Рішення

від 27.01.2020 по справі 910/13763/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2020Справа № 910/13763/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СЕРВІС КРАН РЕНТАЛ"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУДТОРГГРУП"

про стягнення 30 748,30 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СЕРВІС КРАН РЕНТАЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУДТОРГГРУП" про стягнення 30 748,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №43/2016 від 01.07.2016 про надання послуг автокранами в частині повної оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 24 858 грн. Також у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1 527,61 грн. та 4 362,69 грн. - інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103050876660 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 91.

Разом з цим, 21.10.2019 конверт з відправленням № 0103050876660 повернувся до суду без вручення з відміткою: не вручено під час доставки, інші причини .

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив жодних клопотань, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 27.01.2020.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС КРАН РЕНТАЛ" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДТОРГГРУП" (замовник, відповідач) було укладено Договір № 43/2016 про надання послуг автокранами (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги по переміщенню вантажів автокранами на об`єктах замовника.

Зміст та обсяги робіт визначаються сторонами в письмових заявках (п. 1.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору визначено, що ціна надання послуг встановлюється сторонами в рахунку-фактурі, сплата якого є погодженням ціни зі сторони замовника. Вартість Договору складається з суми всіх виставлених та сплачених рахунків-фактур та/або підписаних актів виконаних робіт.

Згідно п. 3.6. Договору зобов`язання замовника по оплаті наданих послуг вважаються виконаними тільки після надходження на поточний рахунок виконавця грошових коштів в порядку, передбаченому даним Договором.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про факт невиконання відповідачем свого зобов`язання з повної оплати наданих виконавцем послуг за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу відповідні послуги про що складені наступні двосторонні акти надання послуг:

- №231 від 31.07.2016 року на суму 4800,00 грн. (з ПДВ);

- № 289 від 31.08.2016 року на суму 6000,00 грн. (з ПДВ);

- №274 від 12.08.2016 року на суму 3000,00 грн. (з ПДВ);

- № 283 від 16.08.2016 року на суму 3000,00 грн. (з ПДВ);

- №329 від 07.09.2016 року на суму 7500,00 грн. (з ПДВ);

- №348 від 24.09.2016 року на суму 3900,00 грн. (з ПДВ);

- №422 від 27.10.2016 року на суму 7600,22 грн. (з ПДВ);

- №446 від 25.11.2016 року на суму 11700,00 грн. (з ПДВ);

- №447 від 28.11.2016 року на суму 7800,00 грн. (з ПДВ);

- №483 від 30.11.2016 року на суму 11700,00 грн. (з ПДВ);

- №512 від 30.12.2016 року на суму 29250,00 грн. (з ПДВ);

- №513 від 30.12.2016 року на суму 3900,00 грн. (з ПДВ);

- №516 від 30.12.2016 року на суму 3900,00 грн. (з ПДВ);

- №531 від 30.12.2016 року на суму 9 750,00 грн. (з ПДВ);

- №127 від 14.03.2017 року на суму 9240,00 грн. (з ПДВ);

- №179 від 31.03.2017 року на суму 9240,00 грн. (з ПДВ);

- №502 від 31.07.2017 року на суму 5688,00 грн. (з ПДВ);

- №525 від 31.07.2017 року на суму 3864,00 грн. (з ПДВ);

- №547 від 10.08.2017 року на суму 5688,00 грн. (з ПДВ);

- №571 від 17.08.2017 року на суму 4500,00 грн. (з ПДВ);

- №576 від 31.08.2017 року на суму 3528,00 грн. (з ПДВ);

- №581 від 31.08.2017 року на суму 4266,00 грн. (з ПДВ);

- №582 від 31.08.2017 року на суму 5688,00 грн. (з ПДВ);

- №657 від 18.09.2017 року на суму 11376,00 грн. (з ПДВ).

Таким чином, загальний вартість наданих позивачем та прийнятих відповідачем послуг за Договором на підставі вищезазначених двосторонніх актів надання послуг склала 176 878,22 гривень.

Усі вищезазначені акти підписані з боку виконавця та замовника, а також скріплені печатками підприємств без жодних зауважень та заперечень, зокрема щодо обсягу та якості наданих послуг.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що ціна надання послуг встановлюється сторонами в рахунку-фактурі, сплата якого є погодженням ціни зі сторони замовника. Вартість Договору складається з суми всіх виставлених та сплачених рахунків-фактур та/або підписаних актів виконаних робіт.

Згідно п. 3.4 Договору остаточний розрахунок за надані послуги замовник здійснює протягом 3-х робочих днів після підписання сторонами акту передачі-приймання наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін після завершення надання всіх послуг у відповідності з даним Договором.

Відповідно до п. 3.5. Договору в разі прострочення замовником строку підписання акту передачі-приймання наданих послуг, послуги вважаються прийнятими замовником в безспірному порядку і замовник зобов`язаний розрахуватись з виконавцем на протязі 5 днів з дати передачі замовнику акту.

Пунктом 2.1.6. Договору встановлено, що виконавець зобов`язується виставляти рахунок-фактуру згідно заявки замовника на умовах 100% передплати.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були складені та виставлені рахунки на оплату по кожному з вищенаведених актів передачі-приймання наданих послуг.

Разом з тим, судом враховується, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14 та постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

В свою чергу, банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача, а також відповідними платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи, підтверджується факти часткової оплати відповідачем наданих позивачем договірних послуг. При цьому, призначення таких платежів містять посилання саме на виставлені позивачем рахунки на оплату.

Так, загальна сума оплачених відповідачем платежів складає 152 020,22 грн., тоді як фактично не сплаченими залишилися послуги на загальну суму 24 858 грн., що були прийняті відповідачем за наступними актами передачі-приймання наданих послуг:

- №576 від 31.08.2017 року на суму 3528,00 грн. (з ПДВ);

- №581 від 31.08.2017 року на суму 4266,00 грн. (з ПДВ);

- №582 від 31.08.2017 року на суму 5688,00 грн. (з ПДВ);

- №657 від 18.09.2017 року на суму 11376,00 грн. (з ПДВ).

Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи факт того, що виконання обов`язку позивача з надання договірних послуг на загальну суму 176 878,22 грн. підтверджено належними доказами, тоді як оплата послуг відповідачем здійснена лише на суму 152 020,22 грн., з огляду на дати підписання спірних актів, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором з оплати залишку заборгованості на суму 24 858 грн. є таким що настав.

Таким чином, внаслідок невиконання обов`язку з оплати наданих позивачем договірних послуг, за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 24 858 грн.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, тоді як доказами які містяться в матеріалах справи, підтверджено виконання позивачем договірних обов`язків, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 24 858 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути з відповідача 4 362,69 грн. - інфляційних втрат, 1 527,61 грн. - 3% річних.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку в межах заявлених періодів, а також з урахуванням дати початку виникнення прострочення відповідача по кожному окремому акту, та дійшов висновку про те, що сума 3% річних у розмірі 1 527,61 грн., а також сума інфляційних втрат у розмірі 4 362,69 грн., є арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за надані позивачем послуги, а також позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

До позовної заяви позивачем було приєднано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, до якого, поряд з витратами зі сплати судового збору, було віднесено 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, позивачем було подано клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу, в якому сторона просить стягнути з відповідача фактичні витрати на правову допомогу у розмірі 2 500 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги №10/09 від 10.09.2019, укладений з Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери", додаткову угоду № 1 до вказаного Договору, акт приймання-передавання наданих послуг від 30.09.2019 на суму 2 500 грн., рахунок-фактуру від 30.09.2019 №30/09 на суму 2 500 грн., а також платіжне доручення №2440 від 01.10.2019 про сплату 2 500 грн. на рахунок Адвокатського бюро "Малеванчук та Партнери".

Також, надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія №1103 від 03.03.2014 року на ім`я Малеванчук Ігор Володимирович та довіреність, видана позивачем на ім`я вищезазначеного адвоката.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Як встановлено судом, позивачем долучено до матеріалів справи належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно з п.3.8. договору про надання правничої допомоги №10/09 від 10.09.2019 сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) протягом трьох днів з дня надання такої допомоги, визначеної додатковою угодою.

Акт приймання-передачі послуг та докази їх оплати до матеріалів справи позивачем було приєднано.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому суд вважає обґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. 126 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТОРГГРУП" (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 91; ідентифікаційний код: 38998080) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС КРАН РЕНТАЛ" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 13; ідентифікаційний код: 40317062) 24 858 грн. - основного боргу, 1 527,61 грн. - 3% річних, 4 362,69 грн. - інфляційних втрат, 1 921 грн. - витрат по сплаті судового збору та 2 500 грн. - витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2020.

Суддя І.В. Приходько