Рішення

від 29.01.2020 по справі 910/16656/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2020Справа № 910/16656/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна гільдія" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" простягнення 168921,88 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна гільдія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" 168921,88 грн, з яких: 165703,77 грн основного боргу, 898,26 грн 3% річних та 2319,85 грн інфляційних втрат. Також позивач просив суд покласти на відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки №04/03 від 10.03.2018 відповідачем в повному обсязі не було поставлено обумовлений договором та оплачений позивачем товар, у зв`язку з чим позивач вказує наявність підстав для стягнення з відповідача суми передоплати з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 відкрито провадження у справі №910/16656/19; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 02.12.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03134, м.Київ, вул.Сім`ї Сосніних, будинок 3.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" свідчить, що рішення не вручено з причин, що не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив процесуальні дії, а отже судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна гільдія" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №04/03 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець оплатити та прийняти на умовах, обумовлених в цьому договорі товар в асортименті за групами товарів, зазначених в протоколі узгодження договірних цін до цього договору (п.1.1).

Ціни на товари визначаються виходячи з ринкової ціни на момент підписання цього договору, є фіксованими і підлягають зміні в порядку, визначеному цим договором (п.2.1 договору).

Сторони за цим договором домовились, що виставлений продавцем рахунок-фактура, який визначає асортимент, кількість, одиниці виміру товару та суму оплати - є погодженим замовленням покупця (п.3.3 договору).

Замовлення та поставка товару здійснюється на умовах 100% передоплати. За цим договором покупець оплачує продукцію наступним чином: протягом трьох календарних днів з дня розміщення заявки покупцем, постачальник виставляє покупцю рахунок на кожну партію (заявку) окремо. Передоплата здійснюється до фактичного відвантаження продукції на адресу покупця та/або визначеним покупцем вантажоотримувачем. Сторони вправі письмово погодити у додатках до договору, протоколах узгодження договірних цін тощо інші умови оплати. Усі розрахунки, передбачені цим договором, здійснюються з використанням національної валюти України - гривні, в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, зазначений у реквізитах до даного договору, або інший рахунок, про який постачальник своєчасно та письмово повідомив покупця. При оплаті обов`язково вказуються номер та дата рахунка, виставленого постачальником, а також № та дата договору постачання вказаного в рахунку до оплати. В разі відсутності в призначенні платежу покупця вказаної обов`язкової інформації, постачальником, у 3-денний термін кошти можуть бути повернуті платнику (п.п.4.1, 4.2 договору).

Терміни поставки, кількість продукції, вказуються в заявці покупця за формою додатка №2 до цього договору. Покупець подає заявку не менш ніж за 10 (десять) робочих днів до запланованої покупцем дати постачання. Постачальник зобов`язаний протягом 2 (двох) робочих днів узгодити заявку і не пізніше третього робочого дня з дати надання заявки повернути її покупцю, разом з рахунком-фактурою на попередню оплату або відмовити покупцю в постачанні товару за відповідною заявкою. Сторони домовилися, що листування між сторонами (в тому числі і відправлення заявок) може здійснюватися за допомогою електронної пошти (з адрес, вказаних в реквізитах сторін) (п.5.1 договору).

Приймання покупцем товару за кількістю здійснюється протягом 3 (трьох) діб з моменту доставки товару покупцю. Приймання покупцем товару за якістю здійснюється протягом 3 (трьох) діб з моменту доставки товару покупцю. За цим договором моментом приймання покупцем товару вважається дата підписання покупцем видаткової та/або товарно-транспортної накладної на поставлений товар (п.6.1 договору).

Відповідно до п.11.8 договору термін дії цього договору - з моменту підписання обома сторонами і до 31 грудня 2018 року, а по невиконаним зобов`язанням - до моменту їх фактичного виконання.

Так, на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 1577580,69 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №273 від 22.03.2018 на суму 50090,19 грн, №13592 від 26.03.2018 на суму 130000,00 грн, №13655 від 29.03.2018 на суму 1269,02 грн, №351 від 29.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14884 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14885 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14886 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14887 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14888 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №15067 від 07.06.2018 на суму 226203,48 грн.

Відповідачем було передано, а позивачем прийнято товар на загальну суму 1331876,92 грн, що підтверджується видатковими накладними №3 від 27.03.2018 на суму 181359,21 грн, №42 від 08.06.2018 на суму 227139,49 грн, №57 від 16.07.2018 на суму 194691,00 грн, №73 від 07.08.2018 на суму 213411,29 грн, №75 від 08.08.2018 на суму 260680,01 грн, №106 від 12.09.2018 на суму 254595,92 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб`єктів.

Також відповідачем було повернуто позивачу попередню оплату на загальну суму 80000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" №242 від 31.07.2019 на суму 30000,00 грн та №192 від 28.03.2019 на суму 50000,00 грн.

28.08.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати у розмірі 165703,77 грн.

Відповідно до листа №1 від 05.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" зобов`язалось повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 165703,77 грн у строк до 01.02.2020.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем умов договору в частині поставки оплаченого покупцем товару в повному обсязі, а також внаслідок не повернення відповідачем суми попередньої оплати за вказаний товар на вимогу позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивачем, як покупцем, було виконано обов`язок з перерахування відповідачу як постачальнику 1577580,69 грн попередньої оплати за товар, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжними дорученнями №273 від 22.03.2018 на суму 50090,19 грн, №13592 від 26.03.2018 на суму 130000,00 грн, №13655 від 29.03.2018 на суму 1269,02 грн, №351 від 29.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14884 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14885 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14886 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14887 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №14888 від 30.05.2018 на суму 195003,00 грн, №15067 від 07.06.2018 на суму 226203,48 грн.

Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

В той же час в матеріалах справи наявні докази поставки відповідачем товару на загальну суму 1331876,92 грн, що підтверджується видатковими накладними №3 від 27.03.2018 на суму 181359,21 грн, №42 від 08.06.2018 на суму 227139,49 грн, №57 від 16.07.2018 на суму 194691,00 грн, №73 від 07.08.2018 на суму 213411,29 грн, №75 від 08.08.2018 на суму 260680,01 грн, №106 від 12.09.2018 на суму 254595,92 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб`єктів.

При цьому на вимогу позивача про повернення сплачених останнім грошових коштів за не поставлений товар відповідачем було повернуто 80000,00 грн.

Попередню оплату у розмірі 165703,77 грн відповідач не повернув. Доказів протилежного матеріали справи не містять, в відповідачем суду не надано.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вже зазначалось судом 28.08.2019 позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення сплачених позивачем грошових коштів, однак відповідач вказані грошові кошти повернув частково, на суму 80000,00 грн.

При цьому за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе зобов`язань з поставки товару, так як і неповернення суми попередньої оплати за непоставлений товар в повному обсязі.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна гільдія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" про стягнення 165703,77 грн попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 898,26 грн 3% річних за період з 06.09.2019 по 11.11.2019 включно та 2319,85 грн інфляційних втрат за період з вересня по жовтень місяць 2019 року, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

У контексті ст.ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Водночас умови укладеного між сторонами договору поставки визначають наявність у відповідача обов`язку з поставки продукції, який не є грошовим зобов`язанням.

Як встановлено судом, відповідачем не було виконано зобов`язання з передання товару позивачеві, а тому позивач набув право реалізувати своє право вимоги повернення суми попередньої оплати, передбачене ст.693 Цивільного кодексу України.

У разі реалізації покупцем передбаченого ст.693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у постачальника, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором поставки, припиняється зобов`язання поставки товару та виникає грошове зобов`язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений строк ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України строк, якщо інший строк повернення передплати не погоджений сторонами у договорі.

Отже, з моменту правомірної відмови покупця від поставки товару шляхом повідомлення про це продавця (отримання продавцем вимоги про повернення суми попередньої оплати) негрошове зобов`язання продавця (з поставки товару) припиняється та у останнього виникає грошове зобов`язання перед покупцем (з повернення суми попередньої оплати), невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.

Тобто, у постачальника не може одночасно існувати за договором зобов`язання з поставки товару та зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

При цьому для реалізації передбаченого ст.693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати є необхідним пред`явити постачальнику претензію (лист, вимогу), в якій заявити вимогу про повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, покупець звернувся до продавця з листом від 28.08.2019 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 165703,77 грн.

Відповідач, на вказаний лист відповів листом №1 від 05.09.2019, тобто постачальник був обізнаний про необхідність повернення суми попередньої оплати на вимогу покупця з 05.09.2019.

При цьому з урахуванням правил обчислення строків та положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, виконати свій обов`язок з повернення суми попередньої оплати відповідач повинен був у строк по 12.09.2019 включно.

Отже враховуючи те, що відповідач не повернув на вимогу позивача суму попередньої оплати в повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України на суму оплати за не поставлений товар.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат та встановлено, що останній містить помилки.

За розрахунком суду, який здійснений з урахуванням вимог ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України щодо строку виконання зобов`язання, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних на суму 817,17 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, внаслідок чого, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати на суму 1159,93 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна гільдія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вже вказувалось вище, позивачем було заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" витрат на професійну правничу допомогу, які складають 3000,00 грн.

За змістом ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження вказаних витрат до позовної заяви позивачем долучено договір про надання правничої допомоги №2410-1/19 від 24.10.2019, який укладений між позивачем, як клієнтом та Адвокатським об`єднанням "Майстр права", додаток №1 до договору, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗР №21/1348 від 15.02.2018, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаний між Адвокатським об`єднанням "Майстр права" та клієнтом.

Згідно платіжного доручення №26827 від 07.11.2019 позивач сплатив 3000,00 грн за надання правничої допомоги.

Отже суд вважає доведеними понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, які відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на часткове задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бєлторгбуд" (03134, м.Київ, вул.Сім`ї Сосніних, будинок 3, ідентифікаційний код 41857880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша будівельна гільдія" (03170, м.Київ, вул.Перемоги, будинок 9, офіс 2, ідентифікаційний код 39908553) заборгованість у розмірі 165703 (сто шістдесят п`ять тисяч сімсот три) грн 77 коп., 3% річних у розмірі 817 (вісімсот сімнадцять) грн 17 коп., інфляційні втрати на суму 1159 (одна тисяча сто п`ятдесят дев`ять) грн 93 коп., судовий збір у розмірі 2515 (дві тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 21 коп та 2977 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім) грн 96 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова