Рішення

від 27.01.2020 по справі 120/3796/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 січня 2020 р. Справа № 120/3796/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Агротемп плюс" (код ЄДРПОУ: 33716759, адреса: вул. Соборна, 59, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500)

про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яка полягає у не прийнятті рішення за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на території Гальжбіївської сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та зобов`язано надати суду у 15-денний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

06.12.2019 року на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачу слід було звернутись із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки змінюється цільове призначення землі. Окрім того, земельна ділянка, на яку бажає позивач отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою перебуває в оренді у іншої особи. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Одночасно із відзивом на позовну заяву, на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Агротемп плюс". Обґрунтовуючи подану заяву представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером: 0525681600:05:003:0081, частину якої бажає отримати позивач, передана в оренду Приватному підприємству "Агротемп плюс", про що зроблено відповідний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому рішення, прийняте за наслідками розгляду даної справи, може вплинути на права та інтереси останнього.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Агротемп плюс".

Даною ухвалою також встановлено третій особі строк для надання письмових пояснень по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів. Однак, Приватне підприємство "Агротемп плюс" не скористалося своїм правом, визначеним процесуальним законодавством, та письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог до суду не надало.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки із кадастровим номером: 0525681600:05:003:0090, орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області. До клопотання додано копію паспорта громадянина України, документа про присвоєння ідентифікаційного номера та графічний матеріал на земельну ділянку, де зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, а також витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області направлено позивачу лист № КО-13195/0-2889/0/95-19 від 12.08.2019 року, у якому зазначено, що відповідно до положень Земельного кодексу України можливість безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації не передбачена та, що земельна ділянка передана у користування іншій особі згідно договору оренди землі. Таким чином, у зв`язку із невідповідністю поданого клопотання відсутні підстави для надання дозволу.

Вважаючи бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Такий порядок визначений статтею 118 ЗК України.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Відповідно до пункту першого Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпунктом 31, 50 пункту 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом сьомим Положення № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Оскільки, спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.

Судом встановлено, що розглянувши звернення позивача про надання дозволу, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області направлено лист № КО-13195/0-2889/0/95-19 від 12.08.2019 року, яким повідомлено позивача про неможливість задоволення його заяви у зв`язку з тим, що згідно з даними публічно-кадастрової карти України, та інформації наданої відділом у Ямпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельний масив із кадастровим номером: 0525681600:05:003:0090 передано у користування іншій особі згідно договору оренди землі

Аналізуючи позицію відповідача щодо неможливості надання дозволу, з підстав перебування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, в оренді іншої особи, суд вказує на наступне.

Як зазначалось вище, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв`язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.

Окрім того, перебування землі в оренді іншої особи не впливає на прийняття рішення про надання/відмови у наданні дозволу.

Так, при наданні дозволу вимагається згода землекористувача у разі вилучення у такого (землекористувача) землі. При цьому, порядок вилучення земельних ділянок врегульовано статтею 149 ЗК України.

Згідно з положеннями вказаної статті, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

З аналізу наведеного вбачається, що земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, можуть вилучатись відповідними органами для суспільних та інших потреб на підставі рішення такого органу та виключно за згодою землекористувача.

Отже процедура вилучення земельної ділянки, відповідно до процитованої норми, застосовується виключно до земельних ділянок, які надані у постійне користування. Останнім, у розумінні частини першої статті 92 ЗК України, є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Водночас, згідно визначення, наведеного у статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Окремо, суд посилається також й на рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 року, у якому зазначено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Отже, враховуючи наведене суд констатує, що поняття "постійне користування" земельною ділянкою та "оренда землі" не є тотожними та мають різні юридичні наслідки.

За таких обставин та враховуючи, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, використовується іншою особою на підставі договору оренди, отже не перебуває у нього у постійному користуванні, відтак, згода землекористувача не вимагається. А отже, відсутні правові підстави для відмови у наданні дозволу позивачу, з мотивів перебування земельної ділянки в оренді іншої особи.

Стосовно доводів відповідача щодо неможливості приватизації землі на підставі технічної документації, суд зазначає, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та така (підстава), як неможливість приватизувати на підставі документації відсутня. Більше того, суд акцентує увагу й на тому, що у матеріалах справи міститься наказ № 2-13524/15-19-СГ від 12.08.2019 року, яким надано дозвіл на розробку дозволу саме технічної документації на ту ж саму землю, з тих самих підстав Приватному підприємству "Агротемп Плюс".

Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521.

Пунктом восьмим Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

У межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою (клопотанням), за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень має прийняти відповідне управлінське рішення, у той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

У спорах про оскарження акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, який стосується прав та обов`язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об`єктивну правову оцінку такому акту.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України та без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду вказаному у постановах від 16.05.2019 року у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 року у справі № 812/922/16, від 14.08.2019 року у справі № 480/4298/18.

Відносно позовних вимог, у частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та надати відповідний дозвіл, суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи № 813/2273/18 (постанова від 20.08.2019 року).

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти відповідне владне рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 39767547, адреса: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027);

Третя особа: Приватне підприємство "Агротемп плюс" (код ЄДРПОУ: 33716759, адреса: вул. Соборна, 59, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 27.01.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна