Рішення

від 27.01.2020 по справі 927/981/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 січня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/981/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Комунальне підприємство Готельно-туристичний комплекс Придеснянський Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 33585918, вул. Шевченка, 99 А, м. Чернігів, 14027

Відповідач: Приватне підприємство "ЕЛВІ",

код ЄДРПОУ 32195011, вул. Гагаріна, 73, кв. 2, м. Чернігів, 14010

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" ,

вул. Борщагівська, 154, м. Київ, 03056

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 89 299,60 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Готельно-туристичний комплекс Придеснянський Чернігівської обласної ради звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства ЕЛВІ , у якому позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, у розмірі 89 299,60 грн.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 05.12.2019 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Арсенал Страхування та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 05.12.2019 зобов`язано позивача у дводенний строк з дня отримання ухвали надіслати копію позовної заяви та додані до неї документи третій особі - ОСОБА_1 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 05.12.2019 позивач, відповідач та третя особа - ОСОБА_1 отримали 06.12.2019, а третя особа - ПрАТ Страхова компанія Арсенал Страхування - 09.12.2019.

На виконання вимог ухвали суду від 05.12.2019 позивач надав суду докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів третій особі - ОСОБА_1 , які суд долучив до матеріалів справи.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини водія відповідача та на транспортному засобі, що належить відповідачу, автомобілю позивача завдано матеріальну шкоду, сума завданих збитків пошкодженому автомобілю складає 138 299,60 грн. Страховик відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 49 000,00 грн. На підставі ст. 1187, 1194 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром завданої автомобілю позивача шкоди та отриманим страховим відшкодуванням, що становить 89 299,60 грн.

Відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, письмових пояснень третіх осіб та відповіді на них у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.02.2018 у справі №751/488/18, яка відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень набрала законної сили 27.02.2018, закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 25).

Вказаною постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова встановлено, що відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 126915 від 17.01.2018, а саме, що він 08.08.2016 о 08 год. 50 хв. в м. Чернігові по вул. Інструментальній, 18 керував автомобілем марки ГАЗ д.н.з. НОМЕР_1 та під час зміни напрямку руху виконання маневру розвороту вліво, проявив неуважність перед початком руху та зміною напрямку руху, не впевнився, що це буде безпечним та розпочав виконання маневру розвороту вліво в безпосередній близькості від автомобіля Хюндай Соната д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням громадянина ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок якого трапилось зіткнення. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій автомобіля Хюндай д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 1.3.; 1.5; 2.3 (б); 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

09.01.2018 старшим слідчим Чернігівського ВП ГУ НП України в Чернігівській області Кондренко О. М. було винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016270010007544 від 08.08.2016, у зв`язку з відсутністю в діяннях водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 транспортний засіб Hyundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , рік випуску - 2009, зареєстрований за КП ГТК Придеснянський (далі - автомобіль Hyundai Sonata) (а.с. 19).

Транспортний засіб ГАЗ 2752-404, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, зареєстрований за ПП ЕЛВІ (далі - автомобіль ГАЗ), що підтверджується наданим свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 82).

Наказом директора ПП ЕЛВІ ОСОБА_1 від 21.08.2006 №21/08 введено в експлуатацію автомобіль ГАЗ, обов`язки водія директор залишив за собою (а. с. 83).

У період з 20.07.2016 по 20.03.2019 потерпілий внаслідок ДТП ОСОБА_2 працював на посаді директора КП Готельно-туристичний комплекс Придеснянський , що підтверджується рішенням Чернігівської обласної ради від 20.07.2016 та розпорядженням Чернігівської обласної ради від 20.03.2019 №60 (а.с. 52, 91).

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ГАЗ була застрахована в ПрАТ СК Арсенал Страхування за полісом №АІ8964078 (а. с. 45).

Відповідно до звіту № 318 про результати автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, складеного 26.09.2016 експертом Громовим A.M . , вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Sonata, необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП 08.08.2016 року, з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу його складників та вартість матеріального збитку, станом на час проведення дослідження - 26.09.2016 складає 138 299,60 грн з ПДВ (а.с. 27-44).

Доказів проведення ремонту автомобіля Hyundai Sonata позивач суду не надав.

Згідно з листом ПрАТ Страхова компанія Арсенал Страхування №080518-00968/к/у від 08.05.2018 страховик відповідача 15.03.2018 в рахунок відшкодування шкоди, внаслідок пошкодження в ДТП 08.08.2016 року автомобіля Hyundai Sonata, КП ГТК Придеснянський було виплачено страхове відшкодування у розмірі 49 000,00 грн згідно зі страховим актом № 109.00274618-1 від 14.03.2018. У вказаному листі зазначено, що розрахунок суми страхового відшкодування було складено на підставі висновку №318 від 26.09.2016 ФОП Громового А. М., згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Hyundai Sonata становить 138 299,00 грн; ліміт відповідальності страховика згідно з договором ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів на території України №АІ/8964078 від 02.11.2015 складає 50 000,00 грн; розмір франшизи - 1000,00 грн (а.с. 47).

Сплата ПрАТ Страхова компанія Арсенал Страхування позивачу страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 грн підтверджується випискою Приватбанку по рахунку від 15.03.2018 (а.с. 48-50).

Різниця між фактичним розміром матеріальної шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням становить 89 299,60 грн.

Позивач звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 89 299,60 грн у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження легкового автомобіля Hyundai Sonata.

Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01.08.2019 у справі №751/4546/19 вказані позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 89 299,60 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження легкового автомобіля Hyundai Sonata (а. с. 74-78).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.09.2019 у справі №751/4546/19 скасовано заочне рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01.08.2019 (а.с. 86-87).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.10.2019 у справі №751/4546/19 замінено неналежного відповідача ОСОБА_1. на належного відповідача - ПП Елві та закрито провадження у справі у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (а.с. 88-90).

У зв`язку з цим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром матеріальної шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 89 299,60 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП ЕЛВІ з 01.11.2019 перебуває у процесі припинення за рішенням засновників, строк для заявлення кредиторами своїх вимог - до 02.01.2020.

Оцінка суду.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з:

1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з п. 9 ч. 1 статті 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відносини у цій сфері регулює Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону України "Про страхування").

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Згідно з абзацом 2 п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Визначення вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу (КТЗ) здійснюється із застосуванням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).

Відповідно до п. 1.3 Методики вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики).

Вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ (п. 2.3 Методики).

Згідно з п. 4.3. Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта. У разі виконання судовим експертом відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судову експертизу" оцінки на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, він складає висновок експертного дослідження з урахуванням особливостей його оформлення згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.;

Е з - коефіцієнт фізичного зносу.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Щодо підстав звернення до відповідача.

За змістом ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Правовий зв`язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №910/13769/17.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.02.2018 у справі №751/488/18 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

З правового аналізу ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16, від 16.04.2019 у справі № 927/623/18.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення закриття провадження на зазначеній підставі можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення та спливу встановленого законом строку.

Відтак, для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що факт закриття адміністративного провадження за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу, не є обставиною, яка спростовує наявність вини особи в скоєнні ДТП, а застосовується у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення.

Таким чином, суд доходить висновку, що вина водія ОСОБА_1 у вказаній вище ДТП є належним чином доведеною.

Крім того, не притягнення водія до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Оскільки ОСОБА_1 на час скоєння ДТП був директором ПП ЕЛВІ , атакож виконував обов`язки водія автомобіля ГАЗ, тому саме ПП ЕЛВІ зобов`язане сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Щодо заявленого до стягнення розміру матеріальної шкоди.

Як встановив суд, розрахунок страхового відшкодування було здійснено ПрАТ Страхова компанія Арсенал Страхування на підставі звіту про результати автотоварознавчого дослідження транспортного засобу №318 від 26.09.2016, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого автомобілю Hyundai Sonata, становить 138 299,60 грн, з урахуванням встановленого за договором страхування ліміту відповідальності у розмірі 50 000,00 грн та за мінусом франшизи у розмірі 1000,00 грн.

Так, страховик відповідача виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 49 000,00 грн.

Відповідно до п. 36.6 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачу суму франшизи у розмірі 1 000,00 грн.

Згідно із статтею 28 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №523/5890/15.

Відповідно до підпункту 14.1.178 п. 14 ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За приписами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов`язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ.

У випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу або якщо виконавець (продавець) не є платником ПДВ, податкові зобов`язання не виникають.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №523/5890/15.

Таким чином, за відсутності факту сплати потерпілою особою виконавцю робіт розміру ПДВ, відповідна сума не може вважатись завданою шкодою у розумінні ст. 1194 Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі звіту про результати автотоварознавчого дослідження транспортного засобу №318 від 26.09.2016, експертом було визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Sonata з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 138 299,60 грн, яка складається з вартості ремонтно-відновлювальних робіт, вартості необхідних для ремонту матеріалів та вартості нових складників, що підлягають заміні. При цьому до вартості усіх цих вказаних складових включено податок на додану вартість у розмірі 20%.

Оскільки позивач не надав доказів здійснення ремонту автомобіля Hyundai Sonata, виконавцем якого є платник ПДВ, відтак сума ПДВ, включена до вартості відновлювального ремонту, розмір якої становить 27 659,92 грн, відшкодуванню позивачу не підлягає.

Отже, вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Sonata з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу та без урахування ПДВ становить 110 639,68 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17.

Враховуючи суму сплаченого страховиком відповідача страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 грн та франшизу у розмірі 1000,00 грн, яку відповідач зобов`язаний сплатити позивачу, суд доходить висновку, що розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу, становить 62 639,68 грн (110 639,68-49 000,00+1000,00=62639,68).

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу приписів ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, згідно з положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП ЕЛВІ з 01.11.2019 перебуває у процесі припинення за рішенням засновників, строк для заявлення кредиторами своїх вимог - до 02.01.2020.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, кожна вимога кредитора має бути розглянута та прийняте рішення, яке надсилається кредитору.

Згідно з ч. 8 ст. 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Статтею 112 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Таким чином, зазначені норми Цивільного кодексу України передбачають особливий порядок звернення до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, з кредиторськими вимогами.

Такі вимоги подаються до ліквідаційної комісії, яка повинна їх розглянути у визначений ст. 105 ЦК України строк.

Виходячи із змісту ст. 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

Позивач доказів звернення з відповідними вимогами до ліквідаційної комісії відповідача, а також доказів відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду суду не надав, натомість безпосередньо звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд зазначає, що з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства") Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Конвенцією визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Беручи до уваги перебування відповідача у процесі припинення та відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд доходить висновку, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права та відповідно про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічна правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №924/478/16, від 01.08.2018 у справі №910/24157/16.

У постанові від 20.01.2020 у справі №922/416/19 Верховний Суд погодився з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, та не вбачав підстав для відступу від зазначених у ній висновків, додатково вказавши, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до зверення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у даному випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.

Суд звертає увагу, що при цьому позивач не позбавлений права на відшкодування шкоди у порядку ч. 4 ст. 112 Цивільного кодексу України або оскаржити у судовому порядку відмову у такому відшкодуванні у призмі ч. 3 ст. 112 ЦК України.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Суддя В.В. Шморгун