Рішення

від 16.01.2020 по справі 916/3051/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3051/19

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.

За участю представників:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача : не з`явився;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" про стягнення 215 381,52грн.,-

ВСТАНОВИВ:

15.10.2019 року позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 3124/19) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" про стягнення 215 381,52грн.

21.10.2019 року ухвалою Господарського суду Одеської області було відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.11.2019р. розгляд справи №916/3051/19 було відкладено.

10.12.2019 року ухвалою Господарського суду Одеської області було закрито підготовче провадження у справі № 916/3051/19 та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "19" грудня 2019 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2019р. розгляд справи №916/3051/19 було відкладено.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" в засідання суду призначені на 12.11.2019р. та 10.12.2019р. 19.12.2019р. не з`явився. Ухвали Господарського суду Одеської області, були направлені за належною адресою відповідача, однак, поштові повідомлення про направлення зазначених ухвал повернулися до суду не врученими.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, свого права на захист не використав. За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 16.01.2020р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, повний текст якого буде складено 27.01.2020р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Як встановлено матеріалами справи, 26.10.2017 року між АТ "НАК Нафтогаз України" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" (надалі - споживач) укладено договір №8224/1718-ТЕ-23 купівлі - продажу природного газу.

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 2 804 278,59 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову.

Згідно п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 710 тис. куб. метрів.

Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 5930,40 грн.

Згідно п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору передбачений обов`язок Споживача своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Згідно положень розділу 12, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року до 31.03.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

При цьому, під час дії договору 11.01.2018р. сторонами укладалась додаткова угода №1 у відповідності до якої, вносились зміни у договір №8224/1718-ТЕ-23 від 26.10.2017р., зокрема, в частині порядку та умов передачі природного газу, порядку та умов проведення розрахунків та відповідальності сторін.

На виконання умов договору №8224/1718-ТЕ-23 від 26.10.2017р. між сторонами у справі було складено 30.11.2017р. акт приймання-передачі природного газу у листопаді 2017 року на суму 430 974,02 грн., 31.12.2017р. акт приймання-передачі природного газу у грудні 2017 року на суму 543 829,54 грн., 31.01.2018р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2018 року на суму 602 190,61 грн., 28.02.2018р. акт приймання-передачі природного газу у лютому 2018 року на суму 585 093,26 грн., 31.03.2018р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2018 року на суму 642 191,16 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу природний газ на загальну суму 2 804 278,59 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи Акти приймання-передачі природного газу.

Однак відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за отриманий природний газ розрахувався несвоєчасно, що підтверджується Довідкою по операціях з відповідачем, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п.6.1. Договору.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" у визначений Договором строк не виконав зобов`язання, а саме несвоєчасно здійснював оплату за переданий природний газ за Договором №8224/1718-ТЕ-23 від 26.10.2017р.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перд позивачем за договором складає 0,01 копійок.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 28 651,30 грн. - 3% річних та 70441,85 грн. - інфляційні втрати, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

За умовами п. 8.2 договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, а не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 116288,36 грн., вважає його вірним.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ „НАК Нафтогаз України" та стягнення з відповідача 215 381,52 грн., з яких: 116 288,36 грн. - пеня, 28 651,30 грн. - 3% річних та 70 441,85 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судове засідання відповідач не з`явився.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" про стягнення 215 381,52 грн. - задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОДІМ-3" (65059, Одеська обл., м. Одеса, провулок Хвойний, будинок 3; код ЄДРПОУ 39322598) на користь Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 0,01 (одна копійка) основний борг, 116 288/сто шістнадцять тисяч двісті вісімдесят вісім/грн. 36 коп. - пені, 28 651,30 /двадцять вісім тисяч шісот п`ятнадцять/грн. 30 коп. - 3% річних, 70 441 /сімдесят тисяч чотириста сорок одна/грн. 85 коп. - інфляційних втрат та 3 230 /три тисячі двісті тридцять/грн. 72 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України

Повне рішення складено 27 січня 2020 р.

Суддя С.Ф. Гут