Рішення від 28.01.2020 по справі 911/2951/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2020 р. Справа № 911/2951/19

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Макрохім

до Товариства з обмеженою відповідальністю Весела Свинка

про стягнення 38 391, 18 грн.

Представники: не викликалися

суть спору:

Приватне акціонерне товариство Макрохім звернулося до господарського суду Київської області із позовною заявою б/н від 25.11.2019 (вх. № 16 від 25.11.2019) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Весела Свинка заборгованості за договором поставки № 105 від 05.02.2019 у розмірі 38 391, 18 грн., з яких: 24 710, 90 грн. - основного боргу, 4 215, 88 грн. - пені, 394, 61 грн. - інфляційних втрат, 1 899, 61 грн. - 15 % річних та 7 170, 18 грн. - неустойки.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.11.2019 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та зобов`язано сторін вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо сплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим він просить суд стягнути з відповідача 24 710, 90 грн. - основного боргу, 4 215, 88 грн. - пені, 394, 61 грн. - інфляційних втрат, 1 899, 61 грн. - 15 % річних та 7 170, 18 грн. - неустойки, а також зазначити в рішенні у справі за цим позовом про нарахування 15 % річних та пені до моменту виконання такого рішення відповідачем з вказівкою на правила розрахунку остаточної суми платежів щодо основного боргу. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, а саме: 1 921, 00 грн. - судового збору та 5 000, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103271654786, відзив на позовну заяву не надіслав.

Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

05.02.2019 між Приватним акціонерним товариством Макрохім (постачальник - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Весела Свинка (покупець - відповідач) укладено договір поставки № 105, за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а відповідач - прийняти та оплатити хімічну продукцію (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2 договору під додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються позивачем.

Згідно з п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих відповідачем та погоджених позивачем заявок на поставку продукції.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що погоджені сторонами асортимент та кількість продукції в кожній партії вказується в додатках до даного договору.

Відповідно до п. 3.5 договору датою поставки є дата передачі продукції відповідачу, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію.

Згідно з п. 3.7 договору датою переходу права власності на продукцію від позивача до відповідача є дата поставки (п. 3.5 цього договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна на продукцію встановлюється в гривнях (з врахуванням ПДВ) та вказується в додатках до цього договору.

Відповідно до п. 4.3 договору загальна сума договору складається з загальної вартості продукції, яка була поставлена позивачем під час дії цього договору та/або була зазначена у додатках.

Згідно з п. 4.4 договору відповідач зобов`язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 7 календарних днів з дати поставки продукції.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що оплата поставленої продукції здійснюється відповідачем шляхом безготівкового банківського переказу.

Відповідно до п. 6.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, вони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цього договору.

Згідно з п. 6.3 договору у випадку порушення строку оплати продукції, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що також відповідач на вимогу позивача, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням п`ятнадцяти процентів річних від простроченої суми. У випадку прострочення оплати продукції більш ніж на два місяці відповідач на вимогу позивача зобов`язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20 % від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.1 договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2021.

На виконання умов договору поставки № 105 від 05.02.2019 позивач по видаткових накладних № МХ002693 від 11.02.2019 на суму 16 988, 40 грн., № МХ003422 від 20.02.2019 на суму 2 190, 00 грн., № МХ004916 від 13.03.2019 на суму 9 832, 50 грн., № МХ005469 від 20.03.2019 на суму 1 530, 00 грн., № МХ005470 від 20.03.2019 на суму 10 800, 00 грн., № МХ005530 від 20.03.2019 на суму 11 020, 50 грн., № МХ006531 від 02.04.2019 на суму 21 594, 90 грн., № МХ008006 від 17.04.2019 на суму 10 852, 50 грн., № МХ009075 від 03.05.2019 на суму 2 520, 00 грн., № МХ009147 від 06.05.2019 на суму 10 373, 40 грн., № МХ009254 від 07.05.2019 на суму 1 080, 00 грн., № МХ011308 від 30.05.2019 на суму 14 459, 20 грн., № МХ012201 від 19.06.2019 на суму 2 970, 00 грн., № МХ012511 від 27.06.2019 на суму 17 574, 60 грн., № МХ013214 від 23.07.2019 на суму 13 560, 00 грн., № МХ013215 від 23.07.2019 на суму 1 140, 00 грн., № МХ013221 від 23.07.2019 на суму 25 785, 90 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 174 271, 90 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявністю підписів та печаток сторін на вказаних видаткових накладних, копії яких залучено до матеріалів справи.

Крім того, до матеріалів справи позивачем надано рахунки, що виставлялися відповідачу на оплату товару, а саме: рахунок № М0004404 від 11.02.2019 на суму 19 178, 40 грн., рахунок № М0007992 від 12.03.2019 на суму 9 832, 50 грн., рахунок № М0008647 від 18.03.2019 на суму 23 350, 50 грн., рахунок № М0010622 від 01.04.2019 на суму 21 594, 90 грн., рахунок № М0013058 від 17.04.2019 на суму 10 852, 50 грн., рахунок № М0014809 від 03.05.2019 на суму 2 520, 00 грн., рахунок № М0014605 від 02.05.2019 на суму 10 373, 40 грн., рахунок № М0015068 від 07.05.2019 на суму 1 080, 00 грн., рахунок № М0017919 від 27.05.2019 на суму 14 459, 20 грн., рахунок № М0019442 від 18.06.2019 на суму 2 970, 00 грн., рахунок № М0019846 від 26.06.2019 на суму 17 574, 60 грн., рахунок № М0020825 від 19.07.2019 на суму 39 345, 90 грн., рахунок № М0020859 від 22.07.2019 на суму 1 140, 00 грн. Загальна сума зазначених рахунків на оплату становить 174 271, 90 грн.

Проте, в порушення своїх договірних зобов`язань, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, а саме на суму 149 561, 00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах сплати банківською довідкою вих. № 70-1-1/3784 від 20.11.2019, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 24 710, 90 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 669 від 10.09.2019 про сплату у п`ятиденний строк з моменту пред`явлення цієї претензії заборгованості за договором поставки № 105 від 05.02.2019, включаючи нараховані на суму основного боргу штрафні санкції, інфляційні втрати та 15 % річних. В підтвердження надсилання вказаної претензії позивачем до суду надано опис вкладення у цінний лист від 16.09.2019 та накладну Укрпошти від 16.09.2019, копії яких долучено до матеріалів справи.

Проте, відповідач не виконав в повному обсязі свого зобов`язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним договірних зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару суду не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати товару настав, доказів його оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 710, 90 грн. основного боргу за договором поставки № 105 від 05.02.2019 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, на підставі п. 6.3 та п. 6.4 договору, просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за його розрахунком, здійсненим щодо кожної видаткової накладної, за якою мало місце прострочення платежу, за період з 28.03.2019 до 25.11.2019 складає 4 215, 88 грн., а також неустойку (штраф) у розмірі 7 170, 18 грн.

Відповідно до п. 6.3 договору у випадку порушення строку оплати продукції, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Згідно з п. 6.4 договору у випадку прострочення оплати продукції більш ніж на два місяці відповідач на вимогу позивача зобов`язаний сплатити додатково неустойку у розмірі 20 % від простроченої суми.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені та штрафу, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Також, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов`язання.

Згідно розрахунку позивача 15 % річних з простроченої суми за період з 28.03.2019 до 25.11.2019 (розрахунок щодо кожної видаткової накладної, за якою мало місце прострочення платежу) складають 1 899, 61 грн., а інфляційні втрати з простроченої суми за період серпень-жовтень 2019 року складають 394, 61 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що відповідач на вимогу позивача, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням п`ятнадцяти процентів річних від простроченої суми.

Судом перевірено розрахунок 15 % річних, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Разом з тим, перевіряючи розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, судом встановлено, що він є невірним, оскільки при нарахуванні інфляційних втрат за видатковою накладною № МХ013215 від 23.07.2019 на суму 1 140, 00 грн. позивачем визначено та застосовано період прострочення серпень-жовтень 2019 року, в той час як вона була оплачена відповідачем 02.10.2019, а тому інфляційні втрати за вказаною видатковою накладною повинні бути розраховані без врахування жовтня 2019 року.

Таким чином, за розрахунком суду, зробленим в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням періоду прострочення за видатковою накладною № МХ013215 від 23.07.2019 на суму 1 140, 00 грн. серпень-вересень 2019 року, інфляційні втрати підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 386, 60 грн.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 105 від 05.02.2019 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 38 383, 17 грн., з яких: 24 710, 90 грн. - основного боргу, 4 215, 88 грн. - пені, 7 170, 18 грн. - неустойки (штрафу), 1 899, 61 грн. - 15 % річних та 386, 60 грн. - інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 8, 01 грн. - інфляційних втрат суд відмовляє.

Щодо вимоги позивача про зазначення в рішенні у справі за цим позовом про нарахування 15 % річних та пені до моменту виконання такого рішення відповідачем з вказівкою на правила розрахунку остаточної суми платежів щодо основного боргу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування . Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки сторони передбачили у договорі поставки № 105 від 05.02.2019 нарахування пені (п. 6.3 договору) та 15 % річних від простроченої суми (п. 6.4 договору), керуючись положеннями ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України та принципом процесуальної економії господарського судочинства, суд вважає за можливе задовольнити вказані вимоги позивача та, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють відповідне нарахування, зазначити в рішенні про нарахування на суму основного боргу (24 710, 90 грн.) 15 % річних до моменту виконання такого рішення відповідачем і про нарахування пені до 31.01.2020, а саме:

- органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 15 % річних за формулою: сума 15 % річних = сума залишку боргу х 15 % х кількість днів прострочення : 365, починаючи з 25.11.2019 до моменту виконання рішення;

- органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати пеню за формулою: пеня = сума залишку боргу х подвійну облікову ставку Національного банку України % х кількість днів прострочення : 365, починаючи з 25.11.2019 до 31.01.2020.

Судовий збір, відповідно приписів ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Разом з тим, позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу, а саме стягнути з відповідача на користь представника позивача адвоката Вінокурова Володимира Олеговича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони , крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості , що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат .

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що нормами чинного національного законодавства передбачено, що обов`язок оплачувати надання адвокатом правової допомоги (гонорар) та пов`язані з цим фактичні витрати покладено саме на клієнта, яким є позивач у даній справі, на відповідача, в свою чергу, може бути покладено обов`язок щодо відшкодування таких витрат позивачу за умов їх реальності та доведеності.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані такі документи: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, довіреність); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги; детальний опис вчинених дій (наданих послуг), акт наданих послуг, акт здачі-прийняття робіт, рахунок тощо. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем в якості доказів для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії договору про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) № 01/18 від 27.06.2018, копію додаткової угоди від 20.11.2019 до вказаного договору, копію довіреності № 16/02-18 від 27.06.2018, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 6775/10 від 27.06.2018 та посвідчення адвоката на ім`я Вінокурова Володимира Олеговича, довіреність від 03.09.2019, детальний опис робіт та копію звіту про надану правничу допомогу від 27.12.2019.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.06.2018 між адвокатом Вінокуровим Володимиром Олеговичем та Приватним акціонерним товариством Макрохім (позивач) укладено договір про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) № 01/08, за яким позивач доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту правничу допомогу та представляти інтереси позивача у будь-яких справах (спорах) в суді, за що позивач зобов`язується сплатити адвокату гонорар .

Пунктом 2 договору № 01/18 від 27.06.2018 передбачено, що розмір гонорару та порядок розрахунку визначається в додаткових угодах до цього договору.

Додатковою угодою до договору № 01/18 від 27.06.2018, що була укладена 20.11.2019 між адвокатом Вінокуровим Володимиром Олеговичем та Приватним акціонерним товариством Макрохім (позивач), передбачено, що позивач доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати позивачу правничу допомогу та представляти інтереси позивача в господарському суді Київської області з питань підготовки, подачі позову, участі у судовому розгляді спору з ТОВ Весела Свинка щодо стягнення заборгованості та додаткових нарахувань за договором поставки № 105 від 05.02.2019.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено попередній розрахунок гонорару адвоката.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди остаточний розрахунок гонорару адвоката за виконання доручення, передбаченого цією додатковою угодою, визначається у звіті про надану правничу допомогу та/або виставленому адвокатом на користь позивача рахунку .

Згідно з п. 5 додаткової угоди за домовленістю сторін, витрати на професійну правничу допомогу (гонорар) відшкодовуються безпосередньо адвокату за рахунок ТОВ Весела Свинка за рішенням суду в рамках судової справи. Частина витрат, не покритих контрагентом за рішенням суду в рамках відповідної судової справи, оплачуються клієнтом протягом 1 банківського дня з моменту виставлення рахунку адвокатом.

Отже, договором про надання правничої допомоги передбачено, що доказами, які підтверджують розрахунок гонорару адвоката за виконання доручення є звіт про надану правничу допомогу та/або рахунок .

Проте, вищезазначених доказів та будь-яких інших доказів на підтвердження надання, виконання, здійснення витрат адвокатом та прийняття послуг, робіт і відповідних витрат позивачем згідно договору про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) № 01/18 від 27.06.2018 до суду не надано.

Суд звертає увагу, що наданий позивачем звіт про надану правничу допомогу, укладений на підставі договору про надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) № 02/18 від 27.06.2018 з Товариством з обмеженою відповідальністю Хімлаборреактив на представництво інтересів в господарському суді міста Києва, тобто укладений не з позивачем, а з іншою юридичною особою, на виконання іншого договору про надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) та на представництво інтересів адвокатом у іншому суді, а тому не може бути прийнятий судом як доказ у даній справі.

За таких обставин, зважаючи на те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката розподіляються лише між сторонами справи і лише за наявності їх реальності та доведеності, враховуючи те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також не підтверджено здійснення відповідних витрат, то суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь представника позивача адвоката Вінокурова Володимира Олеговича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 237-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Макрохім задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Весела Свинка (08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, вулиця Васильківська, будинок 3-А, ідентифікаційний код - 38321698) на користь Приватного акціонерного товариства Макрохім (01133, місто Київ, вулиця Верхня, будинок 3, ідентифікаційний код - 24720905) 24 710 (двадцять чотири тисячі сімсот десять) грн. 90 коп. - основного боргу, 4 215 (чотири тисячі двісті п`ятнадцять) грн. 88 коп. - пені, 7 170 (сім тисяч сто сімдесят) грн. 18 коп. - неустойки (штрафу), 1 899 (одна тисяча вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 61 коп. - 15 % річних, 386 (триста вісімдесят шість) грн. 60 коп. - інфляційних втрат та 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Весела Свинка на користь Приватного акціонерного товариства Макрохім 8 (вісім) грн. 01 коп. - інфляційних втрат відмовити.

4. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 15 % річних за формулою: сума 15 % річних = сума залишку боргу х 15 % х кількість днів прострочення : 365, починаючи з 25.11.2019 до моменту виконання рішення.

5. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати пеню за формулою: пеня = сума залишку боргу х подвійну облікову ставку Національного банку України % х кількість днів прострочення : 365, починаючи з 25.11.2019 до 31.01.2020.

6. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 28.01.2020.

Суддя Т.В. Лутак