Рішення

від 27.01.2020 по справі 280/5212/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Справа № 280/5212/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

25 жовтня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізький область, відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 №Ф-52121-56, винесену відповідачем відносно позивача на суму боргу 15819,54 грн.

На обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначає, що починаючи з 2010 року жодної підприємницької діяльності не здійснював, доходів від такої діяльності не отримував та був офіційно працевлаштований та отримував зарплатню, з якої були сплачені усі необхідні податки та збори, включаючи суму єдиного соціального внеску, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. На думку позивача, у відповідності до приписів Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до переліку платників податків, які мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку), не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Крім того, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, і є одночасно найманими працівниками не можуть сплачувати ЄСВ у подвійному розмірі. Із посиланням на норми Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, звертає увагу суду, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 за №Ф-52121-56У взагалі не отримував, жодного разу, починаючи з 2010 року, податковий орган не повідомляв його про існування будь-якої заборгованості із виплати ЄСВ, тобто відповідачем не надано будь-яких доказів того, що тривале не формування та не направлення вимоги відбулось з об`єктивних причин. Стверджує, що сама вимога складена 16.11.2018, однак в ній зафіксовано, що борг станом на 04.03.2019 становить 15819,54 грн, тобто строк визначено у майбутньому часі, що не відповідає часу видачі оскаржуваної вимоги. Враховуючи вищевикладене, просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2018 №Ф-52121-56 у розмірі 15819,54 грн.

Ухвалою від 28.10.2019 було поновлено позивачу строк звернення до суду із даним позовом, відкрите спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи на 26 листопада 2019 року без виклику (без повідомлення) учасників справи.

Крім того, 28 жовтня 2019 року судом винесена ухвала про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення, до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі, стягнення на підставі оскаржуваної вимоги, яке здійснюється в межах виконавчого провадження №59173937, яке перебуває в провадженні Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідач позов не визнав, 18 листопада 2019 року на адресу суду надіслав відзив на адміністративний позов (№48304), у якому вказує, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець у період часу з 02.07.2007 по 28.08.2019 та впродовж даного часу позивач перебував у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на обліку як фізична особа-підприємець, отже у розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач як ФОП є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Стверджує, що робота позивача за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення ним підприємницької діяльності, при цьому, Законом не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, який одночасно є найманим працівником на підприємстві. Стосовно правомірності формування оскаржуваної вимоги від 16.11.2018 №Ф-52121-56 пояснює, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв`язку із чим ГУ ДФС у Запорізькій області 16.11.2018 сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-52121-56 на загальну суму 15819,54 грн. (станом на 31.10.2018) за формою та у строки, визначені законодавством. Вказує також, що відповідачем 23.11.2018 надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення вказану вимогу на адресу позивача, але поштовий конверт було повернуто до контролюючого органу, отже вимога про сплату боргу вважається належним чином надісланою платнику єдиного внеску ОСОБА_1 . На підставі зазначеного, вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

26 листопада 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №49537), у якій додатково наголошує, що у своїй відповіді на адвокатський запит, відповідач також погодився із тим, що жодних доходів позивач як фізична особа-підприємець протягом 2017-2018 років не отримував та відповідної звітності до податкового органу не подавав, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копію листа Мелітопольського управління ГУ ДФС у Запорізькій області від 31.10.2019 №4275/14/08-01-56-05. В іншому відповідь на відзив є аналогічною за змістом позовній заяві.

Так, у відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

З 02 липня 2007 року по 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За даними облікової картки платника податків станом на 31.10.2018 за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 15819,54 грн., у зв`язку із чим 16 листопада 2018 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на його адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-52121-56 на вказану суму. Проте, як вбачається з копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення платнику.

21 жовтня 2019 року позивач отримав постанову Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 22.05.2019 про відкриття виконавчого провадження №59173937 з примусового виконання вимоги №Ф-52121-56У, виданої 16.11.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області про стягнення коштів у розмірі 15819,54 грн, а також постанову від 13.08.2019 про арешт коштів боржника, винесену у межах виконавчого провадження №59173937.

На адвокатський запит від 23.10.2019 №б/н щодо надання інформації стосовно ФОП ОСОБА_1 , Мелітопольським управлінням ГУ ДФС у Запорізькій області листом від 31.10.2019 №4275/14/08-01-56-05 повідомлено, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , у зв`язку із чим була виставлена вимога про сплату боргу по єдиному внеску №Ф-52121-56 від 16.11.2018 на загальну суму 15819,54 грн. Додатково повідомлено, що фізичні особи-підприємці, у тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань єдиного внеску із заробітної плати немає).

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу від 16.11.2018 №Ф-52121-56 протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 4 ч. 1 цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 ч. 1 цієї статті Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом п. 3 р. VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абз. 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 1, 2 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 п. 4 р. VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року, а саме 8448,00 грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.*22%*12 місяців) та 7371,54 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн.*22%*9 місяців).

З матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду (з 23.05.2017 по 31.10.2018) ОСОБА_1 працював за трудовим договором на Товаристві з обмеженою відповідальністю Елеватори Таврії (код ЄДРПОУ 35060189) та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок, що підтверджується копією трудової книжки АХ НОМЕР_2 від 11.03.2009, довідкою про доходи за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, довідкою форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 30 вересня 2019 року.

Відповідач не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період.

В свою чергу, відомості щодо працевлаштування позивача в якості найманого працівника та, як наслідок, сплати його роботодавцем єдиного соціального внеску у період з 01.01.2017 по 30.04.2017 (включно) в матеріалах справи відсутні та позивачем надані не були.

Крім того, за неповний відпрацьований позивачем місяць у травні 2017 року, роботодавцем сплачений за позивача єдиний внесок у розмірі меншому, ніж мінімальний місячний розмір єдиного внеску з 01.01.2017, а саме 320,03 грн. (1454,70 грн. *22%).

Відтак, оскільки мінімальний місячний розмір єдиного внеску для позивача з 01.01.2017 становить 704,00 грн. (3200,00 грн - мінімальна заробітна плата х 22 % = 704,00 грн), то відповідно нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вищенаведений період 2017 року у розмірі 3199,97 грн. (704,00 грн. щомісячно за період з 01.01.2017 по 30.04.2017 (включно), 383,97 грн. за травень 2017 року) відповідає приписам чинного законодавства.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

Крім цього, посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи законодавства, у позивача був відсутній обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі мінімального страхового внеску за період з травня 2017 року по квітень 2019 року, що свідчить про протиправність нарахування позивачу єдиного соціального внеску за спірною вимогою у розмірі 12619,57 грн. (15819,54 грн -3199,97 грн).

Необхідно звернути увагу, що твердження позивача про обов`язковість проведення документальної перевірки, звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок, при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваної вимоги стала наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними облікової картки платника податків в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами п. 3 р. VI Порядок стягнення заборгованості з платників Інструкції № 449. Однак суд зауважує, що вищезазначене не впливає на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску з позивача.

Доводи ж позивача про те, що відповідачем не дотримано строків направлення вимоги не є підставою для її повного скасування, оскільки у зв`язку зі змінами в законодавстві у позивача з січня 2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від подання звітності та провадження підприємницької діяльності. Вимога про сплату єдиного внеску констатує наявність заборгованості та необхідність її сплати. А формування чи направлення вимоги з порушенням визначеного строку ніяким чином не зменшує та не скасовує недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка була нарахована правомірно, та не звільняє позивача від обов`язку сплати ЄСВ, адже за приписами ст. 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 612,95 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Запорізькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (79,77%).

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити частково.

Визнати протиправною та частково скасувати вимогу від 16.11.2018 №Ф-52121-56, винесену Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 12619,57 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 612,95 грн (шістсот дванадцять гривень 95 копійок) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль