Рішення

від 21.01.2020 по справі 909/1230/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.01.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1230/19 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фертіагро",

вул.Гетьмана Мазепи, буд.10, оф.504, м.Тернопіль,46009;

представник позивача: Котис Володимир Ярославович,

АДРЕСА_1 ;

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля",

с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область,77140;

поштова адреса: а/с 55, м. Івано-Франківськ, 76008;

про стягнення 490 840,12грн, з яких: 343 062,00грн - основний борг, 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційні втрати, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами,

за участю:

від позивача: Котис В.Я. - адвокат, (ордер серія ТР №039696 від 11.11.2019; свідоцтво №511 від 20.06.2008);

від відповідача: не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фертіагро" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення 490 840,12грн, з яких: 343 062,00грн - основний борг, 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційні втрати, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами за неналежне виконання грошового зобов"язання за договором поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовує їх неналежним виконанням відповідачем взятого на себе зобов"язання щодо здійснення розрахунків за поставлений по видаткових накладних №28 від 18.04.2018, №63 від 27.04.2018, №61 від 26.04.2018 товар (мінеральні добрива) на загальну суму 493 062,00грн, у строк встановлений пунктом 2 специфікації №1, пунктом 15 специфікації №2 до договору поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018, внаслідок чого неоплаченим в повному обсязі залишився поставлений товар на суму 343 062,00грн. Крім того за порушення відповідачем грошового зобов"язання позивачем нараховано 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційних втрат, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами на підставі пунктів 11, 24 специфікацій №1, №2 до договору, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги мотивує нормами статей 525, 526, 536, 625, 694 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалами суду від 19.11.2019, від 17.12.2019, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 23.11.2019, від 28.11.2019, від 21.12.2019, від 26.12.2019. Будь-яких заперечень в спростування заявлених позовних вимог, відповідач суду не подав.

За таких обставин беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фертіагро" (постачальник/позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Рідна земля" (покупець/відповідач) укладено договір поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018. За умовами цього договору постачальник поставляє, а покупець приймає та оплачує товар у кількості, номенклатурі, ціні, терміни та на умовах, які визначаються у специфікаціях, що є додатками до цього договору та становлять невід`ємну його частину (пункт 1.1., 1.2. договору).

Специфікацією №1 від 22.03.2018 до договору сторони погодили найменування товару: добриво мінеральне NP 16:20+30%SO3+0,05%В; кількість 22,2 т; ціна за одиницю з ПДВ 14 950,00грн; загальна вартість з ПДВ 331 890,00грн.

Специфікацією №2 від 22.03.2018 до договору сторони погодили найменування товару: сульфат магнію семиводний (25кг); кількість 14,8 т; ціна за одиницю з ПДВ 10 890,00грн; загальна вартість з ПДВ 161 172,00грн.

Покупець оплачує вартість товару шляхом часткової передоплати в розмірі 30% від вартості товару, зазначеного в специфікації та згідно виставленого рахунку постачальником протягом 1 банківського дня з моменту підписання сторонами специфікації на партію товару та виставленого постачальником рахунку для здійснення передоплати. Остаточний розрахунок в розмірі 70% від вартості товару, зазначеного в специфікації, здійснюється до 15.09.2018 з моменту підписання сторонами специфікації на партію товару (пункт 2 специфікації №1, пункт 15 специфікації №2).

Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв по видаткових накладних №28 від 18.04.2018, №63 від 27.04.2018, №61 від 26.04.2018 товар (мінеральні добрива) на загальну суму 493 062,00грн. Видаткові накладні (а.с.23, 24, 30) підписано та скріплено печаткою відповідача без жодних зауважень щодо кількості, якості, загальної вартості товару, терміну оплати.

Однак доказів оплати відповідачем 343 062,00грн (150 000,00грн - сплачено) згідно виставлених позивачем рахунків на оплату №32 від 13.04.2018, №33 від 13.04.2018 (а.с.22, 29) матеріали справи не містять.

Наявність неоплаченої в повному обсязі вартості поставленого товару обумовленого договором №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018 в розмірі 343 062,00грн, визначено самим відповідачем у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків станом на 18.10.2019 (а.с.15).

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 343 062,00грн - за поставлений товар, 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційних втрат, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір поставки №ФА22/03-2018/1 від 22.03.2018 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України обумовлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).

Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе зобов"язання обумовленого договором та законом, то вимога позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого товару в сумі 343 062,00грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"яаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того приписи частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України надають право продавцю, у разі прострочення оплати товару покупцем, вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а норми статті 536 Цивільного кодексу України встановлюють обов"язок боржника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 11 специфікації №1, пунктом 24 специфікації №2 до договору сторони погодили, що у разі прострочення остаточного розрахунку в розмірі 70% від вартості товару покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18% річних з урахуванням ПДВ за весь період користування відстрочкою платежу. Датою початку нарахування відсотків, вважається наступний день після відвантаження товару по видатковій накладній. Датою відвантаження Товару вважається дата, що вказана в видатковій накладній.

Позивачем за прострочення виконання грошового зобов"язання нараховано відповідачу 11 899,08грн - 3% річних, 33 322,76грн - інфляційних втрат, 102 556,29грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами (розрахунки а.с.12-14).

Судом здійснено перевірку правильності поданих позивачем розрахунків та встановлено, що при здійсненні нарахування інфляційних втрат позивачем не враховано сумарний індекс інфляції в період такого нарахування, як це передбачено Рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених Верховним Судом України у листі №62-97р від 03.04.1997, а при розрахунку 18% річних за користування чужими грошовими коштами позивачем включено дні фактичної оплати відповідачем суми коштів, що суперечить пункту 11 специфікації №1, пункту24 специфікації №2 до договору, якими визначено, що останнім днем нарахування відсотків вважається день, що передує дню фактичного розрахунку. Усунувши вказані порушення суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 32 801,17грн - інфляційних втрат, 101 698,60грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами. При цьому розрахунок 3% річних - 11 899,08грн визнається судом арифметично вірним.

З огляду на вимоги частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

В силу пункту 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання. Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, своїми правами, наданим йому статтями 42, 46, 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

Таким чином на основі вище сказаного стягненню з відповідача в судовому порядку підлягає вартість поставленого товару в сумі 343 062,00грн, 11 899,08грн - 3% річних, 32 801,17грн - інфляційних втрат, 101 698,60грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами. В частині стягнення 521,59грн - інфляційних втрат, 857,69грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

За змістом частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи до яких належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обумовлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а згідно з частиною 8 статті 129 цього Кодексу, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вказує частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Нормою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обумовлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас Європейський суд з прав людини у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", пунктах 34-36 рішення від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" неодноразово наголошує про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування за рахунок відповідача понесених ТОВ "Фертіагро" судових витрати на оплату послуг адвоката Котис В.Я. (ордер серія ТР №039696 від 11.11.2019; свідоцтво №511 від 20.06.2008) в підтвердження чого суду подано договір про надання правової допомоги №8 від 10.09.2019, розрахунок вартості правової допомоги (додаток №5 до договору) від 11.11.2019, акт приймання-передачі наданих послуг (додаток №6 до договору) від 11.11.2019, квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 11.11.2019 на суму 15 300, 00грн.

Зважаючи на вищевикладене правове визначення обставин, які склались в даному випадку, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, враховуючи характер спору, принципи співрозмірності та розумності судових витрат, представлення адвокатом Котис В.Я. інтересів довірителя/позивача у судовому засіданні 21.01.2020, відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених витрати на правову допомогу в розмірі 15 300, 00грн.

Беручи до уваги приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 129 1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 11, 204, 509, 525, 526, 530, 536, 610-612, 625-629, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193, 233 Господарського кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фертіагро" до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення 490 840,12грн - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля", с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область,77140 (ідентифікаційний код 02126047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фертіагро", вул.Гетьмана Мазепи, буд.10, оф.504, м.Тернопіль, 46009 (ідентифікаційний код 41444937) 343 062,00грн (триста сорок три тисячі шістдесят дві грн 00коп.) - заборгованості, 11 899,08грн (одинадцять тисяч вісімсот дев"яносто дев"ять грн 08коп.) - 3% річних, 32 801,17грн (тридцять дві тисячі вісімсот одну грн 17 коп.) - інфляційних втрат, 101 698,60грн (сто одну тисячу шістсот дев"яносто вісім грн 60коп.) - 18% річних за користування чужими грошовими коштами, 7 341,91грн (сім тисяч триста сорок одну грн 91 коп.) - судового збору, 15 300, 00грн (п"ятнадцять тисяч триста грн 00коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 521,59грн - інфляційних втрат, 857,69грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 29.01.2020

Суддя С.Кобецька