Постанова

від 11.07.2007 по справі 27/295-05(41/455-06)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

27/295-05(41/455-06)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

11 липня 2007 р.                                                                                   № 27/295-05(41/455-06)  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів :Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргуДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова     

на ухвалугосподарського суду Харківської області від 04.04.2007

у справі№ 41/455-06 господарського суду Харківської області

за позовомДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова

до ЗАТ “НВО Лад”

третя особаТОВ “Торговий будинок вогнетривів”

провизнання недійсними установчих документів

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явились

відповідача: не з'явились

третьої особи: Соболь С.С. –за довіреністю від 09.07.2007р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2005р. (суддя  Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсними усі установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість №29016683 ЗАТ “Науково-виробниче об'єднання Лад” з моменту реєстрації; у задоволенні решти позовних вимог провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006р. рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2005 року змінено: в частині визнання недійсними усіх установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість №29016683 ЗАТ “Науково-виробниче об'єднання Лад”, код 32334942 скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В решті частини рішення суду залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.04.2007р. (суддя Кононова О.В.) провадження у справі припинено на підставі п.1 ст.80 ГПК України, оскільки спір про визнання недійсними усіх установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ст.ст.1, 2, 12, 21 ГПК України.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, предметом спору є, зокрема, визнання недійсними установчих документів. Згідно статуту ЗАТ “Науково-виробниче об'єднання Лад” засновниками акціонерного товариства є фізичні особи –громадяни Строжук Р.А. та Лук'яненко І.В., та саме їх права підлягають захисту в провадженні по цій справі. Припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що господарське процесуальне законодавство  не передбачає участі у справі при здійсненні господарського судочинства в якості учасників судового процесу, фізичних осіб, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за винятком тих випадків, коли така участь прямо передбачена законодавчими актами.

Однак, місцевий господарський суд не врахував, що на момент прийняття оскаржуваної ухвали набрав чинності (29.12.2006р.) Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" №483-V від 15.12.2006р.

Згідно пункту 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 15.12.2006р. №483 від 15.12.2006р.) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Таким чином, припиняючи провадження у справі після надходження справи на новий розгляд,  суд послався на вказівки касаційної інстанції, але не врахував приписи закону, який набрав чинності вже після направлення справи на новий розгляд.

Разом з тим колегія звертає увагу місцевого господарського суду на необхідність оцінки правових підстав звернення податкового органу до суду з вимогою про визнання недійсними установчих документів. Так, в позовній заяві та в касаційній скарзі позивач посилається на те, що право органів державної податкової служби звертатися з позовами  до суду передбачено Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, яким визначено статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені. Однак, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Згідно п.17 ст.11 цього ж Закону органи державної   податкової  служби  у  випадках,  в  межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися  у  передбачених  законом  випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Отже, суд не зробив висновок щодо підставності звернення до суду з вимогою про визнання недійсними установчих документів, оскільки з наведених норм Закону, на який посилається позивач, не вбачається такого права.

З огляду на викладене, оскаржувану ухвалу не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а справа –направленню до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 04.04.2007 року у справі №41/455-06 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий  суддя                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                    Г.Жаботина          

                                                                                                             А.Уліцький