Ухвала

від 27.01.2020 по справі 160/798/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

27 січня 2020 року Справа 160/798/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 3336/5 від 31.10.2019 року Про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали поданого адміністративного позову, суддя приходить до висновку про те, що зазначений позов слід залишити без руху на підставі ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 161 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень в позовній заяві зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

В рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України , заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства , згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30- 32 рішення у справі Наталія Михайленко проти України (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це право на суд , в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах Рош проти Сполученого Королівства (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та Салонтаджі-Дробняк проти Сербії (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі Кордова проти Італії (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі Фаєд проти Сполученого Королівства (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

З матеріалів позовної заяви суддею було встановлено, що наказ Міністерства юстиції України № 3336/5 від 31.10.2019 року Про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було винесено за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 01.10.2019 року з доповненнями від 04.10.2019 року та від 24.10.2019 року.

Оскаржуваним наказом було скасовано реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 24.09.2019 № 10701070011073452 Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах , № 10701050012073452 Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи та № 10701070013073452 Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах , проведені державним реєстратором Глинської сільської ради Калинівського району Сімоник Я.І. щодо ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ А ФІНАНС (код за ЄДРПОУ 41919171), а також анульовано доступ державного реєстратора Глинської сільської ради Калинівського району Сімоник Я.І. до ЄДР.

З позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається, які саме права позивача були порушені оскаржуваним наказом та не надано жодних доказів порушення таких прав.

Крім того, за загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 26 КАС України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Таким чином, якщо позивач вважає, що оскаржуваним наказом порушено її права та/або цим наказом фактично вирішено питання саме про її права та обов`язки (за умови надання відповідних доказів), вона зобов`язана надати відомості щодо свого зареєстрованого місця проживання.

Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З урахуванням вищевикладеного, суддя вважає за необхідне адміністративний позов залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без руху.

Позивачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху усунути недоліки позовної заяви та надати до канцелярії суду:

- надати належне обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод, інтересів позивача (з наданням відповідних доказів) з урахуванням висновків суду;

- надати належним чином завірену копію паспорта ОСОБА_1 з відміткою про зареєстроване місце її проживання.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 2, частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від ухвали про повернення заяви згідно до вимог ст. ст. 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна