Рішення

від 28.01.2020 по справі 711/3221/19

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3221/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Кондрацької Н.М.

при секретарі - Мелещенко О.В.,

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна Марина Володимирівна про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В. про визнання договору дарування недійсним. Свої вимоги мотивував тим, що 20.07.2012 між ОСОБА_3 (надалі - позивач) та ОСОБА_4 (надалі - відповідач) було укладено Договір дарування квартири (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу - Корчемною М.В.. Згідно умов, вказаного Договору, позивач подарував, а відповідач прийняла в дар квартиру за АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що вказаний Договір, було укладено під впливом тяжкої обставини, яка загрожувала втратою житла, крім того, він є фіктивним та таким, що підлягає до визнання його недійсним в судовому порядку з огляду на наступне. Станом на 2012 рік, позивач працював в Приватному акціонерному товаристві Союзагропромсервіс (код ЄДРПОУ - 30598823) на посаді виконавчого директора. На займаній посаді позивач щомісячно отримував заробітну плату у середньому розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень, іншого доходу окрім заробітної плати, на той час позивач не мав. Позивач з відповідачем на той час перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідач, на той час, працювала вихователем в дошкільному навчальному закладі № 43. Розміром її заробітної плати позивач не цікавився, але знає, що він був досить невеликим. Батько позивача ОСОБА_5 , в грудні 2011 року, передав йому у користування позаміський будинок розташований у селі Єлизаветівка, Черкаського району, Черкаської області. Вказаний будинок перебував у незадовільному стані та, для подальшої його експлуатації, потребував реконструкції. Так як на реконструкцію, переданого батьком позивача будинку, необхідні були значні грошові кошти, а заробітної плати позивача було недостатньо для такої реконструкції та матеріального забезпечення їх з відповідачем спільної сім`ї, тому позивач, в січні 2012 року отримав у позику від ОСОБА_6 30000 (тридцять тисяч) доларів США строком на п`ять років, а в лютому 2012 року, звернувся до свого знайомого ОСОБА_7 з проханням надати йому грошові кошти в позику. В березні 2012 року позивач отримав від ОСОБА_7 позику в розмірі 70000 (сімдесят тисяч) доларів США, яку зобов`язався повертати щомісячними рівними платежами в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) доларів США протягом п`яти років, з останнім платежем у березні 2017 року. Звертаючись до кредиторів за позиками, позивач розраховував, що його батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також працював в ПрАТ Союзагропромсервіс на посаді генерального директора, піде на заслужений відпочинок та звільниться з займаної посади у зв`язку з виходом на пенсію за віком, а позивач займе його посаду та, у зв`язку з цим, буде отримувати заробітну плату в більшому розмірі та зможе вільно повертати позичені грошові кошти. Але, так як у 2012 році господарська діяльність товариства була у незадовільному стані, що потребувало особистої участі ОСОБА_5 у керівництві діяльністю товариства, то він вирішив не звільнятись з займаної посади у зв`язку з виходом на пенсію, та продовжив працювати. Таким чином, обставини, на які позивач розраховував під час отримання грошових коштів у позику, які-б давали йому можливість своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе боргові зобов`язання, не настали. Усвідомлюючи неможливість своєчасного виконання взятих на себе грошових зобов`язань та, враховуючи той факт, що в травні місяці 2012 року ним було повернуто лише половину обумовленого місячного платежу, позивач звернувся за консультацією до юриста, який роз`яснив йому, що за умови невиконання чи несвоєчасного виконання, взятих ним на себе зобов`язань, кредитори позивача будуть мати право звернутись до нього з вимогою про дострокове виконання позикових зобов`язань, а у разі неможливості виконати таку вимогу, звернуть стягнення на будь яке майно позивача, у тому числі і на належну йому на той час квартиру. З метою часткового уникнення відповідальності за своїми грошовими зобов`язаннями та уникнення загрози втрати єдиного житла, позивач запропонував відповідачу, яка на той час була його дружиною, укласти спірний Договір. До укладання спірного Договору позивач пояснив відповідачу дійсні мотиви Договору та вони домовились між собою, що після виконання позивачем, взятих на себе позикових зобов`язань, відповідач поверне, прийняту нею в дар квартиру, позивачу у власність. За таких обставин і був укладений спірний Договір. Відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину. Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними (надалі - Постанова № 9), правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Позивач вважає, що наведені вище обставини були тяжкими для нього та такими, що погрожували втратою єдиного житла, під впливом яких і було укладено спірний Договір на вкрай невигідних для нього умовах, а відповідач скористалась цими обставинами та проти укладання спірного Договору не заперечувала. За відсутності, наведених вище тяжких обставин, позивач ні в якому разі не уклав-би спірний Договір, так як подарована ним відповідачу квартира, хоча і була оформлена на нього, але була придбана ним за кошти його батька, крім того, позивач усвідомлював, що вказана квартира придбана до шлюбу з відповідачем та у випадку розірвання шлюбу не підлягала-би поділу та в будь-якому випадку залишилась-би у його власності. За таких обставин, позивач вважає, що спірний Договір дарування квартири від 20.07.2012, укладений між сторонами, підлягає до визнання його недійсним у зв`язку з тим, що він був укладений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, що спірний Договір було вчинено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, позивач вважає, що він має ознаки фіктивного правочину, зважаючи на наступне. Станом на даний час, позивач продовжує користуватись та володіти квартирою формально переданою відповідачу у власність за спірним Договором, крім того, продовжує вчиняти дії щодо переданого у дар майна, які притаманні власникові майна та в повній мірі несе тягар утримання цього майна як власник (відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України), а саме: продовжує володіти цією квартирою, продовжує в ній проживати, підтримує її в належному стані, сплачує всі належні до сплати комунальні платежі, тощо. Частиною першою статті 717 ЦК України, передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тобто позивач фактично є власником квартири, переданої у дар за спірним Договором, а відповідач є формальним власником, якому майно фактично не було передане, вона з 2015 року цим майном не користується - проживає в іншому житлі, вона не несе тягар утримання цього майна, що фактично вказує на ненастання правових наслідків, які обумовлені спірним Договором дарування квартири та його сторони не здійснювали жодних дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, щодо переданої у дар за спірним Договором квартири. Крім того, відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як було наведено вище, у першій частині позовної заяви, позивач уклав спірний Договір під впливом тяжких для нього обставин, про що відповідачу було відомо та між ними існувала домовленість про те, що після спливу тяжких обставин, передана за спірним Договором квартира буде повернута у власність позивача. Тобто, укладення спірного Договору не відповідало внутрішній волі позивача його волевиявлення не було вільним, а Договір був укладений під впливом наведених вище тяжких обставин та укладений спірний Договір не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним. Частиною 1 ст. 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Пунктом 24 Постанови № 9 встановлено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. За таких обставин позивач вважає, що спірний Договір укладено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, а тому вважає, що він є фіктивним та повинен бути визнаний судом недійсним. Зважаючи на наведені вище фактичні обставини, позивач вважає, що укладений між ним та відповідачем Договір дарування квартири від 20.07.2012, було укладено під впливом тяжких для нього обставин, що загрожували йому втратою єдиного житла та на вкрай невигідних для нього умовах, крім того, позивач вважає, що він (Договір) є фіктивним та у зв`язку з наведеним підлягає до визнання його недійсним.

На підставі викладеного просить суд визнати недійсним договір дарування квартири від 20.07.2012 посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу - Корчемною М.В..

24.06.2019 відповідачем ОСОБА_4 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в 2000 році вона почала проживати в цивільному шлюбі з ОСОБА_3 в належній йому квартирі АДРЕСА_1 . 21 липня 2005 року вона та ОСОБА_3 уклали шлюб. 17.03.2006 року вона зареєструвалася в належну відповідачеві квартиру АДРЕСА_1 за його згоди. Їх сім`я починаючи з 2000 року та до вересня 2016 року (фактично проживали) жили дуже дружно, та матеріально забезпечено. Працювала постійно вона та постійно працював ОСОБА_3 та отримував дохід достатній для забезпечення сім`ї. ОСОБА_3 працював постійно директором в ПАТ Союзагропромсервіс , яке належало його батькові ОСОБА_5 , а після смерті батька ОСОБА_5 власником є мати позивача ОСОБА_6 . Коштів з заробітної плати ОСОБА_4 , та з заробітної плати ОСОБА_3 було достатньо для забезпечення сім`ї, для проведення євроремонту в квартирі АДРЕСА_1 , а також кошти заощаджували аби купити автомобіль більш вищого класу та по декілька разів сім`єю іздити на відпочинок закордон. В липні 2012 року позивач ОСОБА_3 повідомив її, що хоче подарувати їй належну йому квартиру АДРЕСА_1 . На її запитання навіщо це потрібно, ОСОБА_3 повідомив що у них річниця весілля, і що він хоче зробити їй подарунок, а саме подарувати квартиру АДРЕСА_1 , а також подарував путівки на відпочинок закордоном. Отож, весілля між ними було укладено 21.07.2005, а 20.07.2012 ОСОБА_3 подарував їй квартиру, це був дійсно дарунок до сьомої річниці весілля. А також дарунком від ОСОБА_3 на сьому річницю весілля була путівка закордон на відпочинок, а саме з 16.06.2012 по 28.06.2012 (доказом даного твердження є закордонний паспорт ОСОБА_4 з наданою візою до Греції), відпочивали на острові Родос. Оскільки в них були дуже гарні, теплі та люблячі відносини з позивачем, то він до кожної річниці весілля їй робив подарунок, вони святкували річницю весілля кожного року. Доказом даного твердження є закордонний паспорт ОСОБА_4 з якого вбачається, що відпочинок був закордоном. 28.11.2015 наша сім`я купила автомобіль більш вищого класу, а саме ТОYОТА VENZA, 2010 року випуску. В вересні 2016 року вона дізналася випадково про зраду чоловіка ОСОБА_3 , і не змогла більш з ним проживати разом, переїхала тимчасово до житла своїх батьків. Звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу лише в січні 2019 року. Весь цей час сподівалася, що можливо стосунки налагодяться між ними. 18 січня 2019 року вона подала до суду позовну заяву про визнання автомобіля ТОYОТА VENZA, 2010 року випуску року випуску спільним майном подружжя, оскільки позивач ОСОБА_3 не хотів з нею говорити з приводу того, як в добровільному порядку розподілити належне ним майно. Вважає, що подача позовної заяви до суду про розподіл спільного майна подружжя викликала подачу позову про визнання договору дарування недійсним. Сторона позивача в позові вказує, що на позаміський будинок у селі Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області, який перебував у незадовільному стані, та для подальшої його експлуатації та реконструкції необхідно було кошти, які позивач нібито позичив у своєї матері ОСОБА_6 (30 000 доларів США) та у Шпаковського 0,В.(70 000 доларів СИГА). З даного приводу зазначає, що у позивача ніколи не було будинку в с.Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області, який належав би йому принаймі до липня 2012 року. Позивач не надає доказу того, що будинок в с.Єлизаветівка належить йому, та потребує значних грошових затрат. А вкладати гроші в будинок, неналежний позивачу є абсолютно нелогічним. Це все є надуманим, аби завести суд в оману. По-друге, з приводу того, що позивач нібито позичав гроші в лютому та в березні 2012 року у своєї матері ОСОБА_6 у розмірі 30 000 доларів США та у ОСОБА_7 , у розмірі 70 000 доларів США не відповідає дійсності. Гроші позивач не позичав. По-третє, ОСОБА_3 працюючи генеральним директором ПРАТ Союзагропромсервіс є людиною розумною, яка розуміється в правових питаннях, і дарувати квартиру їй з тих підстав, що він нібито не розрахується з кредиторами, не маючи від кредиторів реальних дій, а це позов до суду з приводу стягнення заборгованості за договором позики, є нелогічним. Оскільки ОСОБА_3 працюючи генеральним директором знає процес стягнення заборгованості та процедуру виконання стягнення заборгованості. По-четверте, спростовується те, що позивач мав заборгованість станом починаючи з лютого-березня 2012 року по березень 2017 року тим, що вона та її колишній чоловік ІНФОРМАЦІЯ_2 купили, перебуваючи в шлюбі, за спільні кошти автомобіль ТОYОТА VENZA, 2010 року випуску, який коштує на сьогоднішній день близько 444 000 грн.. Доказом того, що заборгованості ніякої у позивача не було, вона вважає, є те що вони кожного року (або кілька разів на рік) їздили на відпочинок закордон. По-п`яте, просить звернути увагу на те, що дійсно договір дарування було вчинено позивачем на її користь на честь річниці їхнього весілля, і це підтверджується письмовими доказами, а саме вбачається, що 20 липня 2012 року було подаровано квартиру, а 21 липня 2012 року була сьома річниця їхнього весілля. По-шосте, просить суд звернути увагу на закордонний паспорт ОСОБА_4 , з якого вбачається, що перед укладенням договору дарування квартири, а саме в червні 2012 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 путівку закордон на відпочинок до Греції, острів Родос (відпочивали разом). А після приїзду з відпочинку було подаровано квартиру. Доказом є закордонний паспорт ОСОБА_4 .. Відповідно де статті 202 ЦК України ітравочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Зазначає, що між ОСОБА_3 та нею було вчинено 21 липня 2019 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_3 передав їй безоплатно квартиру, і яку вона прийняла в дар. А саме як і до у кладення договору дарування, так і після укладення договору дарування, тільки уже на правах власника, вона користувалася, володіла та розпоряджалася вказаною квартирою, постійно в ній проживала, проводила ремонтні роботи до того часу поки не дізналася про зраду чоловіка, яка її змусила покинути тимчасово належне їй майно, аби розібратися в стосунках які існували між нею та ОСОБА_3 .

Ухвалою судді від 07.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Бурлаченко П.Д. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що у 2017 році грошові кошти на ремонт будинку отримав за борговою розпискою, дружину про це не повідомляв. В подальшому для того, щоб уникнути відповідальності уклав удаваний правочин - договір дарування квартири на ім`я своєї дужини. Усно домовився з дружиною, що після розрахунку з боргами укладений договір буде розірваний. Не заперечує факт здійснення поїздок за кордон для святкування річниці одруження, укладення договору дарування у день чергової річниці укладення шлюбу вважає збігом обставин.

Представник відповідача адвокат Хмельницька Л.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити в їх задоволенні на підставі обгрунтувань викладених у відзиві на позов, а також заявила клопотання про застосування судом строків позовної давності, оскільки вони пропущені позивачем при зверненні з позовом до суду. Доказів укладання фіктивного договору не має.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 20.07.2012 ОСОБА_4 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Корчемною М.В..

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Статтею 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема.

Ураховуючи викладене, договір дарування може бути визнано недійсним на підставі статті 233 ЦК України, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-2цс14.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У п.п. 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9 визначено судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді вз`яти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Таким чином, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Вказане також підтверджується висновками у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015 року, а також від 06.04.2016 року у справі № 6-551цс16.

Оскільки позивачем ОСОБА_3 не надано суду жодного допустимого доказу того, що він не мав наміру безоплатно подарувати зазначену квартиру відповідачу, а також доказів того, що укладення оспорюваного правочину було обумовлено виключно збігом вкрай тяжких для ОСОБА_3 життєвих обставин, внаслідок чого виникла б загроза втратити житло через конфіскацію майна, що могло б призвести до позбавлення майна позивача та членів його сім`ї, а тому суд вважає його волевиявлення вільним та таким, що відповідало його внутрішній вол.

Таким чином, суд вважає не переконливими доводи позивача про те, що укладення ним оспорюваного договору дарування не відбулося б, якби не настання у той період вкрай тяжких для нього обставин і виникнення реальних загроз для його матеріального стану.

На підставі викладеного, суд вважає не обґрунтованими доводи позову про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах, та його волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому на підставі частини першої статті 233 ЦК України є таким, що не підлягає визнанню недійсним.

Що стосується доводів представника відповідача щодо пропущеного позивачем строку позовної давності, то слід вказати наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правилами статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календ арної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 ст.261 ЦК України визначено, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, укладаючи договір дарування, позивач передав ОСОБА_4 безоплатно квартиру АДРЕСА_1 у власність.

Оскільки суд не приймає до уваги доводи позивача, що порушення його прав, з строк позовної давності розпочався з моменту, коли він втратив право власності на спірну квартиру, тобто з моменту переходу права власності до відповідача, а тому підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 259, 263-265, 268, 273, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 203, 204, 215, 216, 233, 236, 251-253, 258, 261, 264, 267 Цивільного кодексу України, суд, -

В И РІ Ш И В:

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна Марина Володимирівна про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Повний текст рішення буде виготовлений 27 грудня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Головуючий: Н. М. Кондрацька