Постанова

від 28.01.2020 по справі 646/6032/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 січня 2020 року

м. Харків

справа №646/6032/19

провадження №22-ц/818/898/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Бровченка І.О., Бурлака І.В.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року, постановлене під головуванням судді Янцовської Т.М., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 06 листопада 2019 року), -

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року Харківська міська рада звернулася до ОСОБА_1 про стягнення 944 488,41 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться по АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив речового права на земельну ділянку площею 0,9147 га, кадастровий номер 6310138800:06:058:0034, яка розташована по АДРЕСА_1 . Через відсутність договірних правовідносин на вказану земельну ділянку, між позивачем та відповідачем склалися кондикційні правовідносини. ОСОБА_1 зберіг майно (грошові кошти) за рахунок Харківської міської ради у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування вказаною земельною ділянкою. При цьому відповідач не мав законних підстав для сплати податку на землю на свій розсуд. Крім того Харківська міська рада вказує, що справа за вказаним позовом розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, тоді як сума позовних вимог становить 944 488,41 грн., тобто позов не є малозначним та підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрований як платник земельного податку за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,9147 га (кадастровий номер 6310138800:06:058:0034). При цьому ОСОБА_1 у повному обсязі внесено плату за користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 за період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року у вигляді земельного податку. Тому позовні вимоги до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати є безпідставними.

Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель літ. АЕ-1 площею 130,8 кв.м., літ. Я-4 площею 173,3 кв.м., літ. АГ-1 площею 20,0 кв.м., літ. АЗ-1 площею 15,7 кв.м., літ. АД-1 площею 133,7 кв.м., літ. Ч-5 площею 374,1 кв.м., літ. Щ-3 площею 130,8 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 22.04.2009 року № 1027 (а.с.8-10).

Зазначені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 площею 0,9147 га, кадастровий номер 6310138800:06:058:0034, яка належить до земель комунальної власності.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради було виявлено факт використання вищевказаної земельної ділянки для обслуговування вищезазначених нежитлових будівель з порушенням вимог земельного законодавства України, що засвідчено Актом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 12.08.2019 року (а.с.17-18).

Інформація щодо укладення договорів оренди на вказану земельну ділянку відсутня.

Позивачем надано розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року на загальну суму 944 488,41 грн., з яких: за період з 01.08.2016 року по 31.12.2016 року відповідач має сплатити 124 734,60 грн., за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 317 324,08 грн., за період з 01.01.2018 року по 31.07.2019 року - 502 429,73 грн.

Як на підставу позовних вимог, Харківська міська рада посилалася на те, що набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, відповідач належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на земельну ділянку. У період часу з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року ОСОБА_1 не вносив плату за користування нею, внаслідок чого безпідставно зберіг у себе майно - грошові кошти у розмірі орендної плати на загальну суму 944 488,41 грн., що є підставою для стягнення вказаної суми.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Частиною четвертою статті 2 Закону України Про плату за землю передбачено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відтак, право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З аналізу наведених норм вбачається, що користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, й шляхом відшкодування заподіяних збитків, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Матеріали справи свідчать про те, що набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, ОСОБА_1 належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 ЦК України (вказані висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

В постанові від 12 квітня 2017 року по справі № 922/207/15, Верховний Суд України зазначив, що правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК. Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки. Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Законодавством передбачено виникнення обов`язку щодо сплати орендної плати за землю з часу виникнення права оренди після переходу права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі №629/4628/16-ц від 23 травня 2018 року та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Норми статей 1212 ЦК підлягають застосуванню в тому числі у відносинах, які не місять ознак делікту.

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці норми поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи убачається, що відповідач зареєстрований як платник земельного податку за користування спірною земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,9147 га (кадастровий номер 6310138800:06:058:0034). За користування вказаною земельною ділянкою ОСОБА_1 нараховано земельного податку за 2016-2019 рік на суму 662 640,15 грн., який сплачено відповідачем у повному обсязі (а.с.60).

Разом з тим з розрахунку Харківської міської ради вбачається, що за період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року відповідач, як землекористувач земельної ділянки, безпідставно зберіг грошові кошти у розмірі орендної плати на загальну суму 944 488,41 грн., з яких: за період з 01.08.2016 року по 31.12.2016 року відповідач має сплатити 124 734,60 грн., за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 317 324,08 грн., за період з 01.01.2018 року по 31.07.2019 року - 502 429,73 грн. (а.с.14-16).

Тобто за період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року відповідач, як землекористувач земельної ділянки, за наявності договору оренди мав би сплатити грошові кошти у розмірі орендної плати на загальну суму 944 488,41 грн.

Матеріали справи містять банківські квитанції, які свідчать про оплату відповідачем земельного податку за користування спірною земельною ділянкою на загальну суму 662 640,15 грн. (а.с. 35-51).

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у повному обсязі сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 за період з 01.08.2016 року по 31.07.2019 року у вигляді земельного податку, - не відповідає фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог Харківської міської ради та стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі різниці між несплаченою орендною платою та сплаченою сумою земельного податку, що складає 272 475,39 грн. (944 488,41 грн. - 662 640,15 грн.), оскільки суми, сплачені відповідачем в якості земельного податку за спірний проміжок часу, не можна вважати безпідставно збереженими. В іншій частині позову слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги Харківської міської ради про те, що відповідач не мав законних підстав для сплати податку на землю на свій розсуд, - не приймаються до уваги, оскільки ОСОБА_1 сплачував земельний податок відповідно до нарахованих йому сум податковою службою (а.с.60).

Посилання позивача на те, що справа за вказаним позовом розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, тоді як сума позовних вимог становить 944 488,41 грн., тобто позов не є малозначним та підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, - спростовуються вимогами закону з огляду на таке.

Відповідно до ч.4, ч.6 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене, зокрема, для розгляду малозначних справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та справ незначної складності, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції вирішив провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.24).

При цьому критеріїв оцінки справ незначної складності діючим цивільно-процесуальним законом не встановлено. Тому суд визначає це питання на власний розсуд.

Під заборони розгляду справи в порядку спрощеного провадження, передбачені ч.4 ст. 274 ЦПК України, дана справа не підпадає.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не грунтуються на законі.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, позовні вимоги Харківської міської ради - задовольнити частково. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають безпідставно збережені кошти у розмірі 272 475,39 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги Харківської міської ради задоволені на 29% (з 944 488,41 грн. на 272 475,39 грн.). При подачі позовної заяви та при подачі апеляційної скарги Харківською міською радою сплачено судовий збір на загальну суму 35 418,32 грн., з яких: 14 167,33 грн. - за подачу позову (а.с.7) та 21 250,99 грн. - за подачу апеляційної скарги (а.с.83).

З урахуванням вказаного, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 10 271,39 грн. (29% від 35 418,32 грн.), з яких: 4 108,60 грн. - за подачу позовної заяви та 6 162,79 грн. - за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року - скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Харківської міської ради - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 272 475,39 грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір у розмірі 10 271,39 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: І.О. Бровченко

І.В. Бурлака

Повне судове рішення виготовлено 28.01.2020 року.