Рішення

від 08.01.2020 по справі 616/340/19

ВЕЛИКОБУРЛУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер № 616/340/19

Провадження № 2/616/9/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

„08" січня 2020 року Великобурлуцький районний суд

Харківської області

в складі головуючого - судді РИКОВА М.І.

за участю секретаря ШЕГДИ В.М.

позивача не з`явився

відповідача не з`явилась

представників відповідача ОСОБА_1

ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Великий Бурлук справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , в якій просить стягнути суму боргу за розпискою від 05 квітня 2013 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 57 630 грн 00 к., та 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 1 956 грн 16 к . Також просить стягнути з відповідача судовий збір.

На обґрунтування позову позивач зазначає, що 05 квітня 2013 року ОСОБА_4 уклала договір позики з ОСОБА_3 відповідно до умов якого, позивач надав їй у власність 50 000 грн 00 к., а вона зобов`язувалася повернути вказану суму в строк до 31 грудня 2017 року. На підтвердження отриманих коштів ОСОБА_4 написала розписку про отримання 50 000 грн 00 к. Відповідачем на день подання позову до суду сума боргу за розпискою від 05 квітня 2017 року позивачу не повернута.

За період з 01.01.2018 по 22.04.2019 кількість днів прострочення дорівнює 476, сукупний індекс інфляції - 115.26%. Інфляційні збитки за вказані періоди складають 7 630 грн 00 к. Розрахунок 3% річних: 50 000 х 3 - 100 - 365 х 476 = 1 956 грн 16 к.

Отже, у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань відповідач за розпискою від 05 квітня 2013 року заборгувала позивачу суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, у розмірі 57 630 грн 00 к. та 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 1 956 грн 16 к.

Не погодившись з позовними вимогами відповідач на адресу суду надала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що скориставшись її скрутним матеріальним становищем позивач примусив її підписати договір позики на його умовах, тобто на суму 50 000 грн 00 к., розуміючи, що вона погодиться на будь-які умови для отримання грошових коштів, які їй вкрай були необхідні на лікування. Укладаючи з позивачем договір позики, відповідач фактично усвідомлювала свої дії, але вимушена була підписати договір позики через тяжкі життєві обставини і на момент написання розписки відповідачеві було 84 роки. Відповідач зазначила, що фактично їй були надані позивачем грошові кошти у сумі 15 000 грн 00 к., а в рахунок орендної плати вже стягнуто 27 681 грн 00 к., тобто майже в 2 рази більше, ніж їй було надано. Сума, яка зазначена в позовній заяві, є непомірною для відповідача. Фактично 50 000 грн 00 к. ОСОБА_4 не отримувала.

Позивач в судові засідання не з`явився, про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. ОСОБА_3 подано заяву в якій останній просить проводити розгляд справи без його участі. Також зазначено, що позовну заяву підтримує повністю (а.с.33).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 , яка діє на підставі довіреності від 03 травня 2019 року та представник відповідача ОСОБА_8 , яка діє на підставі довіреності від 21 серпня 2019 року, виданої Чугуївським місцевим центром з надання безоплатної правової допомоги, повністю заперечували у задоволені позову та пояснили, що 01 березня 2008 року між ОСОБА_4 та фермерським господарством ДЖАЛ було укладено договір оренди земельної ділянки, який був зареєстрований у Великобурлуцькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсах Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.03.2009 р. за № 040968900043.

Відповідно до умов Договору оренди землі ОСОБА_4 надала вищевказану земельну ділянку в строкове платне користування. Орендна плата за договором склала 1 524 грн 86 к. або 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при цьому обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. 07 вересня 2015 року до Договору оренди землі було укладено додаткову угоду, відповідно до якої орендна плата склала 9 000 грн 00 к. та обчислення її розміру здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

05 квітня 2013 року у зв`язку з виникненням тяжких обставин, наявністю скрутного матеріального становища, відповідач звернулася з листом до директора ФГ ДЖАЛ ОСОБА_3 з проханням видати їй в рахунок орендної плати за 2013-2017 рр. 15 000 грн 00 к., на той час ОСОБА_4 терміново необхідні були грошові кошти на обстеження та лікування, оскільки в неї погіршився зір. Єдиним джерелом доходу на той момент була пенсія, яка витрачалася на харчування та ліки, тому цих коштів не вистачило на обстеження зору та оплату лікування, що було призначене лікарем. Звернутися за допомогою не було до кого, оскільки близьких родичів за місцем проживання у Великобурлуцькому районі відповідач не мала, а донька жила в Російській Федерації. На її звернення, директор ФГ ДЖАЛ ОСОБА_3 повідомив, що може надати їй зазначені кошти лише за умови укладення договору позики, при цьому вона має власноруч написати такий договір та розписку про отримання коштів.

При цьому позивач зазначив, що юридично договір позики має бути укладений на суму 50 000 грн 00 к., а не 15 000 грн., як вона просила, при цьому фактично їй будуть надані кошти у сумі 15 000 грн 00 к. Свої умови ОСОБА_3 обґрунтував тим, що п`ять років - це досить значний час, а йому потрібні гарантії через нестабільну соціально-економічну і політичну ситуацію на ринку оренди земель, можливу відміну мораторію на відчуження земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач також зазначав, що хоче перестрахуватися, аби відповідач достроково не розірвала договір оренди землі та не передала в оренду чи у власність земельну ділянку іншому суб`єкту господарювання чи фізичній особі до моменту погашення заборгованості за рахунок орендної плати у розмірі 15 000 грн 00 к.

Оскільки на той момент у ОСОБА_4 не було вибору та їй вкрай були необхідні грошові кошти на лікування, довелося погодитися на умови ОСОБА_3

05 квітня 2013 року ОСОБА_4 уклала договір позики з ОСОБА_3 , відповідно до умов якого, позивач нібито надав їй у власність 50 000 грн 00 к., а вона зобов`язувалася повернути вказану суму в строк до 31 грудня 2017 року. На підтвердження нібито отриманих коштів, які фактично відповідачем не були отримані від позивача, ОСОБА_4 написала розписку про отримання 50 000 грн 00 к., однак фактично ОСОБА_3 передав їй у власність грошові кошти у сумі 15 000 грн 00 к., як вона і просила у своєму зверненні від 05.04.2013 року.

Для забезпечення виконання договору позики, позивач попросив надати йому оригінал документу, що підтверджує право власності на земельну ділянку, а саме - Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 639182, виданий на підставі розпорядження Великобурлуцької райдержадміністрації від 27.04.2006 р. № 155. На вимогу позивача відповідач надала йому зазначений документ.

Представники відповідача зазначили, що скориставшись скрутним матеріальним становищем відповідача позивач примусив підписати договір позики на його умовах, тобто на суму 50 000 грн 00 к., розуміючи, що вона погодиться на будь-які умови для отримання грошових коштів, які їй вкрай були необхідні на лікування. Укладаючи з позивачем договір позики, відповідач фактично усвідомлювала свої дії, але вимушена була підписати договір позики через тяжкі життєві обставини.

За таких обставин відповідач вказує, що станом на 2018 рік її борг перед відповідачем погашено, а орендна плата за 2018 рік не сплачувалася. 22 червня 2018 року вона звернулася до позивача із заявою про поверненні їй Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 639182 та виплати орендної плати за 2018 рік. Позивач у своєму листі надав відповідь на заяву ОСОБА_4 в якому зазначив, що ОСОБА_4 за 2013-2017 роки нарахована орендна плата в сумі 32 566 грн 00к. після відрахування податку на доходи фізичних осіб до виплати підлягала сума 27 681 грн. Оскільки ОСОБА_4 брала в борг 50 000 грн 00 к. та 15 000 грн 00 к. в рахунок орендної плати за 2013 - 2017 рр., то з отриманих коштів нею не повернуто фермерському господарству 37 319 грн 00 к.(а.с.65).

Відповідач не згодна з такою відповіддю, оскільки фактично їй були надані відповідачем грошові кошти у сумі 15 000 грн 00 к., а в рахунок орендної плати вже стягнуто 27 681 грн 00 к., тобто майже в 2 рази більше, ніж їй було надано. Сума, вказана позивачем, є непомірною для відповідача.

Вислухавши пояснення представників відповідачів, давши оцінку матеріалам справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з оголошеними та дослідженими матеріалами справи, суд прийшов до наступного.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 4,8483 га, яка розташована на території Вільхуватської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, кадастровий номер земельної ділянки 6321484000:01:000:0484, що підтверджується Державним актом серія ЯА № 639182 виданого 15 грудня 2006 року Великобурлуцькою райдержадміністрацією (а.с.14). Належність ОСОБА_4 вказаної земельної ділянки також підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 44959872 (а.с.113-114).

01 березня 2008 року між ОСОБА_4 та фермерським господарством ДЖАЛ було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_4 передала в оренду ФГ Джал земельну ділянку, загальною площею 4,8483 га за кадастровим номером 6321484000:01:000:0484. Вказаний Договір оренди від 01 березня 2008 року зареєстрований у Великобурлуцькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсах Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.03.2009 р. за № 040968900043 (а.с.15). 07 вересня 2015 року до Договору оренди землі було укладено додаткову угоду, відповідно до якої в договір оренди землі було внесено доповнення та зміни, а саме: пункт 5 викласти у редакції: Договір укладено на 25 років з 01 березня 2008 року до 31 грудня 2032 року … . Відповідно до п.6 договору орендна плата склала 9 000 грн 00 к. та обчислення її розміру здійснюється з урахуванням індексів інфляції (а.с.111).

05 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулась до голови фермерського господарства Джал ОСОБА_3 з заявою в якій просила видати в рахунок орендної плати за 2013 - 2017 рр. 15 000 грн 00 к. Як встановлено в судовому засіданні та не оспорюється сторонами грошові кошти в рахунок орендної плати за 2013-2017 рр. позивач ОСОБА_4 отримала від ФГ Джал в той же день.

Також, 05 квітня 2013 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_3 договір позики, відповідно до якого, ОСОБА_3 надав ОСОБА_4 у власність грошові кошти у розмірі 50 000 грн 00 к., які остання зобов`язалась повернути в строк до 31 грудня 2017 року (а.с.9).

Про отримання у власність грошових коштів у розмірі 50 000 грн 00 к. від ОСОБА_3 05 квітня 2013 року ОСОБА_4 написала розписку (а.с.10).

Згідно листа позивача на заяву ОСОБА_4 , відповідачу за 2013-2017 рр. нарахована орендна плата в сумі 32 566 грн 00 к., після відрахування податку на доходи фізичних осіб до виплати підлягала сума 27 681 грн. Оскільки ОСОБА_4 брала в борг 50 000 грн 00 к. та 15 000 грн 00 к. в рахунок орендної плати за 2013 - 2017 рр., то з отриманих коштів нею не повернуто фермерському господарству 37 319 грн 00 к.(а.с.65).

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України , якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.1046 ЦК України , за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір позики - це один з видів зобов`язань, спрямованих на передачу майна. Враховуючи, що договір - це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов`язки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні(позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно частини 1 статті 1047 Цивільного кодексу України , договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно із частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до вимог ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено в ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Представники відповідача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні повністю заперечували у задоволені позову.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ч.1 ст.612 ЦК України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання, або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання про часткове задоволення позовним вимог позивача, судом враховано, що ОСОБА_4 за 2013-2017 рр. нарахована орендна плата в сумі 32 566 грн 00 к., після відрахування податку на доходи фізичних осіб до виплати підлягала сума 27 681 грн 00 к. Оскільки ОСОБА_4 брала в борг 50 000 грн 00 к. та 15 000 грн 00 к. в рахунок орендної плати за 2013 - 2017 рр., то з отриманих коштів нею не повернуто фермерському господарству 37 319 грн 00 к.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути за договором позики від 05 квітня 2013 року 37 319 грн 00 к.

Згідно листа позивача на заяву ОСОБА_4 , позивач відмовляється від штрафних санкцій в зв`язку з тяжким матеріальним станом відповідача, а тому вимоги в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних від простроченої суми боргу слід залишити без розгляду.

Відповідно до ст.78 ЦПК України , обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України , докази подаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно платіжного доручення 0.0.1334057110.1 від 22 квітня 2019 року при пред`явленні позову до суду були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 грн 40 к.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.3 ч.2 ст.141 цього Закону у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони покладається пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов ОСОБА_3 задоволено частково на 62,63%, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 481 грн. 25 к.

Керуючись ст.ст. 7, 12 , 13 , 76 , 81 , 89 , 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України , районний суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 05 квітня 2013 року в розмірі 37 319 грн (тридцять сім тисяч триста дев`ятнадцять) грн 00 к.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по оплаті судового збору в сумі 481 (чотириста вісімдесят одну) грн 25 к.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Великобурлуцький районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст.358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Мінськ, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий МВМ Дзержинського РВХМУ 08 грудня 2000 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Вільхуватка Великобурлуцького району Харківської області, паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Великобурлуцьким РВ УМВС України в Харківській області 08 квітня 2002 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідка на постійне місце проживання тип РА, код держави UKR, № посвідки НОМЕР_5 , дата видачі 02 вересня 2016 року, орган, що видав 6301, підстави видачі 03/03, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_2 , головний спеціаліст відділу Великобурлуцьке бюро правової допомоги Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, місцезнаходження центру: вул. Транспортна, 5 Б, смт. Великий Бурлук, Великобурлуцький район, Харківська область.

Судове рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 08 січня 2020 року, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 січня 2020 року.

Головуючий - Суддя Великобурлуцького районного суду

Харківської області М.І.РИКОВ