Рішення

від 27.01.2020 по справі 910/14167/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2020Справа № 910/14167/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІ ЕМ СЕРВІС"

до відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВД ГРАНДЕ"

про стягнення 85 990,40 грн., -

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІ ЕМ СЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВД ГРАНДЕ" про стягнення 85 990,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором № 27/08 від 27.08.2018 в частині повної оплати наданих послуг.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103051980836 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04655, м. Київ, вулиця Вікентія Хвойки, буд. 21.

Разом з цим, 31.10.2019 конверт з відправленням № 0103051980836 повернувся до суду без вручення з відміткою: не вручено під час доставки, інші причини .

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив жодних клопотань, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 27.01.2020.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

27.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕМ СЕРВІС" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВД ГРАНДЕ" (замовник, відповідач) було укладено Договір № 27/08 про надання послуг (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується надати, в порядку та на умовах, визначених цим Договором та окремими додатками до нього, а замовник оплатити належним чином надані послуги щодо:

- надання інформації про наявність в об`єктах стаціонарної роздрібної торгівлі (магазинах) продукції замовника;

- контроль виконання, консультування співробітників в магазинах викладки продукції замовника в рамках відведеного для замовника торгового простору та торгових поличок шляхом організації викладки в єдиній асортиментній лінійці на поличному просторі;

- підготовки до продажу товарів (продукції) в об`єктах стаціонарної роздрібної торгівлі (магазинах);

- послуги з розміщення рекламних та маркетингових матеріалів, рекламного та торгівельного устаткування;

- інші послуги, передбачені цим Договором або у додатках до нього.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили перелік товарів, щодо яких будуть надані послуги.

Додатком № 2 до Договору сторони затвердили перелік магазинів, на яких надаються послуги.

Пунктом 5.1. до Договору визначено, що замовник сплачує суму у розмірі 50% від загальної вартості послуг виконавця шляхом перерахування такої суми на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури протягом 5 календарних днів з дати виставлення рахунку-фактури. Замовник сплачує суму у розмірі 50% від загальної вартості послуг виконавця шляхом перерахування такої суми на розрахунковий рахунок виконавця протягом 14 календарних днів з моменту підписання обома сторонами відповідного акту приймання-передачі послуг.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про факт невиконання відповідачем свого зобов`язання з повної оплати наданих виконавцем послуг за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу відповідні послуги про що складені наступні двосторонні акти надання послуг:

- № 88 від 31.12.2018 року на суму 22 730,40 грн. (з ПДВ);

- № 4 від 31.01.2019 року на суму 20 116,80 грн. (з ПДВ);

- № 15 від 28.02.2019 року на суму 19 562,40 грн. (з ПДВ);

- № 27 від 31.03.2019 року на суму 19 720,80 грн. (з ПДВ);

- № 41 від 30.04.2019 року на суму 11 008,80 грн. (з ПДВ);

- № 52 від 31.05.2019 року на суму 2 851,20 грн. (з ПДВ);

Таким чином, загальна вартість наданих позивачем та прийнятих відповідачем послуг за Договором на підставі вищезазначених двосторонніх актів надання послуг склала 95 990,40 гривень.

Усі вищезазначені акти підписані з боку виконавця та замовника, а також скріплені печатками підприємств без жодних зауважень та заперечень, зокрема щодо обсягу та якості наданих послуг.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були складені рахунки на оплату по кожному з вищенаведених актів передачі-приймання наданих послуг.

Разом з тим, судом враховується, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14 та постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

В свою чергу, банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача, а також відповідними платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи, підтверджується факти часткової оплати відповідачем наданих позивачем договірних послуг. При цьому, призначення таких платежів містять посилання саме на виставлені позивачем рахунки на оплату.

Так, загальна сума оплачених відповідачем платежів складає 10 000 грн., тоді як фактично не сплаченими залишилися послуги на загальну суму 85 990,40 грн.

Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи факт того, що виконання обов`язку позивача з надання договірних послуг на загальну суму 95 990,40 грн. підтверджено належними доказами, тоді як оплата послуг відповідачем здійснена лише на суму 10 000 грн., з огляду на дати підписання актів надання послуг, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором з оплати залишку заборгованості на суму 85 990,40 грн. є таким що настав.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем неодноразово направлялися претензії та вимоги на адресу відповідача з доданим актом звірки взаєморозрахунків, проте доказів будь-якого реагування замовника на такі листи матеріали справи не містять.

Таким чином, внаслідок невиконання обов`язку з оплати наданих позивачем договірних послуг, за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 85 990,40 грн.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

З огляду на наведене, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, тоді як доказами які містяться в матеріалах справи, підтверджено виконання позивачем договірних обов`язків, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 85 990,40 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за надані позивачем послуги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВД ГРАНДЕ" (04655, м. Київ, вулиця Вікентія Хвойки, буд. 21; ідентифікаційний код: 38938959) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕМ СЕРВІС" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1; ідентифікаційний код: 41003254) 85 990,40 грн. - основного боргу та 1 921 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2020.

Суддя І.В. Приходько