. с. 4).

30 серпня 2014 року ОСОБА_1 направила цінним листом з описом на адресу одного із засновників товариства - ОСОБА_4 документи товариства, а саме згідно опису: свідоцтво про державну реєстрацію, витяг з реєстру, довідку статистичного управління та чотири копії з мокрими печатками, статут, довідку з відсотками про реєстрацію у Пенсійному фонді, копії документів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , договір з банком, печатку, ОТР-токінг, чекові книжки, договори та розрахункові накладні (договір 001/12-13, договір 002/12-13, претензія та повідомлення про вручення, договір 2/06-14) та заяву про звільнення, що підтверджується описом вкладення у лист з відбитком печатки поштового відділення та квитанцією УДППЗ Укрпошта (а. с. 14, зворот).

Зазначені документи отримано ОСОБА_4 особисто 10 вересня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 14).

Протягом 2014-2018 років ОСОБА_1 продовжувала перебувати на посаді директора товариства.

06 травня 2019 року ОСОБА_1 складено заяву на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України з 06 травня 2019 року (а. с. 15).

Того ж дня, 06 травня 2019 року, ОСОБА_1 складено заяву на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з проханням скликати та провести загальні збори засновників (учасників) товариства, на яких розглянути її заяву про звільнення за власним бажанням (а. с. 16).

Зазначена заява та копія заяви про звільнення направлена ОСОБА_1 06 травня 2019 року на адреси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копіями описів вкладення до цінних листів та поштових накладних (а. с. 17).

Однак, зазначені документи повернуто 31 травня 2019 року ОСОБА_1 без вручення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за закінченням встановленого строку зберігання (а. с. 17, зворот).

У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

За змістом статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру .

Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом . Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).

Відповідно до статті 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно статті 2 цього ж Кодексу право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, визначеним статтею 16 ЦК України.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначено однією з підстав припинення трудового договору (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Так, відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Разом з тим, Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права), і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КЗпП й ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Частинами 3 та 4 статті 65 Господарського кодексу України у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду, передбачено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Частиною 4 статті 39 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , що набув чинності 17 червня 2018 року, передбачено, що виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Згідно з частинами 1-3 цієї статті виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення ). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.

Пунктом 7 частини 2, частиною 3 статті 30 вказаного Закону передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників належ ить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства. Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, зокрема, подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до реєстру.

Згідно вимог частини 1 статті 31 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або Статутом товариства, а також: 1) з ініціативи виконавчого органу товариства; 2) на вимогу наглядової ради товариства; 3) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

Тобто, можливість скликати загальні збори учасників на вимогу виконавчого органу передбачено законодавством, отже, директор сам вправі скликати позачергові збори учасників з винесенням на порядок денний питання про своє звільнення.

Частинами 1-5 статті 32 цього Закону визначено, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення .

У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що директор товариства, як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, написавши заяву про звільнення за два тижні і відпрацювавши встановлений строк (за відсутності поважних причин), після чого оформити розірвання трудових відносин наказом і внести запис про звільнення до своєї трудової книжки.

Водночас, згідно вимог корпоративного законодавства директор товариства звільняється з посади рішенням загальних зборів учасників товариства, які він має право скликати з власної ініціативи, включивши до порядку денного питання про звільнення директора товариства.

Про скликання загальних зборів учасники товариства мають бути завчасно повідомлені у строк, передбачений законом.

У разі ж якщо засновників не вдається зібрати та провести загальні збори, вбачаються підстави для звернення керівника товариства з позовом до суду про захист своїх трудових прав.

Із установлених судом першої інстанції фактичних обставин справи вбачається, що з 04 квітня 2011 року ОСОБА_1 за наказом від 03 квітня 2011 року обіймала посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД .

Той факт, що згідно реєстру ОСОБА_1 є керівником та підписантом товариства з 23 березня 2011 року, а прийнята на роботу з 04 квітня 2011 року на підставі наказу від 03 квітня 2011 року, сам по собі не свідчить про відсутність між сторонами трудових відносин.

Починаючи з 30 серпня 2014 року ОСОБА_1 намагалась звільнитися з займаної посади за власним бажанням.

Неодноразово на адресу засновників, починаючи з 2014 року, нею направлялись документи товариства з її заявою про звільнення за власним бажанням, повідомлення про намір скликання загальних зборів для включення до порядку денного питання про звільнення її з посади директора товариства за власним бажанням. В заяві позивачем не зазначено підстави звільнення, а саме за частиною першою чи третьою статті 38 КЗпП України, та причини з переліку, наведеного у частині першій статті 38 КЗпП України.

Частина третя вказаної статті передбачає звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, проте позивач на такі обставини в обґрунтування позову не посилалась.

Звільнення за власним бажанням може бути двох видів: звільнення з поважних причин та звільнення без поважних причин, які відрізняються тим, що в першому випадку працівник не зобов`язаний повідомляти власника про звільнення за два тижні.

Проте, вона не позбавлена можливості звільнення без поважних причин, та не зобов`язана вказувати у позові причини, передбачені частиною першою статті 38 КЗпП.

На сьогодні, відповіді від засновників вона не отримала.

Матеріали справи не містять доказів того, що загальні збори скликано.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 підтвердив, що дійсно ОСОБА_1 використала всі заходи, що передували її звільненню за власним бажанням. Знаходячись в ситуації заручника , коли згідно Конституції України вона має право звільнитись із займаної посади, однак, законної процедури такого звільнення без участі учасників товариства немає, її звернення до суду є правомірним.

Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, а також виходячи з того, що звернення її до суду з позовом про визнання трудових відносин припиненими за таких обставин є єдиним способом захисту її конституційних прав, судова колегія вважає за можливе задовольнити її позов в повному обсязі.

Неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, порушивши норми процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачці в задоволенні позову

У зв`язку з чим відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову позивачки.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД про визнання припиненими трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД з 06 травня 2019 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-Сервіс. ЛТД за власним бажанням на підставі статті 38 КзПП України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 23 грудня 2019 року.