Рішення

від 23.01.2020 по справі 200/11605/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 р. Справа№200/11605/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

27 вересня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 листопада 2018 року по день ухвалення судом рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 15 травня 2018 року по 15 листопада 2018 року проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом (військова частина НОМЕР_1 ). Під час проходження військової служби ним була подана заява про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, проте відповідач порушив законне право позивача на отримання такої допомоги та не здійснив виплату за рапортом позивача, навіть при звільненні.

Відповідач позов не визнав, 19 листопада 2019 року надав відзив на адміністративний позов в якому зазначив, що згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира, проте такий наказ щодо виплати позивачу матеріальної допомоги не був виданий, оскільки у 2018 році, відповідно до інструкції вищого штабу, був виданий дозвіл на виплату допомоги тільки 20% військовослужбовцям. Крім того вказав, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку є необґрунтованими, оскільки позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто не знаходився у трудових відносинах з військовою частиною, тому відносно нього не розповсюджуються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Також відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду.

26 листопада 2019 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої, у зв`язку із ненаданням відповідачем інформації про розмір місячного грошового забезпечення позивача за 2018 рік, ураховуючи виписку із ПАТ «КБ «ПриватБанк» просив: визнати бездіяльність щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протиправною; зобов`язати нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 25598,25 грн.; стягнути з відповідача матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 25598,25 грн.; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16 листопада 2018 року по день ухвалення судом рішення у справі.

19 грудня 2019 року відповідач надав відзив на уточнений адміністративний позов в якому вказав, що суми у виписках ПАТ «КБ Приватбанк» є невірними, оскільки військовослужбовці отримують грошове забезпечення за попередній місяць, проте військова частина розрахувалася із позивачем за перебування в зоні проведення ООС за листопад у листопаді 2018 року, тобто військовослужбовець отримав грошове забезпечення за жовтень та листопад - у листопаді 2018 року. Стосовно не направлення до суду довідок про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення вказав, що командуванням військової частини направлено лист з усіма підтверджуючими документами.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 31 жовтня 2019 року та витребувано у відповідача докази.

Ухвалою від 31 жовтня 2019 року вирішено повторно витребувати у відповідача докази по справі та відкласти підготовче засідання до 26 листопада 2019 року.

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року витребувано у відповідача докази по справі, продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів, відкладено підготовче засідання до 26 грудня 2019 року.

Ухвалою суду від 26 грудня 2019 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 21 січня 2020 року, зобов`язано відповідача надати належної якості довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача.

Суд зазначає, що ухвали суду в частині витребування доказів по справі відповідачем належним чином не виконані. Так, відповідачем неодноразово були надані копії довідок про розмір грошового забезпечення позивача, проте останні зроблені неналежної якості (а.с. 45, 60, 61).

Ураховуючи встановлені строки розгляду адміністративних справ, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами.

У судове засідання позивач не з`явився, докази належного повідомлення знаходяться в матеріалах справи.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, справу просив розглянути без представника військової частини.

На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом, що був укладений 15 травня 2018 року між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 (а.с. 12-13).

16 серпня 2018 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, який зареєстрований військовою частиною 14 вересня 2018 року за вх. №1141/006 (а.с. 27).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 листопада 2018 року №238 рядового ОСОБА_1 , водія 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 1 жовтня 2018 року №193-РС з військової служби в запас за статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту «а» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту), вважати таким, що 15 листопада 2018 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав і направити на зарахування на військовий облік до Маріупольського ОМВК Донецької області.

При цьому вказано, зокрема, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 за 2018 рік не отримав (а.с. 43).

Позивач, вважаючи протиправною невиплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, звернувся до суду з даним позовом.

Стосовно тверджень відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. При цьому, сліді зазначити, що спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження військової служби та виплати грошового забезпечення таким особам, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь яким строком.

Таким чином, суд вважає, що право військовослужбовця (колишнього військовослужбовця) звернутися до суду з позовом про стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежено будь-яким строком.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Положеннями статті 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпеченнявизначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 1-4 ст. 9 Закону УкраїниПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей).

Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова №704) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (пункт 2,3 Постанови №704).

Пунктами 7, 8 Постанови №704 визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання Постанови № 704 Наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Пунктом 4 вказаного Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Порядок виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначено Розділом ХХIV Порядку № 260, яким встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

При цьому, наказом Міністерства оборони України від 15 лютого 2018 року № 65 Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік (далі Наказ №65), встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань (матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначають конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовців або членів його сім`ї, смерті рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Так матеріалами справи підтверджено, що позивач у 2018 році проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та звернувся із рапортом про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, який був зареєстрований військовою частиною 14 вересня 2018 року, що не є спірним між сторонами.

Крім того, згідно матеріалів справи, позивач, станом на дату подачі рапорту про виплату допомоги, мав 20 % втрати професійної працездатності у зв`язку із захворюванням, пов`язаного із захистом Батьківщини, мати позивача ОСОБА_2 хворіє, потребує постійного стороннього догляду (а.с. 35-36).

Проте, матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань ОСОБА_1 не надана, при цьому в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про підстави такої невиплати.

Суд зазначає, що матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань визначається з грошового забезпечення до якого включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на якій військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на відмову у наданні матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, а саме на відсутність грошових асигнувань, оскільки матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до його складу. Також суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Зазначена позиція знайшла своє відображення у судовій практиці Європейського суду з прав людині, зокрема у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 в якій зазначено, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.…; органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatismutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії" №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).

Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, суд вважає, що відповідач діяв не у спосіб передбачений законами України та допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року по справі №200/11605/19-а (ЄДРСР № 82445360).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплати допомогу в розмірі 25598,25 грн. та стягнення на користь позивача матеріальної допомоги у розмірі 25598,25 грн. суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, пунктом 9 Наказу № 65 встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань (матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород і морського грошового забезпечення).

Стосовно суми місячного грошового забезпечення позивача суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні такі відомості, оскільки відповідачем ухвали суду в частині витребування довідки про розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 не надано, що унеможливлює визначення конкретної суми.

При цьому, суд не бере до уваги виписку АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку на ім`я позивача, оскільки із останньої, не можливо встановити: якою установою, за яким призначенням, за який період та за якими складовими було здійснено перерахування коштів.

Крім того, слід зазначити, що у разі задоволення позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплати матеріальну допомогу та стягнути таку допомогу у визначеному розмірі, відбудеться подвійна виплата матеріальної допомоги, що є недопустимим.

На підставі викладеного, ураховуючи положення ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення позивача.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає, що спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження військової служби та виплати грошового забезпечення таким особам, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Так, відповідно до ч. 1ст. 47 Кодексу законів про працю Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першоюстатті 117 КЗпПобов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені устатті 116 КЗпП.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначає, що всупереч приписів вищезазначених норм відповідач своєчасно не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що періодом, за який на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, є час з 16 листопада 2018 року (перший робочий день після звільнення з військової служби) по 24 січня 2020 року (день ухвалення рішення у справі).

Втім, ураховуючи відсутність в матеріалах справи достовірних відомостей щодо грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, що передували звільненню, беручи до уваги приписист. 9 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2018 року по 24 січня 2020 року.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2018 рік.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: 63305, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного; код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2018 рік в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 листопада 2018 року по 24 січня 2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв