Рішення

від 21.01.2020 по справі 922/3839/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3839/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ПП "ХС Груп", м. Харків до ТОВ "НВП Харків-Енергопромсервіс", м. Харків про стягнення 20 360,65 грн. за участю представників:

позивача - Яровенко О.Ю. (адвокат), відповідно до ордеру серії ВІ № 1004600 від 21.11.19р.,

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ПП "ХС Груп", м. Харків звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ТОВ "НВП Харків-Енергопромсервіс", м. Харків заборгованість за здійснену бездоговірну поставку в розмірі 20 360,65 грн., яка складається з: основного боргу в сумі 10 000,00 грн.; пені в сумі 7 689,26 грн.; інфляційних витрат в сумі 1 970,28 грн.; 3% річних в сумі 701,11 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26.11.19р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням учасників справи. Призначено судове засідання на "24" грудня 2019 р. о 10:00 год.

В судовому засіданні 24.12.19р. у справі №922/3839/19 було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 21.01.20р. о 12:00 год., яка занесена до протоколу судового засідання від 24.12.2019р.

16.01.20р. від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат.

21.01.20р. від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів сплати відповідачем основної суми боргу в розмірі 10 000,00 грн.

21.01.20р. від позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 10 000,00 грн.

У відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, суд, дослідивши заяву позивача про відмову від позову, визнав її такою, що не суперечить інтересам сторін, а тому вважає за можливе її задовольнити.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Як вказує позивач в позовні заяві, у серпні 2019 року між ПП ХС Груп (Постачальник) та ТОВ НВП Харків-Енергопромсервіс (Покупець) досягнуто усну домовленість щодо здійснення поставки товарів у жовтні 2019 року.

ПП ХС Груп виставлено рахунок на оплату № 8СК-007416 від 03.08.2017р. з зазначенням переліку товару, який буде поставлено у подальшому.

У вказаному рахунку встановлено, що він є дійсним до 06.08.2017 року. Зазначено про те, що оплата узгодженої вище партії товару відбувається за фактично відвантаженою вагою продукції металопрокату в момент передачі у власність покупцю за видатковою накладною постачальника.

26.09.2018 Відповідачем здійснено часткову оплату поставлено товару на суму 409,89 грн., що підтверджується платіжним документом № 502 від 26.09.2018р.

Позивач здійснив поставку товару, що підтверджується видатковою накладною № СК-0006131 від 19.10.2017 року на суму 10 409,89 грн.

24.12.19р. на підставі платіжного доручення №20 відповідачем здійснено оплату основної суми боргу в розмірі 10 000,00 грн.

Таким чином, оскільки відповідачем допущено прострочення щодо оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Письмового договору між сторонами укладено не було, а Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та встановлює лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведені обставини та те, що договір між сторонами не укладався, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність нарахування пені позивачем в сумі 7689,26 грн., що є наслідком відмови в задоволені стягнення пені у розмірі 7689,26 грн. в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 701,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 970,28 грн. , суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок здійснено без врахування того, що у виставленому позивачем рахунку передбачено, що оплата узгодженої вище партії товару відбувається за фактично відвантаженою вагою продукції металопрокату в момент передачі у власність покупцю за видатковою накладною постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку товару 19.10.2017 року, що підтверджується видатковою накладною № СК-0006131.

Таким чином, прострочення з оплати товару відбувається з наступного дня, за днем коли мало бути здійснено оплату, а саме з 20.10.17р.

Суд, здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням положень, викладених в виставленому позивачем рахунку, дійшов висновку, що заявлені суми 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме інфляційні втрати в сумі 1631,47 грн.; 3% річних в сумі 638,65 грн. В іншій частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

16.01.20р. позивачем заявлено клопотання про стягнення судових витрат, в якому просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України: судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

В силу ч. 2 ст. 126 ГГЖ України: за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В ч. 3 ст. 126 ГПК України встановлено, що: для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Між позивачем - ПП "ХС Груп" та Адвокатським об`єднанням "Корт Райдер"- укладено договір про надання правової допомоги №ХСГ від 21.01.19р.

Відповідно до п. 5.1. Договору про надання правової допомоги вартість послуг (п. 1.2. Договору) за цим Договором вказується в Актах виконаних робіт (наданих послуг), які складаються сторонами по мірі необхідності за результатами наданих послуг. До вартості послуг включаються послуги, надані адвокатом та/або його помічником (помічниками).

21.11.19р. адвокатським об`єднанням виставлено клієнту Рахунок-фактуру №05/11 на суму 10 500,00 грн. та який оплачено клієнтом згідно квитанції №0.0.1531562957.1 21.11.19р.

15.01.20р. між клієнтом та адвокатським об`єднанням підписано Акт приймаггя-передачі наданих послуг, за яким вартість отриманих послуг склала 10 500,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України. Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

В Акті приймання-передачі в розділі "Назва послу" передбачено:

- Правовий аналіз документів щодо стягнення з ТОВ "НВП Харків-Енергопромсервіс" на користь ПП "ХС Груп" заборгованості за поставку товару згідно видаткової накладної №СК-0006131 від 19.10.17р. - витрачено одну годину - вартість за одну годину роботи 1 500,00 грн.

- Складання позовної заяви, направлення засобами поштового зв`язку екземпляру позову з додатками відповідачу та подання через канцелярію до господарського суду Харківської області - витрачено п`ять годин - вартість за одну годину роботи 1 500,00 грн., загальна сума 7 500,00 грн.

- Участь у судовому засіданні, що відбулося 24.12.19р. о 10:00 год. у приміщенні господарського суду Харківської області - витрачено одну годину - вартість за одну годину роботи 1 500,00 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, документами, в обґрунтування позовних вимог (які були подано разом з позовом) є:

1) Рахунок на оплату №8СК-007416від 03.08.17р.;

2) Квитанція про сплату заборгованості в сумі 409,89 грн. від 26.09.18р.;

3) Видаткова накладна №СК-0006131 від 19.10.17р.

На переконання суду, правовий аналіз вищевказаних документів не потребує тривалого дослідження, а тому зазначення в Акті приймання-передачі про те, що на правовий аналіз даних документів витрачено одну годину, суд вважає необґрунтованим, та вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правовий аналіз документів щодо стягнення з ТОВ "НВП Харків-Енергопромсервіс" на користь ПП "ХС Груп" заборгованості за поставку товару згідно видаткової накладної №СК-0006131 від 19.10.17р. до 750,00 грн.

Також, суд вважає необґрунтованим посилання на те, що за складання позовної заяви, направлення засобами поштового зв`язку екземпляру позову з додатками відповідачу та подання через канцелярію до господарського суду Харківської області - адвокатом витрачено п`ять годин - вартість за одну годину роботи 1 500,00 грн., загальна сума 7 500,00 грн.

Дана справа не є складною, а витрачений адвокатом час на складання позовної заяви та її ціна є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на складання позовної заяви до 5 000,00 грн.

Щодо заявленої суми в розмірі 1 500,00 грн. за участь адвоката в судовому засіданні, суд вважає її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 546, 548, 549, 610-612, 623-625, 629, 631 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву позивача, про часткову відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 10 000,00 грн., задовольнити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "НВП Харків-Енергопромсервіс" (61037, Харківська обл., місто Харків, вул. Плеханівська, будинок 126, кімната 328, код ЄДРПОУ 35970832) на користь ПП "ХС Груп" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Доброхотова, 15, код ЄДРПОУ 36459475) інфляційні втрати в сумі 1631,47 грн.; 3% річних в сумі 638,65 грн.; судовий збір в сумі 11,15 грн.; витрати на правову допомогу адвоката в сумі 7250,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 7 689,26 грн., 3% річних в сумі 62,46 грн., інфляційних втрат в сумі 338,81 грн., витрат на правову допомогу адвоката в сумі 3250,00 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.20р.

Суддя Л.В. Шарко